Ухвала суду № 75629493, 30.07.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"30" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1301/18

Господарський суд Одеської області у складі судді – Петрова В.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Кара-Марін” (вх. № 2-3767/18 від 25.07.2018 р.) про забезпечення позову у справі № 916/1301/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кара-Марін» до Naviship Corporation (Навишип Корпорейшн, Панама) та Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» про витребування майна та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кара-Марін» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Naviship Corporation (Навишип Корпорейшн) та Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» про:

- витребування з чужого незаконного володіння “Naviship Corporaton” (Навишип Корпорейшин, Панама) 697 т пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017 р., що були вивантажені за розпорядженням “Naviship Corporaton” в портопункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова,4 (вул. Портова, 4).

- усунення перешкод у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю “Кара-Марін” права користування та розпоряджання своїм майном шляхом зобов’язання державного підприємства “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю “Кара-Марін” у здійсненні ним вивантаження та вивозу 697 т пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017р., що були вивантажені за розпорядженням “Naviship Corporaton” в портопункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова,4 (вул. Портова, 4).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що спірний вантаж перебуває у володінні компанії Naviship Corporation (Навишип Корпорейшн) без правових підстав, який вивантажено за розпорядженням “Naviship Corporaton” в портопункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (вул. Портова, 4).

Зокрема, як вказує позивач, в процесі здійснення своєї господарської діяльності ТОВ “Кара-Марін” (продавець) було укладено контракт № 19/09/17/1 від 19.09.2017 р. з суб’єктом господарювання - нерезидентом ELAN SOFT LLP (покупець), предметом якого згідно п. 1.1 є купівля-продаж (поставка) пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом. При цьому положеннями п.п. 1.2 - 1.4 контракту сторонами було обумовлено, що кількість товару в партії, його ціна та базис поставки (момент переходу права власності та товар) зазначаються у специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного контракту.

У відповідності до умов розділу 4 контракту №19/09/17/1 ТОВ “Кара-Марін” були прийняті на себе наступні зобов’язання: забезпечення безперебійної поставки товару в стандартних, технічно справних вагонах та/або автотранспорті, придатних для перевезення товару насипом, до портового елеватору у відповідності з графіком поставок та строго у відповідності до інструкцій покупця (п. 4.1 контракту); надання усіх необхідних документів для митного оформлення товару в порту експедитору покупця, укладення з експедитором покупця договору про надання послуг з декларування товару, сплати митного збору (п. 4.4 контракту); регулярно інформувати покупця у письмовій формі про хід завантаження вагонів, номери дорожньо-транспортних накладних, орієнтовний час прибуття вагонів на портовий елеватор (п. 4.5 контракту) тощо.

Так, за ствердженнями позивача, з метою виконання прийнятих на себе договірних зобов’язань за контрактом № 19/09/17/1 згідно специфікації № 2 від 08.11.2017 р. до цього контракту ТОВ “Кара-Марін” (замовник) в межах укладеного 17.08.2017 р. з фірмою “Давос” у формі товариства з обмеженою відповідальністю (виконавець) договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 було передано останньому 700 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом. Факт передачі ТОВ “Кара-Марін” обумовленого контрактом №19/09/17/1 товару виконавцю по договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 від 17.08.2017 р. вказаній фірмі підтверджується коносаментом № 1 від 10.11.2017 р., оформленими на ім’я виконавця сертифікатами №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017 р. про завантаження на теплохід “Фетида” у портопункті Кілія ДП МТП “Усть-Дунайськ” м. Кілія 2441,68 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом наступними вантажовідправниками: ПП “Білозірря” та ТОВ “Кара-Марін”.

За змістом п. 1.1 договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 17/08 ТОВ “Давос” були прийняті на себе зобов’язання з виконання робіт по перевезенню вантажів ТОВ “Кара-Марін” з Болградського району Одеської області, їх навантаження на баржу у портопункті Кілія з подальшим транспортуванням у порт Одеса.

Проте, як вказує позивач, при розвантаженні 14.11.2017 р. в Одеському морському порту т/х “Фетіда” з наявними на борту 2441,68 тонами пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом фактично було вивантажено лише 174466 тон товару (пшениці 6-го класу українського походження врожаю 2017 року), що підтверджується генеральним актом від 15.11.2017 р., складеним ТОВ “Зерновий перевантажний комплекс “Інзерноекспорт”. Інша частина вантажу у кількості 697,02 тон пшениці 6-го класу українського походження врожаю 2017 року за незрозумілих обставин вивантажена не була, місцезнаходження вантажу не відоме.

Наразі позивач вказує, що внаслідок вказаного покупець по контракту № 19/09/17/1 від 19.09.2017 р. - ELAN SOFT LLP не отримав товар, обумовлений специфікацією № 2 від 08.11.2017 р. до цього контракту, вартістю 93400,68 дол. США (697,02 х 134 долари США), що з урахуванням даних офіційного веб-порталу Міністерства фінансів України у гривневому еквіваленті по курсу НБУ України на день прибуття вантажу (14.11.2017 р.) склало суму у розмірі 2473987,87 грн.

До того ж позивач вказує, що згідно п. 1.5 контракту № 19/09/17/1 TОB “Кара-Марін” були прийняті на себе зобов’язання з поставки кожної партії товару в строки згідно специфікації. Так, у відповідності до специфікації № 2 від 08.11.2017 р. до контракту № 19/09/17/1 від 19.09.2017 р. строк даної поставки товару на умовах СРТ порт Одеса, Україна (Інкотермс 2010) сторонами було визначено до 30.11.2017 р. включно.

З урахуванням зазначеного ТОВ “Кара-Марін” листом від 24.11.2017 р. звернулось до ТОВ “Давос” з вимогою за вих. № 24/11-17, згідно якої просило виконавця повідомити про причини невивантаження вищезазначеного товару в Одеському морському порту. Проте, ТОВ “Давос” своїм листом від 29.11.2017 р. за вих. № 11/2017-3 фактично ухилився від надання конкретної відповіді, посилаючись на положення ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України, відповідно до яких право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, тобто вручення його набувачеві або перевізникові, а також ті обставини, що товар за специфікацією № 2 від 08.11.2017 р. до контракту № 19/09/17/1 від 19.09.2017 р. було вручено перевізнику - ТОВ “Давос”, у зв’язку з чим право вимоги товару виникло у його набувача - ELAN SOFT LLP (покупець). З огляду на вказане, на думку ТОВ “Давос”, запитувана ТОВ “Кара-Марін” в листі від 24.11.2017р. за вих. № 24/11-17 інформація не стосується прав та охоронюваних законом інтересів продавця за контрактом № 19/09/17/1 від 19.09.2017 р.

Таким чином, позивач вважає, що ТОВ “Давос” без правових на те підстав своїм листом від 29.11.2017 р. за вих. № 11/2017-3 поставило під сумнів право власності на переданий йому ТОВ “Кара-Марін” товар згідно коносаменту № 1 від 10.11.2017 р., а також оформлених на ім’я виконавця сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017 р. про завантаження на теплохід “Фетида” у портопункті Кілія ДП МТП “Усть-Дунайськ” м. Кілія пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом в частині 697,02 тон пшениці 6-го класу українського походження врожаю 2017 року.

Таким чином, позивач вказує, що з метою підтвердження у судовому порядку та захисту своїх оспорюваних майнових прав на сільськогосподарську продукцію за вищезгаданим контрактом 27.12.2017 р. ним був поданий до Господарського суду Одеської області позов до ТОВ “Давос” про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію - 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту № 1 від 10.11.2017 р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017 р. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2017 р. було відкрито провадження у справі № 916/3253/17 за позовом ТОВ “Кара-Марін” до ТОВ “Давос” про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію, що є предметом контракту № 19/09/17/1 від 19.09.2017 р., укладеного між позивачем (продавець) та компанією ОСОБА_1 ЛЛП (покупець). Також вказаною ухвалою суду від 29.12.2017 р. компанію ОСОБА_1 ЛЛП було залучено до участі у вказаній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Крім того, ухвалою суду від 15.02.2018 р. до участі у справі № 916/3253/17 було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Компанію Навишип Корпорейшн.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.03.2018 р. у справі № 916/3253/17 вказаний позов ТОВ “Кара-Марін” було задоволено та за вказаним Товариством визнано право власності на сільськогосподарську продукцію - 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту № 1 від 10.11.2017 р., сертифікатів №№ 1711130862- НОМЕР_2 від 13.11.2017 р.

Позивач вказує, що Компанія Навишип Корпорейшн, не погоджуючись з правовою позицією місцевого господарського суду, звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення від 01.03.2018 р. по справі № 916/3253/17. При цьому, як зазначає позивач, під час апеляційного оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2018 р. по справі № 916/3253/17 компанія Навишип Корпорейшн наголошувала на тому, що спірна пшениця фуражна українського походження врожаю 2017 року насипом, передбачена генеральним актом № 5 від 30.11.2017 р., вибула з володіння компанії ОСОБА_1 ЛЛП у зв’язку з реалізацією компанією Навишип Корпорейшн свого права застави на цей вантаж з урахуванням ст. 8 проформи чартера “Дженкон-94”, ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства України. За ствердженнями компанії Навишип Корпорейшн, судно “Фетіда”, власником якого є компанія, було зафрахтовано компанією ОСОБА_1 ЛЛП згідно чартеру № 1 (договір фрахтування) від 26.10.2017 р. з метою перевезення пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року у кількості, не меншій ніж 2000 тон, з порту завантаження Кілія ДП МТП “Усть-Дунайськ” до порту призначення - порт Одеса. В подальшому 10.11.2017 р. на судно “Фетіда” було завантажено 2441,680 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року, що знайшло своє підтвердження шляхом оформлення коносаменту № 1 від 10.11.2017 р.

Як зазначає позивач, Компанія Навишип Корпорейшн з незрозумілих підстав не зазначила ті обставини, що коносамент № 1 від 10.11.2017 р. (на якій посилається судновласник), оформлений на ім’я ТОВ “Давос”. Натомість Компанія Навишип Корпорейшн вказувала, що 12.11.2017 р. 2441,680 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року були доставлені до порту Одеса, але вивантажені частково у зв’язку з необхідністю проведення фумігації зараженого вантажу. Фумігація зараженого вантажу проводилась з 17.11.2017 р. по 22.11.2017 р., у зв’язку з чим, на думку Компанії Навишип Корпорейшн, з вини фрахтувальника судна - компанії ОСОБА_1 ЛЛП перевізник - Компанія Навишип Корпорейшн понесла збитки у зв’язку з затриманням судна у порту призначення понад погодженого сторонами по договору фрахтування (чартер № 1 від 26.10.2017 р.) часу. З огляду на викладені обставини, на думку відповідача, у Компанії Навишип Корпорейшн виникло право застави вантажу, що залишився на судні “Фетіда”, відповідно до ст. 8 проформи чартеру “ДЖЕНКОН-94”, ст.ст. 163, 164 Кодексу торговельного мореплавства України.

Також позивач вказує, що під час розгляду справи № 916/3253/17 за змістом заяви компанією Навишип Корпорейшн було повідомлено суд про те, що: “Відповідно до генерального акту № 5 від 30.11.2017 р. вантаж, що залишився на судні “Фетіда” після часткового вивантаження в порту Одеса в кількості 668,290 тон пшениці було вивантажено за розпорядженням судновласника “Naviskip Corporaton” (Навишип Корпорейшн) в портопункті Кілія в ДМ-1073. Вага вантажу була визначена по осадці ДМ-1073 сюрвеєром SGS нарівні 668,290 тон”. Так, з урахуванням вищенаведеного, компанія Навишип Корпорейшн вважає, що вирішення спору про право власності на вищевказаний вантаж повинно було здійснюватись судом виходячи з правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов’язань за “вказаними договірними умовами” (мається на увазі, передусім, договір фрахтування (частеру) № 1 від 26 10.2017 р.).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 р. залишено без задоволення апеляційну скаргу Компанії Навишип Корпорейшн, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2018 р. по справі № 916/3253/17 без змін.

Так, у зв’язку з набранням 07.06.2018 р. рішенням Господарського суду Одеської області від 01.03.2018р. по справі № 916/3253/17 законної сили, позивач на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України вважає встановленими та такими, що не підлягають доказуванню, наступні обставини стосовно того, що власником 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом згідно коносаменту № 1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017р. залишається її сільгоспвиробник - ТОВ “Кара- Марін”; також спірний вантаж згідно заяви компанії Навишип Корпорейшн за вх. №2- 308/18 від 18.01.2018р., що залишився на судні “Фетіда” після часткового вивантаження в порту Одеса, в кількості 668,290 тон пшениці було вивантажено за розпорядженням судновласника “Naviship Corporaton” (Навишип Корпорейшн) в порто пункті Кілія в ДМ-1073, вказаний вантаж перебуває у володінні вказаної Компанії без правових підстав.

З огляду на вказані обставини, та враховуючи те, що належний ТОВ “Кара-Марін” на праві власності вказаний вантаж (697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом) незаконно утримується в акваторії портового пункту Кілія державного підприємства “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” в ліхтері ДМ-1073 без будь-яких товаророзпорядчих та супровідних документів, позивач вважає, що таке майно підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідачів відповідно до ст. ст. 11, 15, 16, 316, 317, 319, 386, 387 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2018 р. позов ТОВ „Кара-Марін” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1301/18 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 25.07.2018 р.

25.07.2018 р. ТОВ „Кара-Марін” подана до господарського суду заява про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 668,290 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017р., що було вивантажено відповідно до генерального акту №5 від 30.11.2017р. за розпорядженням “Naviship Corporaton” в портопункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (вул. Портова, 4), та передати його на відповідальне зберігання приватному підприємству “Влахос”.

Вказана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що на теперішній час з урахуванням положень ч. 4 ст. 75 ГПК України вбачається доведеним той факт, що спірне майно, що належить позивачу на праві власності, знаходиться у володінні відповідача - компанії Навишип Корпорейшн без правових на те підстав у той час, як у останнього є зацікавленість та наміри щодо реалізації спірного майна з метою відшкодування понесених відповідачем збитків по договору фрахтування (чартеру) №1 від 26.10.2017р., укладеному з іншим суб'єктом господарювання - нерезидентом України. Наведені обставини викликають цілком логічне та обґрунтоване побоювання позивача, що спірне майно за час розгляду даної справи може бути вивантажено за розпорядженням судновласника “Naviship Corporaton” (Навишип Корпорейшн) в порто пункті Кілія із ДМ-1073, перевантажено на інший плавзасіб тощо, що, в свою чергу, може утруднити виконання рішення суду по даній справі у разі виникнення ситуації невизначеності щодо місцезнаходження спірного майна. На думку позивача, з наявних матеріалів вбачається факт як навмисного, так і тривалого утримання компанією Навишип Корпорейшн спірного майна в порто пункті Кілія в ліхтері ДМ-1073 з метою покриття своїх так би мовити збитків, що виникли з правочину, в якому позивач не є стороною. При цьому, за ствердженнями позивача, ліхтер ДМ-1073 не призначений для тривалого зберігання сільськогосподарської продукції, що, взагалі, може викликати втрату об’єкту спірних правовідносин. За таких обставин, позивач вважає, що застосування в порядку ст.ст. 136-140 ГПК України таких заходів забезпечення вищезазначеного позову TOB “Кара-Марін” як накладання арешту на спірне майно, що належать позивачу, є необхідним, по-перше, як гарантія відновлення порушених майнових прав позивача; по-друге, як передумова для вирішення сторонами спірних правовідносин у позасудовому порядку шляхом мирного врегулювання спору. Щодо ПП „Влахос”, якому позивач просить передати спірне майно на відповідальне зберігання, заявник вказує, що наявність у вказаного підприємства матеріально-технічної бази щодо забезпечення схоронності спірного майна до вирішення судом спору у даній справі.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, а також враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, господарський суд вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Зі змісту позовної заяви випливає, що ТОВ “Кара- Марін” (позивач) є власником 697 тон пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом згідно коносаменту № 1 від 10.11.2017 р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017р., що підтверджено рішенням Господарського суду Одеської області від 01.03.2018р. по справі № 916/3253/17, яке набрало законної сили та яким встановлено, що спірний вантаж пшениці згідно заяви компанії Навишип Корпорейшн, що залишився на судні “Фетіда” після часткового вивантаження в порту Одеса, в кількості 668,290 тон було вивантажено за розпорядженням судновласника “Naviship Corporaton” (Навишип Корпорейшн) в портопункті Кілія в ДМ-1073. При цьому з наведених позивачем обставин та документів випливає, що належний ТОВ “Кара-Марін” на праві власності вказаний вантаж пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року утримується в акваторії портового пункту Кілія державного підприємства “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” в ліхтері ДМ-1073 без будь-яких товаророзпорядчих та супровідних документів. При цьому суд зазначає, що надіслане ДП “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” до господарського суду клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами свідчить про відсутність у відповідача заперечень на позов або спростувань наведених у позові обставин.

Отже, суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, предмету спору та обставини справи, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок вивантаження спірного вантажу пшениці або перевантаження на інший плавзасіб. Також судом прийнято до уваги доводи заявника стосовно того, що ліхтер ДМ-1073 не призначений для тривалого зберігання сільськогосподарської продукції, що взагалі може викликати втрату об’єкту спірних правовідносин.

Також господарський суд вважає цілком обґрунтованим обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на пшеницю фуражну українського походження врожаю 2017 року у кількості 668,290 тон насипом згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017р., що було вивантажено відповідно до генерального акту №5 від 30.11.2017р. за розпорядженням “Naviship Corporaton” в портопункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова,4 (вул. Портова, 4), оскільки такий спосіб відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, зокрема, на недопущення порушення прав позивача у разі задоволення позову.

При цьому суд зазначає, що такі заходи забезпечення позову як накладення арешту на вказану кількість пшениці не є перешкодою у здійсненні відповідачами господарської діяльності, оскільки у цьому випадку відповідачі позбавлені права лише на відчуження такого майна, наявність якого є гарантією виконання рішення суду у разі задоволення позову про витребування майна та зобов’язання усунути перешкоди.

До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.

Щодо доводів заявника про необхідність передачі спірного майна на зберігання ПП „Влахос”, господарський суд зазначає, що ці дії охоплюються порядком виконання ухвали суду про забезпечення позову відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", а не під час вжиття судом заходів забезпечення позову. З урахуванням наведеного, вимоги заявника про передачу спірного майна на зберігання іншій особі не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Кара-Марін” про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Накласти арешт на 668,290 тон (шістсот шістдесят вісім тон 290 кг) пшениці фуражної українського походження врожаю 2017 року насипом, згідно коносаменту №1 від 10.11.2017р., сертифікатів №№ НОМЕР_1 - НОМЕР_2 від 13.11.2017 р., що були вивантажені відповідно до генерального акту №5 від 30.11.2017р. за розпорядженням “Naviship Corporaton” в портопункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова,4 (вул. Портова, 4).

3. Стягувачем за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю „Кара-Марін” (68724, Одеська область, Болградський район, с. Голиця, вул. Кара Маринська, буд. 91; код ЄДРПОУ 32625378).

4. Боржниками за цією ухвалою є:

- Державне підприємство “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” (68355, Одеська область, м. Вилкове, вул. Придунайська, 2, код ЄДРПОУ 01125206),

- Компанія „NAVISHIP CORPORATION” (Навишип Корпорейшн, 3 поверх будівлі Салдуба, 53-тя Східна вулиця, Обріроу Урбанізаціон, Панама), що діє через повірену особу ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_3).

Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.

Ухвалу дійсна для пред’явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".

Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя Петров Володимир Степанович