Рішення № 75626867, 31.07.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 р. Справа№805/4489/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому проваджені адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутського-Лиманського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправно бездіяльність щодо невиплати пенсії;

- зобов’язання поновити щомісячне нарахування та виплату пенсії з 01.07.2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

13.06.2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Бахмутського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправно бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов’язання поновити щомісячне нарахування та виплату пенсії з 01.07.2014 року.

Позов вмотивовано тим, що позивач є пенсіонером та отримував пенсію за віком, однак з 01.07.2014 року виплату пенсії безпідставно припинено, на даний час перебуває на обліку Бахмутського-Лиманського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.07.2014 року такими, що порушують його конституційні права та Закон України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивач є пенсіонером за віком, який раніше перебував на обліку за своїм місцем реєстрації в територіальному управління ПФУ. Зазначає, що позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи, та з 01.08.2014 року позивача не було внесено у відомості на виплату пенсій та виплата пенсії припинена до з’ясування фактичного місця проживання відповідно до п.п.5 п.12 Порядку №365 від 08.06.2016 року. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, крім того оскільки позивачем порушено строки звернення до суду, просив залишити без розгляду частину позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 року вирішено питання про розгляд справи з повідомленням учасників справи на 31.07.2018 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року здійснено заміну відповідача на Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління пенсійного фонду України Донецької області.

До судового засідання сторони не з’явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

На підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, 31.07.2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), громадянин України та пенсіонером за віком, перебуває на обліку в Бахмутсько- Лиманському об’єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Бахмутське-Лиманське об’єднане управління пенсійного фонду України Донецької області є суб’єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом – Положення №384/2011), відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Відповідно до довідки від 27.02.2015 року № 14190239766, позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання/перебування: 84510, Донецька область, м. Артемівськ- 10, вул. Ювілейна, б. 48, кв.59.

Відповідно до відомостей паспорта з 29.06.2017 року позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Бахмутським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області у листі від 09.11.2017 року №17952/02 позивачу роз'яснено, що оскільки Рішенням засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради №7 від 05.09.2016 року факт місця проживання за зазначеною позивачем адресою не підтверджено, виплата пенсії пенсіонеру не здійснюється.

Спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.07.2014 року з підстав не підтвердження факту проживання за фактичним місцем проживання.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) та від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV), зокрема, у стаття 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-XII. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України і у відповідності до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії, що сторонами не оспорюється.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини другої статті 49 цього Закону № 1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, Законом № 1058-IV, не передбачено такої підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії, як відсутність підтвердження факту місця проживання за фактичною адресою проживання.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Як встановлено судом, виплату пенсії позивачу з 01.07.2014 року припинено, оскільки Комісією з питань призначення( відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради №7 від 05.09.2016 року факт місця проживання за зазначеною позивачем адресою не підтверджено. Водночас статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Крім того, рішення про припинення виплати позивачу пенсії із зазначенням обґрунтованих причин з посиланням на нормативні акти, відповідачем не приймалось.

Відповідно до положення абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Відповідно до копії паспорта серії ЕН633666 виданого 19.03.2008 року позивач, ОСОБА_1 з 29.06.2017 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки з 01.07.2014 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

При цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у припиненні нарахування та виплати пенсії, а тому саме дії відповідача є протиправними.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 року, №136 від 18 лютого 2016 року, № 509 від 1 жовтня 2014 року, № 637 від 5 листопада 2014 року, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.

Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає в подальшому мати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 13.02.2018 року № К/9901/163/17 (№234/11095/17)

Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд, згідно з статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи викладене, доводи відповідача ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, приходить до висновку, що слід зобов’язати відповідача поновити виплату пенсії з 01.07.2014 року.

Щодо строків звернення до суду, за загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Згідно з матеріалами справи, сума боргу з виплати пенсії становить 74171,60 грн,з серпня 2014 року року виплата пенсії була припинена.

Рішення про скасування протоколу про призначення позивачу пенсії відповідачем не приймалося, позивач перебуває на обліку, як пенсіонер, в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

Відповідачем у відзиві зазначено, що нарахування пенсії позивачу не припинялося, а було припинено лише її виплату.

Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, водночас, як свідчать письмові пояснення відповідача та надані на їх підтвердження докази, припинення виплати пенсії не супроводжувалося припиненням її нарахування.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача у сумі 704,80 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Отже, відсутні підстави для допуску негайного виконання рішення, оскільки суд не зазначає конкретні суми, а зобов’язує відповідача вчинити дії з поновлення нарахування та виплати пенсії.

Також, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати подати суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3,84510, місце реєстрації: вул. Весняна, 3, м. Соледар, Донецька область) до Бахмутського-Лиманського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області (вул. Миру, 35, м. Бахмут, Донецька область, 84500) про визнання протиправною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Бахмутського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області з припинення виплати пенсії ОСОБА_1, з 01.07.2014 року.

Зобов’язати Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1, з 01.07.2014 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутського-Лиманського об’єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42172734) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 31.07.2018 року.

Суддя Христофоров А.Б.