Постанова № 75630207, 31.07.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року Справа № 918/249/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, представник за довіреністю від 29.09.2017р. №14-166

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 05.06.18р. суддею Церковною Н.Ф. о 11:55 год. у м.Рівному, повний текст складено 07.06.18р.

у справі № 918/249/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради", смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області

про стягнення заборгованості в сумі 17 090,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 у позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" про стягнення заборгованості в сумі 17090,36грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. Також, просить судові витрати покласти на відповідача.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", та ст.ст.11, 74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню;

- покликається на те, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Водночас, вважає, що застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних відносин є неправомірним;

- зауважує, що вказаним законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості;

- аналізуючи положення ст.1-3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" скаржник зазначає, що законодавцем встановлено, що дія даного закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до ст.2 цього закону; учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі - процедури списання) є підприємства та організації, включені до реєстру - ст.1 цього закону. Також, вказує, що застосування ч.3 ст.7 даного закону правомірне лише щодо підприємств та організацій, включених до реєстру;

- стверджує, що оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, відтак застосування ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним, а рішення суду не обґрунтованим та незаконним;

- констатує, що судом, при прийнятті рішення, порушено вимоги ч.2 ст.11, ч.1, 2 ст.236 ГПК України, та вважає рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 таким, що підлягає скасуванню повністю.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2018р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 та справу №918/249/18 призначено до розгляду на 31.07.2018р. об 14:30год..

23.07.2018р. до Рівненського апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" надійшов письмовий відзив від 19.07.2018р. №01-10/403 на апеляційну скаргу, в якому останнє просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, у клопотанні від 19.07.2018р. №01-10/405 просить розглядати справу за відсутністю його представника.

Скаржник в судовому засіданні 24.07.2018р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач в судове засідання 31.07.2018р. не з'явився.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 17.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" (покупець) укладено договір №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі – газ), на умовах цього договору (а.с.16-21).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Розділом 2 договору сторонами визначено кількість та фізико-хімічні показники газу.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У відповідності до п.3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригінала акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно п.п.5.1, 5.2 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.; ціна за 1000куб.м газу становить 3459,00грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%, - податок на додану вартість за ставкою – 17%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 295,60грн., крім того ПДВ – 17% - 50,25грн., всього з ПДВ – 345,85грн.. До сплати за 1000куб.м. природного газу – 3823,78грн., крім того ПДВ – 17% - 650,04грн., всього з ПДВ – 4473,82грн..

Відповідно до п.5.5 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В силу п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.6.1 умов цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом п.9.3 договору узгоджено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

Договір від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Додатковими угодами №1 від 31.01.2014р., №2 від 29.04.2014р., №3 від 23.05.2014р., №4 від 13.06.2014р., №5 від 08.09.2014р., №6 від 18.11.2014р. до договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу, сторонами вносились зміни у п.5.2 його умов, зокрема, що ціни газу, тощо (а.с.22-27).

На виконання умов договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало у власність КП "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" природний газ на загальну суму 3 608 481,58грн., про що свідчать акти приймання - передачі природного газу, зокрема від 31.01.2014р., від 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.05.2014р., 30.06.2014р., 31.07.2014р, 30.09.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р. (а.с.28-38).

За вказаних обставин, враховуючи несвоєчасну оплату за природній газ та не виконання покупцем зобов'язаннь у строк визначений п.6.1 договору, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до КП "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" в якому, посилаючись на ст.ст.11-16, 258, 525- 526, 530, 611, 625, 712 ЦК України, ст.ст.193, 216-217, 231, 264-265 ГК України, просить стягнути з останнього 15 162,70грн. пені, 1 666,39грн 3 % річних та 261, 27грн. інфляційних за поставлений природній газ за договором №1885/14-БО-28 від 17.12.2013р. купівлі - продажу природного газу.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.04.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/249/18, яке здійснювалось за правилами спрощеного позовного провадження, та справу було призначено до розгляду.

10.05.2018р. на адресу господарського суду Рівненської області від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 у позові відмовлено повністю (а.с.81-85).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України встановлено що, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріали справи свідчать, що між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" (покупець) 17.12.2013р. укладено договір №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу, за умовами якого (п.п.1.1., 1.2), продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі – газ), на умовах цього договору; газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Також, як зазначає КП "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради", останнє є теплопостачальною організацією.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач зазначає, що оплату за природній газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов'язання у строк визначений договором, чим на думку позивача порушив умови господарського зобов'язання зазначених в п.6.1 договору.

Розмір нарахованої позивачем пені за неналежне виконання складає - 15162,70грн., 3% річних - 1666,39грн., та 261,27грн. - інфляційних процесів. Таким чином, позивачем нараховано 17090,36грн. боргу згідно розрахунку, який залучено до матеріалів справи (а.с.12 -15).

В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Пунктом 6 ст.231 ГК України, встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невиконання покупцем п.6.1 умов цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як свідчать матеріали справи, що на виконання умов договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало у власність КП "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" природний газ на загальну суму 3 608 481,58грн., про що свідчать акти приймання - передачі природного газу, зокрема від 31.01.2014р., від 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.05.2014р., 30.06.2014р., 31.07.2014р, 30.09.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р..

Водночас, відповідачем оплачено фактично прийнятий газ за договором на загальну суму 3 608 481,58грн., про що свідчать доданий позивачем до матерів справи розрахунок заборгованості відповідача, довідка позивача з 01.01.2014р. по 31.12.2017р. "Сальдо, підприємство КП "Рівнерайкомуненергія", а також довідка позивача з 01.01.2014р. по 31.12.2017р. "про операції по договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28, підприємство КП "Рівнерайкомуненергія" (а.с.12-15, 39, 40).

Також, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість по договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу відповідачем погашена 06.02.2015р., про що свідчить розрахунок позивача про заборгованість відповідача та довідка позивача з 01.01.2014р. по 31.12.2017р. "про операції по договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28, підприємство КП "Рівнерайкомуненергія".

Слід зазначити, що 30.11.2016р. набрав чинності Закон України від 03.11.2016р. №1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" (далі – Закон України №1730-VIII).

Зокрема, Закон України №1730-VIII визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення.

Частиною 1 ст.1 Закону України №1730-VIII визначено поняття - процедури врегулювання заборгованості, тобто це заходи, спрямовані в першу чергу на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Також, визначено заборгованість, яка підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України №1730-VIII, для участі в процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України №1730-VIII, реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016р. для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016р..

Як вже зазначалось вище та встановлено судом, що станом на день набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016р.) Комунальне підприємство "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" не мало перед позивачем основної заборгованості, тобто заборгованості за спожитий природний газ згідно договору від 17.12.2013р. №1885/14-БО-28 купівлі - продажу природного газу. Тобто, станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Згідно п.14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

При цьому, ч.3 ст.7 Закону України №1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону України №1730-VIII є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст.7 вказаного Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Отже, на підставі викладеного нарахована позивачем пеня, 3% річних та інфляційні нарахування не підлягають стягненню з відповідача в силу імперативних приписів ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі №927/1152/16.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, а тому у ньому слід відмовити.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A,

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" – без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 05.06.2018р. у справі №918/249/18 - без змін.

2. Справу №918/249/18 повернути до господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.08.2018р.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.