Постанова № 75630469, 31.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4932/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року, ухвалене суддею Коморним О.І. в місті Львові у справі № 813/1488/18 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить суд визнати відмову Міністерства оборони України, оформлену Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 22.12.2017 року № 133 у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності протиправною; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням раніше виплаченої суми.

На підтвердження позовних вимог позивач покликається на те, що з 26.04.1968 року по 19.06.1970 року він проходив строкову військову службу та приймав участь у військових діях у Чехословаччині, операція «Дунай», де отримав поранення, контузію, у зв'язку з чим 30.09.2015 року позивачу було встановлено інвалідність II групи та виплачено одноразову грошову допомогу. Протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, а саме 31.08.2017 року позивачу, під час повторного огляду було встановлено вищу групу інвалідності, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, яка виплачується з урахуванням раніше виплаченої суми згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач, вважає рішення відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми без урахування цих обставин протиправним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано відмову Міністерства оборони України, оформлену Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 22.12.2017 року № 133 у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності протиправною.

Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням раніше виплаченої суми.

У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням раніше виплаченої суми -відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржили позивач, ОСОБА_2 та відповідач, Міністерство оборони України, подавши апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 просить суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт ОСОБА_2 посилається на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, апелянт вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу при зміні групи інвалідності. Додатково апелянт зазначає, що такого роду вимога не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

В апеляційній скарзі, Міністерство оборони України просить суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою в задоволенні цих вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт Міністерство оборони України посилається на те, що рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми є правомірним, оскільки обов'язковою умовою для призначення грошової допомоги є отримання інвалідності під час проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби. Крім того, апелянт зазначив, що первинно групу інвалідності (друга група інвалідності) позивач отримав 06.11.2014 року, а вищу групу інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, отримав 31.08.2017 року, тобто більше ніж через два роки.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що ОСОБА_2, проходив строкову військову службу з 26.04.1968 року по 19.06.1970 року, приймав участь у військових діях у Чехословаччині, операція «Дунай».

На підставі довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААВ № 875084 позивачу 06.11.2014 року встановлено другу групу інвалідності по загальному захворюванню.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААВ № 898161 від 30.09.2015 року позивачу повторно встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією пов'язаною з виконання обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 353483 від 31.08.2017 року позивачу під час повторного огляду встановлено першу групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією пов'язаною з виконання обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

27 вересня 2017 року, ОСОБА_2 звернувся із заявою до Львівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням І групи інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

Листом Львівського обласного військового комісаріату від 23 січня 2018 року, позивача повідомлено про протокольне рішення Міністерства оборони України від 22.12.2017 року №133, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги при встановленні І групи інвалідності.

В цьому листі зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги при встановленні І групи інвалідності з тих підстав, що позивачу встановлено інвалідність у понад трьохмісячний строк після звільнення зі служби.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при встановленні І групи інвалідності, а відповідач протиправно відмовив позивачу у здійсненні цього права. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на дискреційну межу в повноваженнях суду і відповідача та вирішив, що в цьому спорі належним способом захисту буде повторний розгляд відповідачем відповідної заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги при встановленні І групи інвалідності.

Апеляційний суд частково погоджується із вказаними висновками з огляду на наступні обставини.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є підставність вимоги позивача про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду І групи.

Другу групу інвалідності довічно у зв'язку з пораненням, контузією пов'язаною з виконання обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії, позивачу встановлено 30 вересня 2015 року.

Першу групу інвалідності довічно у зв'язку з пораненням, контузією пов'язаною з виконання обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії, позивачу встановлено 31 серпня 2017 року.

Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16 та від 21 червня 2018 року № 760/11440/17.

При цьому, навіть зважаючи на те, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності, ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності в межах дворічного строку передбаченого статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах напрацьованих Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Виходячи з цього, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про наявність у позивача відповідного права на отримання одноразової грошової допомоги при встановленні І групи інвалідності та необхідність його захисту.

Стосовно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що прийняття рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією Міністерства оборони України.

При цьому виплата такої допомоги не належить до повноважень Міністерства оборони України, а здійснюється обласними військовими комісаріатами.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16 та від 26 червня 2018 року №750/3766/17.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає невірним висновок суду першої інстанції про наявність дискреційних повноважень у відповідача на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням (зміною) групи інвалідності.

Таким чином апеляційним судом встановлено те, що за наслідками розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з зміною групи інвалідності, відповідач наділений повноваженнями, які не є дискреційними, а тому вимога позивача про призначення такої допомоги у зв'язку протиправною відмовою є підставною.

В той же час позовна вимога позивача про зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з зміною групи інвалідності, адресована відповідачу, не підлягає задоволенню, оскільки до повноваження відповідача згідно з Порядком № 975 не належить здійснення виплат такої допомоги.

Одноразова грошова допомога при встановленні групи інвалідності чи її зміні, згідно з пунктом 14 Порядку № 975 виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Оскільки Львівський обласний військовий комісаріат як уповноважений орган не виступає відповідачем у справі, то вимоги позивача про виплату одноразової грошової допомоги при зміні групи інвалідності не підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги позивача про відсутність дискреційних повноважень у відповідача на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати та прийняти постанову про задоволення позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням раніше виплаченої суми, з вищевикладених мотивів. В той же час позовна вимога про зобов'язання Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням раніше виплаченої суми є безпідставною.

Доводи апеляційної скарги відповідача не складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині наявності відповідного права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при встановленні І групи інвалідності та необхідності його захисту. В той же час доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність у відповідача повноважень на здійснення виплати одноразової грошової допомоги при зміні (встановленні) групи інвалідності є суттєвими та складають підставу для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги із скасуванням судового рішення суду першої інстанції.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року в справі № 813/1488/18 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності задовольнити частково.

Визнати відмову Міністерства оборони України, оформлену Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 22.12.2017 року № 133 у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності протиправною.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням раніше виплаченої суми.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Л.П. Іщук

Т.В. Онишкевич

Повний текст виготовлено 31.07.2018 року