Постанова № 75630137, 26.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 липня 2018 рокусправа № 808/4110/17 головуючий суддя І інстанції - Прасов О.О.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя (доповідач): Іванов С.М.

судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 808/4110/17 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати припис № 08-01-561/0431-0348 від 20.11.2017 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до суду з апеляційної скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 було укладено контракт вже після закінчення особливого періоду, тому у позивача були відсутні підстави для застосування гарантій, визначених ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідач - Головне управління Держпраці у Запорізькій області, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Зауважено, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців, стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та закінчується з прийняттям рішення про демобілізацію, скасування воєнного стану з урахуванням частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій. При цьому закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Наголошено на тому, що відповідно до листа Генерального штабу Збройних Сил України від 12.05.2016 року № 716/1/352 зазначено, що незважаючи на те, що у 2016 році рішення про проведення мобілізації не оголошувалось, воєнний стан не вводився, Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду.

Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Інші учасники судового процесу, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України не перешкоджає розгляду справи без участі останніх.

Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 09.11.2017 року Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області видано наказ № 2302 на проведення інспекційного відвідування структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у термін до 14.11.2017 року. На підставі наказу оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування № 1040 від 09.11.2017 року (а.с.61-62).

За результатами інспекційного відвідування 14.11.2017 року складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 08-01-561/0431, в якому зазначено, що машиніст бульдозера 6 розряду СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 був звільнений за п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу за контрактом (наказ № 835/ос від 05.10.2017 року). Підставою для звільнення у наказі зазначено: Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України від 28.09.2017 року, довідка командира військової частини А1126 від 28.09.2017 року № 1928, витяг із наказу командира 25 окремої повітрянодесантної бригади від 28.09.2017 року № 151-РС. Як вбачається із умов Контракту він є строковим та укладений 28.09.2017 року за погодженням сторін на 3 роки, а у разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої ст. 23 та частиною восьмою ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

З огляду на приписи ст. 119 КЗпП України, Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", постанови Вищого адміністративного суд України від 16.02.2015 року (справа № 800/582/14), у якій зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду; листів Міністерства оброни України від 18.10.2016 року № 322/2/6917 та від 20.10.2016 року № 316/1/906, відповідно до яких гарантії для працівників, прийнятих на військову службу за контрактом продовжують діяти на сьогоднішній час, відсутність особистої заяви працівника про бажання звільнитися за п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу за контрактом, повідомлення Шевченківського районного військового комісаріату № 4\2\1334 від 20.09.2017 року, відповідач прийшов до висновку про недотримання позивачем гарантій, передбачених ст. 119 КЗпП України для працівників, що приймаються на військову службу за контрактом (а.с.10-17).

Вказаний акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальну страхування № 08-01-561/0431 від 14.11.2017 року підписано представником позивача із запереченнями.

У зв'язку з цими порушеннями, відповідачем винесено припис № 08-01-561/0431-0348 від 20.11.2017 року, відповідно до якого зобов'язано позивача у подальшому не допускати порушення вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, відносно найманих працівників, на яких розповсюджується гарантії, передбачені зазначеною статтею. У строк до 20.12.2017 року позивачу необхідно письмово інформувати з наданням підтверджуючих документів про виконання вимог припису від 20.11.2017 року № 08-01-561/0431-0348 Головного управління Держпраці у Запорізькій області (а.с.9).

Визнання протиправним та скасування вказаного припису і було предметом судового розгляду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, а оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин відсутній Указ Президента України про оголошення демобілізації в розумінні ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", то прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом від 28.09.2017 року мало місце під час дії особливого періоду, а тому позивач при вирішенні питання щодо звільнення ОСОБА_1 допустив порушення вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 17 Конституції України встановлений обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

В силу ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набрала чинності 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку, викладені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VIII від 15.01.2015 р., який набрав чинності 08.02.2015 року.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, також передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків. Так, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими (ч. 4 ст. 119 КЗпП України).

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч. 5 ст. 119 КЗпП України).

Із змісту вищезазначених положень законодавства України вбачається встановлення відповідних гарантій та пільг, до яких в тому числі віднесено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Як передбачено п. 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого 10.12.2008 Указом Президента України № 1153/2008 (надалі - Положення), громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також вищих навчальних закладах, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Згідно з п. 15 Положення контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до абз. 1 п. 2.16 розділу II Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженої 10.04.2009 року наказом Міністра оборони України № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу відбираються придатні до військової служби за станом здоров'я громадяни України, які виявили бажання проходити військову службу в Збройних Силах України та які відповідають вимогам, визначеним законодавством.

Згідно умов контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 28.09.2017 року ОСОБА_1 з Міністерством оборони України, останнього прийнято на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення (а.с.35-36, 64-65).

Отже, судом першої інстанції вірно було встановлено, що умовами контракту, укладеного ОСОБА_1 із військової частиною А1126 передбачено проходження останнім служби саме в особливий період.

Всупереч вимогам вказаних законодавчих актів ОСОБА_1 було звільнено за п. 3 ст. 36 КЗпП України.

З приводу посилань заявника апеляційної скарги на те, що на час звільнення ОСОБА_1 дія особливого періоду закінчилась, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За приписами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 14.01.2015 р. № 15, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 15.01.2015 р. № 113-VIII, оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Згідно листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01.10.2015 року «Щодо особливого періоду», у відповідності до статті 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізація» після стабілізації обстановки на сході України.

Разом з цим, станом на час розгляду справи як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, не існує Указу Президента України про оголошення демобілізації мобілізованих, тобто на даний час в Україні діє особливий період, який не припиняється у проміжку між періодами проведення хвиль мобілізації.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховуються і приписи листа Генерального штабу Збройних Сил України від 12.05.2016 року № 716/1/352, в якому зазначено, що незважаючи на те, що у 2016 році рішення про проведення мобілізації не оголошувалось, воєнний стан не вводився, Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду.

Відтак, на час призову ОСОБА_1 на військову службу за контрактом діяв період мобілізації, тому відповідно до приписів ст. 119 КЗпП за цією особою як працівником, що прийнятий на військову службу за контрактом, на особливий період у разі оголошення рішення про проведення мобілізації на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких він працював на час призову, а відповідно відповідач, приймаючи припис, що є предметом судового оскарження, діяв у спосіб та в межах повноважень, визначених законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 808/4110/17 - залишити без змін.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови складено 31 липня 2018 року.

Головуючий суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко