Постанова № 75629838, 25.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2018 р. Справа№ 910/1686/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.07.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 року (повний текст підписано 12.06.2018 року) у справі №910/1686/18 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Салтіз"

про розірвання договору поруки від 20.10.2016 № 4С13774Д/П

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 у справі № 910/1686/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Боранд Трейд» не погоджується з наведеними у рішенні висновками суду та вважає його таким, що прийнято без дослідження всіх обставин справи, всупереч дійсним обставинам, а також без врахування умов договору поруки та норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Апелянт вказує, що за умовами договору поруки, що кореспондують з положеннями ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Так, апелянт зазначає, з огляду на порушення відповідачем зобов'язань щодо надання позивачу у визначений строк копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, позивач на даний час об'єктивно позбавлений можливості реалізувати права кредитора, набуті ним в силу приписів ст. 556 Цивільного кодексу України.

Також скаржник зазначає, що для досягнення цілей укладення договору для позивача на даний час не вбачається можливим саме з огляду на допущені відповідачем порушення умов договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 04.07.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 (повний текст підписано 12.06.2018) у справі №910/1686/18 та призначено розгляд справи № 910/1686/18 на 25.07.2018 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 17.07.2018 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив зазначивши, що вважає рішення господарського суду м. Києва у цій справі законним та обґрунтованим, оскіьки висновки суду першої інстанції у цій справі грунтуються на повному та всебічному дослідженні наявних в справі доказів, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а доводи Позивача, наведені ним у апеляційній скарзі, навпаки є надуманими, жодними належними та допустимими доказами не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач та третя особа до судового засідання, що відбулось 25.07.2018 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

20.10.2016 року Товариством (поручитель) і Банком (кредитор) укладено Договір, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Салтіз" (боржник) своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 03.12.2013 року №4С13774Д, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору;

кредитним договором від 04.12.2013 року №4С13775Д, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, згідно з вказаними кредитним договором;

кредитним договором від 09.12.2013 року №4С13773И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до зазначеного кредитного договору;

кредитним договором від 03.11.2014 року №4С14334И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, згідно з вказаними кредитним договором (пункт 1 Договору);

Відповідно до п. 2 Договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору.

Пунктом 3 Договору встановлено, що поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений.

Згідно з п. 4 Договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору.

Приписами п. 5 Договору встановлено, що у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 Договору, кредитор надсилає на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Відповідно до п. 6 Договору, поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, вказаної у пункті 5 Договору.

Так, пунктом 7 договор у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Банку; договірне списання грошових коштів згідно з умовами даного пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату Договору (пункт 7 Договору);

Відповідно до п. 8 Договору, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконання зобов'язання (пункт 8 Договору);

Згідно з п. 9 Договору, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, яка зазначена у вказаній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення; сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за Договором.

Приписами п. 10 Договору, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Пунктом 11 Договору передбачено, що договір набирає чинності з дати укладання, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання; порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладання Договору (пункт 11 Договору);

Згідно з п. 14 Договору, дострокове розірвання Договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Особами, які підписали вказаний правочин визначено директора Товариства Ковтун О.В., що діє на підставі статуту, та керівника напряму - заступника керівника бізнесу Банка Пономарьова О.Б., що діє на підставі довіреності від 06.01.2016 №20-К-Н-О.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є розірвання з 27.10.2016 року договору поруки від 20.10.2016 року №4С13774Д/П укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банку "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач виконав зобов'язання за Договором, а відповідач погодився та прийняв вказане виконання на загальну суму 583 041 481,05 грн., оскільки, зобов'язання Товариства за Договором були виконані 21.10.2016, то Банк повинен був передати позивачу до 27.10.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, проте, станом на день звернення до суду зобов'язання Банку за Договором, викладені у пунктах 8 та 10 не виконано, Товариство, не отримавши необхідні документи для стягнення боргу з боржника за Договором, не маючи можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань зі сторони боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні Договору зі сторони Банку, а також зазнало значних збитків у зв'язку із тим, що для реалізації Договору було вимушено залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додатково забезпечення кредиту.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Банка та ТОВ "Салтіз" про визнання права за Товариством вимагати від ТОВ "Салтіз" сплати суми боргу за кредитними договорами (від 03.12.2013 року №4С13774Д; від 04.12.2013 року №4С13775Д; від 09.12.2013 року №4С13773И; від 03.11.2014 року №4С14334И) та визнання відсутнім у Банка права вимагати від ТОВ "Салтіз" сплати боргу за вказаними кредитними договорами у сумі 583 041 481,05 грн., який був сплачений Банку Товариством за ТОВ "Салтіз".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 року зі справи №910/14635/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення набрало законної сили.

Судом в зазначених рішеннях встановлено, що задоволення кредиторських вимог у випадку набуття поручителем такого статусу (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України) здійснюється шляхом примусового виконання обов'язку у натурі, а не шляхом визнання права чи визнання відсутності права. Дане свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 і 2 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частинами 1 і 2 статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої і другої статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 8 Договору передбачено, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень позивачем перераховано відповідачу 583 041 481,05 грн., а саме: від 21.10.2016 №2341 на суму 4 558 412, 68 грн. (призначення платежу - "исполнение обязательств по кред.договору №4С14334И от 03.11.14 согласно договора поручительства №4С13774Д/П от 20.10.16 Без ПДВ"); від 21.10.2016 №2340 на суму 4 493 505,59 грн. (призначення платежу - "исполнение обязательств по кред.договору №4С13773И от 09.12.13 согласно договора поручительства №4С13774Д/И от 20.10.16 Без ПДВ"); від 21.10.2016 року №2339 на суму 477 174 909,43 грн. (призначення платежу - "исполнение обязательств по кред.договору №4С13775Д от 04.12.13 согласно договора поручительства №4С13774Д/П от 20.10.16 Без ПДВ"); від 21.10.2016 №2338 на суму 96 814 653,35 грн. (призначення платежу - "исполнение обязательств по кред.договору №4С13774Д от 03.12.13 согласно договора поручительства №4С13774Д/П от 20.10.16 Без ПДВ").

Приватбанк грошові кошти прийняв та не повернув.

Згідно із статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 14 Договору дострокове розірвання Договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору згідно з нормами чинного законодавства України та умов спірного договору.

В свою чергу, згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними та допустимими доказами не доведено неналежного виконання Договору поруки Банком, наслідком чого Товариства значною мірою позбавлявся б того на що розраховував при його укладенні.

Як зазначалось, задоволення кредиторських вимог у випадку набуття поручителем такого статусу (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України) здійснюється шляхом примусового виконання обов'язку у натурі, а не шляхом визнання права чи визнання відсутності права. Дане свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача.

До того ж, доказів реалізації Товариством прав поручителя, який виконав зобов'язання позивач не надав.

Немає підстав для висновку, що Приватбанк діє таким чином і в такий спосіб, що це позбавляє Товариство на те, на що воно розраховувало.

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною третьою статті 612 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, правова можливість задоволення на підставі вказаної норми позовної вимоги про розірвання договору пов'язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.

В даному випадку, відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачу відповідної шкоди з боку відповідача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов Договору.

Крім того, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні Договору сторони були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов Договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, уклавши такий Договір.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя.

Відповідно до частини першої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, з огляду на зазначені вимоги закону, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому у разі пред'явлення вимоги кредитора про виконання обов'язку лише до поручителя останній солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Так, згідно з частиною другою статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Суд першої інстанції приходить до вірного висновку, що безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем.

Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Крім того, слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

З умов Договору вбачається, що у випадку невиконання боржником пункту 1 Договору, кредитор надсилає на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункту 5 Договору.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Надані ж позивачем до матеріалів справи копії листа позивача до боржника (ТОВ "Салтіз") від 27.01.2017 року за вих. №23 про підписання угоди від 24.10.2016 року №18/П-16 та листа від 08.08.2017 року №08-08-13 про підписання угоди від 08.08.2017 року №18/П-16 про визнання, підтвердження та виконання зобов'язань за кредитними договорами, не спростовують вищевикладеного судом.

Заперечення позивача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" є необґрунтованими та такими в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2018 року у справі № 9101686/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2018 року у справі № 910/1686/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" на рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2018 року у справі № 910/1686/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2018 року у справі № 910/1686/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1686/18 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко

повний текст складено 31.07.2018 року