Постанова № 75629931, 25.07.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2018 р. Справа № 914/2728/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “ВФ Україна” за вих. № WR-18-07015 від 01.06.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1667/18 від 04.06.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2018, суддя Крупник Р.В., повний текст складено 17.05.2018

у справі № 914/2728/17

за позовом: заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ, Санаторію “Прикордонник-Немирів” (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України, смт. Немирів, Яворівський р-н, Львівська обл.

до відповідача: приватного акціонерного товариства “ВФ Україна” (надалі ПрАТ “ВФ Україна”), м. Київ

про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом демонтажу майна

за участю учасників справи:

від прокуратури: ОСОБА_2 – прокурор (службове посвідчення № 036378)

від позивача-1: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 14/70 від 24.01.2018)

від позивача-2: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_4 – адвокат (довіреність № 0652/17 від 26.12.2017)

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Адміністрації Державної прикордонної служби України, Санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України звернувся до Господарського суду Львівської до ПрАТ «ВФ Україна» про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном земельною ділянкою кадастровий №4625855900:03:000:0081, площею 0,81 га за адресою: Львівська область, Яворівський район, селищна рада Немирівська, шляхом демонтажу рухомого телекомунікаційного майна – вежі та металевого контейнеру з обладнанням мобільного радіотелефонного і радіорелейного зв’язку та розміщених антенно-фідерних пристроїв РРЗ та мобільного зв’язку, яке належить ПрАТ “ВФ Україна” на праві власності (з урахуванням заяви про зміну предмета позову а.с. 137-139 том І).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. у справі № 914/2728/17 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов’язано ПрАТ «ВФ Україна» усунути перешкоди в користуванні Адміністрацією Державної прикордонної служби України в особі Санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України нерухомим майном земельною ділянкою кадастровий №4625855900:03:000:0081, площею 0,81 га за адресою: Львівська область, Яворівський район, селищна рада Немирівська, шляхом демонтажу рухомого телекомунікаційного майна вежі та металевого контейнеру з обладнанням мобільного радіотелефонного та радіорелейного зв’язку та розміщених антенно-фідерних пристроїв РРЗ та мобільного зв’язку, яке належить ПрАТ «ВФ Україна». Стягнуто з ПрАТ «ВФ Україна» на користь Військової прокуратури Західного регіону України 1 600,00 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що спірне телекомунікаційне обладнання зв’язку знаходиться на території військової частини 1487 без жодних на це правових підстав та поза волею постійного користувача такої земельної ділянки Адміністрації ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) ДПС України. Відтак, з врахуванням ст. 152 Земельного кодексу України та 391 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про демонтаж спірного обладнання підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПрАТ “ВФ Україна” подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що правовою підставою розміщення на території позивача спірного обладнання є договір № Вп-813991 (LVI NMR TOW) з строком його дії до 31.08.2023. Базова станція мобільного зв’язку здана в експлуатацію як об’єкт будівництва, а її демонтаж призведе до позбавлення товариства права власності на нерухоме майно. Також, відповідач зазначає про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель оборони, а відноситься до категорії земель оздоровчого призначення з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів. Окрім того, вважає, що прокурором необґрунтовано наявності підстав представництва інтересів держави для вступу у дану справу.

Скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про призначення судової експертизи у справі для з’ясування обставин належності майна до категорії нерухомого. Клопотання обґрунтоване тим, що будівництво спірної базової станції стільникового зв'язку було здійснено з облаштуванням фундаменту, що свідчить про те, що спірний об'єкт являється об'єктом нерухомого майна. Відповідно, переміщення базової станції мобільного зв'язку є неможливим без її знецінення та зміни призначення. Тому, заявник вважає, що для підтвердження віднесення спірного майна до об'єкту нерухомості слід призначити судову експертизу на вирішення якої поставити питання: чи відноситься базова станція мобільного зв'язку в смт. Немирів, Яворівського р-ну, Львівської обл. по вул. Курортній, 21 до категорії нерухомого майна?

Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення даного клопотання. Зокрема, посилається на те, що відповідачем не представлено жодного документа щодо державної реєстрації нерухомого майна - базової станції системи мобільного зв'язку. Крім того, зазначає, що умовами договору № Вп-813991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003 передбачено обов'язок відповідача щодо демонтажу обладнання (тобто визначили технічну можливість демонтажу такого майна) з території земельної ділянки, при припиненні договірних відносин.

Представник позивача-1 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання про призначення експертизи. Зокрема, вважає, що клопотання відповідача про призначення експертизи є необґрунтоване, оскільки у ньому не наведено сукупності умов, визначених статтею 99 ГПК України.

Позивач-2 явку уповноваженого представника в судове засідання 25.07.2018 не забезпечив, в попередньому судовому засіданні представник заперечив щодо задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема зазначив, що договором № Вп-813991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003 було надано відповідачу право на встановлення, а не на будівництво об’єкта. Вважає, що в матеріалах справи достатньо документальних доказів, які підтверджують той факт, що спірне майно є рухомим.

Приписами ч.1 ст. 99 ГПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі, зокрема для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Як зазначено у п. 2 постанови Пленуму ВГС України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно із ч. 1-2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Проаналізувавши матеріали справи, зокрема: договір № Вп-813991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003, укладений між ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та СП «Український мобільний зв'язок», за яким відповідачу було передано право на встановлення на території санаторію вежі та металевого контейнера з обладнанням мобільного радіотелефонного та радіорелейного зв'язку та розміщення антенно-фідерних пристроїв РРЗ та мобільного зв'язку; висновок в.о. головного архітектора Яворівського району від 01.09.2004 №384/86 щодо погодження проекту на базову станцію системи мобільного зв'язку; розпорядження голови Яворівської РДА від 15.10.2004 №606 про затвердження акту державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 16.09.2004р.; акт обстеження земельної ділянки санаторію «Прикордонник-Немирів» (в/ч 1487) Державної прикордонної служби України за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт. Немирів, вул. Курортна, 32 від 07.11.2017; акт про відмову від підпису в 11 год. 40 хв. від 07.11.2017 в акті обстеження земельної ділянки від 07.11.2017; акт обстеження базової станції мобільного зв'язку ПрАТ «ВФ Україна» смт. Немирів від 05.04.2018; матеріали фотофіксації; акт обстеження земельної ділянки від 05.04.2018, колегія суддів вважає, що наявні матеріали є достатніми для з'ясування судом питання щодо віднесення спірного об'єкту до об'єктів рухомого чи нерухомого майна. Натомість, питання щодо відсутності/наявності державної реєстрації спірного об'єкту є правовим питання, вирішення якого віднесено виключно до компетенції суду. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4013/18 від 05.07.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що Адміністрації ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) ДПС України належить земельна ділянка площею 0,81 га, кадастровий №4625855900:03:000:0081, яка знаходиться на території Немирівської селищної ради Яворівського р-ну Львівської обл. У зв’язку з тим, що після закінчення строку дії договору №Вп8/13991 від 29.08.2003 на розміщення телекомунікаційного обладнання (укладеного між відповідачем та ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (попереднім власником спірної земельної ділянки), відповідач в добровільному порядку відмовляється демонтувати належне йому обладнання, яке знаходиться на земельній ділянці №4625855900:03:000:0081, прокуратура змушена була звернутися з даним позовом до суду для представництва інтересів держави, оскільки у даному випадку порушено майнові інтереси держави.

Представник позивача-1 в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечи, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрованийа в канцелярії суду за вх№ 01-04/3731/18 від 20.06.2018), просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що спірна земельна ділянка на праві постійного користування належить Адміністрації ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487). Порядок використання земель оборони визначено законом. Договірні відносини між Адміністрацією ДПС в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» з відповідачем не виникали, дозволи на встановлення (розміщення) на території військової частини телекомунікаційного обладнання ПрАТ «ВФ» не надавалися. Позивач-2 не являється правонаступником ДП «Санаторій Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», з яким у відповідача існували договірні відносини за договором. Відтак, телекомунікаційне обладнання знаходиться на території військової частини 1487 без жодних на це правових підстав та підлягає демонтажу.

Позивач-2 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередньому судовому засіданні представник проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрованийа в канцелярії суду за вх№ 01-04/3785/18 від 22.06.2018), просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що відповідач, внаслідок невиконання свого обов’язку щодо демонтажу та вивезення майна за межі військового містечка, порушує права позивача щодо реалізації наданих його повноважень стосовно утримання та використання свого майна.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.08.2003 між ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (власник) та СП «Український мобільний зв'язок» (правонаступником якого згідно п. 1.2. Статуту являється ПрАТ «ВФ Україна») (надалі СП УМЗ) укладено договір №Вп-813991 (LVI NMR TOW), згідно з умовами якого власник надає СП УМЗ право встановлення на території санаторію вежі та металевого контейнера з обладнанням мобільного радіотелефонного та радіорелейного зв’язку та розміщення антенно-фідерних пристроїв РРЗ та мобільного зв’язку. Право розташування надається строком на 10 років з 01.09.2003 до 31.08.2013 (а.с. 62-63 том І).

Рішенням Немирівської селищної ради №35 від 15.07.2004 надано дозвіл Західному територіальному управлінню СП «Український мобільний зв'язок» на встановлення ретрансляційної вежі для базової і радіорелейної станції з обладнанням в селищі Немирів по вул. Курортна, 21 на території санаторію «Немирів» (а.с. 57 том І).

01.09.2004 головним архітектором району Яворівської РДА Львівської області видано Висновок про погодження проекту на базову станцію LVI NMR TOW системи мобільного зв’язку ЗТУ СП «УМЗ» в смт. Немирів Яворівського району для ЗТУ СП «УМЗ» (а.с. 58 том І).

Розпорядженням голови Яворівської РДА від 15.10.2004 №606 затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію від 16.09.2004 базової станції системи мобільного зв’язку в смт. Немирів вул. Курортна, 21 (а.с. 60-61 том І).

Як вбачається з матеріалів справи, в 2011 році прокурор Яворівського району звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Виконавчого комітету Немирівської селищної ради, Немирівської селищної ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: СПД ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТзОВ «Захід» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі і споруди «Санаторія «Немирів» від 27.12.2001 та скасування реєстрації права власності на будівлі і споруди «Санаторія «Немирів».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2012 у справі №5015/3898/11 (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2015, постановою ВГС України від 13.05.2015), зокрема, визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно (перелічене в резолютивній частині рішення) видані ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», визнано недійсною державну реєстрацію вказаних свідоцтв про право власності, визнано за державою Україна в особі Фонду Державного майна України право власності на об'єкти нерухомості (перелічені в резолютивній частині рішення), зобов’язано ЗАТ лікувально-оздоровчий заклад профспілок України «Укрпрофоздоровниця» передати за актом приймання-передачі у володіння держави в особі Фонду Державного майна України об'єкти нерухомості у смт. Немирів Яворівського р-ну Львівської обл. (перелічені в резолютивній частині рішення) (а.с. 88-112 том І).

Суди під час розгляду справи №5015/3898/11 дійшли висновку, що під час створення ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», майно, яке передавалось до статутного капіталу товариства, в силу чинного на той момент законодавства не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності Держави; законні підстави для розпорядження Федерацією профспілок України та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продаж), передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб відсутні.

Після набрання рішенням суду у справі №5015/3898/11 законної сили, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 №1062-р, за актом приймання-передачі від 24.01.2017 нерухоме майно в смт. Немирів Львівської обл. (згідно додатку) було передано із сфери управління Фонду державного майна до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби (а.с. 113-116 том І).

14.07.2017 Львівською ОДА видано розпорядження №637/0/5-17 «Про надання в постійне користування земельних ділянок», яким зокрема, Адміністрації Державної прикордонної служби України затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,8100 га (кадастровий №4625855900:03:000:0081, КВЦПЗ 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Немирівської селищної ради Яворівського району, для обслуговування будівель і споруд санаторію «Немирів» та надано в постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України вказану земельну ділянку, зобов’язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою (а.с. 25 том І).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 28.07.2017р. державним реєстратором проведено державну реєстрацію за Адміністрацією Державною прикордонною службою України в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України, права постійного користування земельною ділянкою площею 0,81 га, кадастровий №4625855900:03:000:0081 (а.с. 29 том І).

У зв’язку з набуттям права постійного користування на земельну ділянку, Санаторій «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) листом від 04.09.2017 №72/106 та претензією від 19.09.2017 №14/124 повідомив ПрАТ «ВФ Україна» про необхідність звільнення території військової частини від належного йому майна (базової станції мобільного зв’язку) (а.с. 26-27 том І).

20.10.2017 Санаторій «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) листом №14/152 повідомив ПрАТ «ВФ Україна» про необхідність забезпечення явки представника для участі в обстеженні 07.11.2017 земельної ділянки, на якій встановлено спірне телекомунікаційне обладнання (а.с. 28 том І).

07.11.2017 комісією (у складі селищного голови смт. Немирів, землевпорядника селищної ради, начальника Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України, помічника начальника Санаторію начальника правового забезпечення, юрисконсульта, головного бухгалтера фінансово-економічного відділення, завідувача групи забезпечення, коменданта споруди Санаторію, представників ПрАТ «ВФ Україна») проведено обстеження земельної ділянки Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) ДПС України за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Немирів, вул. Курортна, 32, в результаті чого встановлено, що на території земельної ділянки військової частини 1487 кадастровий №4625855900:03:000:0081 розміщено майно з іншим обладнанням мобільного оператора ПрАТ «ВФ Україна»; підтверджуючі документи на право власності на земельну ділянку на якій розміщене майно ПрАТ «ВФ Україна» відсутні. Про що було складено відповідний акт (а.с. 30 том І).

Оскільки представники ПрАТ «ВФ Україна» відмовилися від підпису акту обстеження земельної ділянки від 07.11.2017, вищезгаданою комісією було зафіксовано таку відмову в акті (а.с. 31 том І).

В свою чергу 22.11.2017 ПрАТ «ВФ Україна» звернулося до Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1748) ДПС України з проханням укласти тимчасовий договір на надання послуг з утримання обладнання до моменту укладення договору оренди (а.с. 32 том І).

Оскільки право постійного користування на земельну ділянку кадастровий №4625855900:03:000:0081 (на якій розташоване обладнання відповідача) було набуте Адміністрацією ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) ДПС України, Законом України «Про використання земель оборони» не передбачено можливості укладення з суб’єктами господарювання договорів на право розташування на землях оборони будь яких об’єктів, прокурор та позивачі вважають, що телекомунікаційне обладнання відповідача розташоване на спірній земельній ділянці безпідставно та підлягає демонтажу.

Відповідач у свою чергу вважає, що користування земельною ділянкою для розташування належного йому майна є законним та відбувається на підставі договору №Вп-813991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003 (строк дії якого продовжено до 31.08.2023), а також, встановлене телекомунікаційне обладнання являється, на думку відповідача, нерухомим майном (розтяжки закріплені на анкерних фундаментах, контейнер з обладнанням базової станції встановлено з облаштуванням фундаменту), його демонтаж призведе до порушення прав відповідача як власника.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ст. 1, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу» передбачено, що на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ч. 1, п. «а» ч. 2 ст. 92 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент прийняття Львівською ОДА розпорядження від 14.07.2017 №637/0/5-17), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Статтею 125 ЗК передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як зазначалося вище, 28.07.2017 за Адміністрацією ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) ДПС України зареєстровано право постійного користування земельної ділянкою кадастровий №4625855900:03:000:0081, площею 0,81 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, категорія земель: землі оздоровчого призначення. Таким чином, з моменту державної реєстрації права на земельну ділянку кадастровий №4625855900:03:000:0081, Адміністрація ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) набула права володіння і користування такою земельною ділянкою, в т.ч. права вимагати усунення порушень, які стосуються використання земельної ділянки.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст.396 ЦК України).

Способи захисту прав на земельні ділянки визначено статтею 152 ЗК, зокрема, частиною 2 статті 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У розумінні приписів наведеної норми позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.

Характерною ознакою такого позову є протиправне чинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або користування належним йому майном.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що належне йому телекомунікаційне обладнання розташоване на спірній земельній ділянці правомірно, на підставі укладеного з ДП «Санаторій Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» договору №Вп-8/13991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003, оскільки такий продовжив свою дію до 31.08.2023 у зв’язку з відсутністю заперечень сторін щодо поновлення договору.

Проте таке твердження скаржника колегія суддів вважає помилковим, оскільки, як зазначалося вище, факт відсутності у ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» та в ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофозлоровниця» (з яким відповідач уклав договір №Вп-8/13991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003) права розпорядження цілісним майновим комплексом Санаторію «Немирів» встановлено господарським судом у справі №5015/3898/11.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, вказана вище обставина у справі №5015/3898/11 в силу ст. 75 ГПК України є преюдиційною.

За змістом положень ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладення договору №Вп-813991 (LVI NMR TOW) від 29.08.2003р.), цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Тобто, станом на момент укладення 29.08.2003 між ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та СП «Український мобільний зв'язок» (правонаступником якого згідно п. 1.2. Статуту ПрАТ «ВФ Україна» являється відповідач) договору №Вп-813991 (LVI NMR TOW), ДП «Санаторій «Немирів» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не являвся власником цілісного майнового комплексу «Санаторій «Немирів», а відтак і не був розпорядником спірної земельної ділянки, зокрема, щодо надання відповідачеві права на встановлення та обслуговування телекомунікаційного обладнання (базової станції мобільного зв’язку).

З огляду на викладене, враховуючи те, що договір №Вп-813991 від 29.08.2003 зі сторони, яка надавала право користування земельною ділянкою було укладено не уповноваженою на це особою, відтак цей договір не може слугувати належним доказом, який підтверджує факт правомірності знаходження обладнання відповідача на земельній ділянці.

Більше того, за своїм правовим характером договір №Вп-813991 від 29.08.2003 являється договором оренди землі, а тому щодо питання його пролонгації підлягають застосуванню спеціальні положення ст.33 ЗУ «Про оренду землі», а не умови договору, як це стверджує відповідач. З матеріалів справи вбачається, що строк цього договору закінчився 29.08.2013 і в матеріалах справи відсутні докази, які необхідні згідно з ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та котрі б свідчили про його пролонгацію.

Щодо посилання скаржника на те, що земельна ділянка кадастровий №4625855900:03:000:0081 не відноситься до земель оборони, так як згідно з Витягом з ДЗК про земельну ділянку, така відноситься до земель оздоровчого призначення, то суд зазначає, що підставою звернення прокуратури з даним позовом являється факт зайняття відповідачем земельної ділянки кадастровий №4625855900:03:000:0081 без відповідних правовстановлюючих документів та поза волею постійного користувача такої земельної ділянки Адміністрації ДПС України в особі Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) ДПС України.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, в свою чергу відповідачем, станом на момент вирішення судом даного спору, не надано суду належних та допустимих доказів правомірного розміщення на вказаній вище земельній ділянці спірного обладнання.

З приводу тверджень відповідача про те, що встановлене на спірній земельній ділянці телекомунікаційне обладнання (базова станція мобільного зв’язку) являється об’єктом нерухомого майна (оскільки її будівництво здійснено з облаштуванням фундаменту), доказом чого є акт обстеження станції мобільного зв’язку від 05.04.2018 (а.с. 3-9 том ІІ) і її демонтаж призведе до порушення прав ПрАТ «ВФ Україна» як власника нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Зі змісту ст. 181 ЦК України вбачається, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Статтею 41 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (положення ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2018р. комісією у складі представників Санаторію «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) за участі представників відповідача проведено обстеження земельної ділянки кадастровий №4625855900:03:000:0081, за результатами якого складено акт (від підпису якого представники ПрАТ «ВФ Україна» відмовилися). Комісією вставлено, зокрема, що площа земельної ділянки, на якій розміщене обладнання відповідача складає 703 кв.м.; периметр розміщення металевого контейнера з обладнанням складає 9,6 кв.м.; металевий контейнер зафіксований на 4 забетонованих платформах; розтяжки за допомогою яких зафіксована вежа мобільного радіотелефонного та радіорелейного зв’язку забетоновані до землі в 9 точках (а.с. 16-20 том ІІ).

Вказані висновки комісії підтверджуються також, зокрема, матеріалами фотозйомки базової станції мобільного зв’язку ПрАТ «ВФ Україна» (розташованій на спірній земельній ділянці), витягів із Робочого проекту щодо облаштування базової станції, фундаменту щогли та фундаментів розтяжок, контейнера, належна ПрАТ «ВФ Україна» вежа базової станції мобільного зв’язку закріплена на металевій основі, яка в свою чергу закріплена на фундаменті; розтяжки антенної щогли за допомогою відповідного кріплення закріплені на фундаменті; контейнер базової станції зв’язку встановлено на переривчастому фундаменті.

Проаналізувавши наведені докази, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що в цілому базова станція мобільного зв’язку відповідача являється металевою збірно-розбірною конструкцією, яка за допомогою кріплень, закріплена до фундаментів, однак не є нерозривно пов’язана з фундаментом, а відтак згідно такого конструктивного рішення, є технічно можливим демонтувати та перемістити базову станцію зв’язку без її знецінення, зміни призначення та завдання шкоди. Таким чином, в результаті демонтажу телекомунікаційного обладнання (базової станції мобільного зв’язку), право власності відповідача на вказаний об’єкт порушене не буде.

З огляду на все викладене вище, прокурором в ході розгляду справи було належними доказами доведено факт порушення суб’єктивних прав позивачів. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що право позивача щодо користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства підлягає судовому захисту, а заявлені позовні вимоги - задоволенню.

Щодо звернення прокурора з даним позовом, то суд зазначає наступне.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Приписами ч. 3-4 ст. 53 ГПК України визначено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як зазначалося прокурором, Санаторій «Прикордонник Немирів» (військова частина 1487) Державної прикордонної служби України є державною організацією, що належить до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби України, основним видом діяльності якого являється надання гарантованих державою заходів із соціального захисту особового складу ДПС України, медичного забезпечення, оздоровлення та реабілітації військовослужбовців. Натомість незаконне використання суб’єктом господарювання спірної земельної ділянки призводить до порушення виконання покладених на позивачів завдань щодо соціального захисту військовослужбовців. Невжиття уповноваженими органами належних заходів щодо усунення виявлених порушень закону, стало підставою для звернення прокуратури з позовом до суду.

Слід зазначити, що прокурор не може бути позбавлений права на представництво інтересів держави у випадку явного порушення майнових прав та законних інтересів держави.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 89 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу прокурором було належними доказами доведено факт порушення суб’єктивних прав позивачів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 08.05.2018 у справі № 914/2728/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

ОСОБА_1