Постанова № 75621874, 20.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/693/18 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/1226/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Апеляційного суду Львівської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду.Львівської області від 15 березня 2018 року, постановлене у складі судді Крамара О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання формулювання причини звільнення не вірною та змінити формулювання причини звільнення, -

в с т а н о в и л а:

31.01.2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області та просила суд визнати формулювання причин звільнення, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років, невірною; змінити формулювання причини звільнення, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років, вказавши формулювання причини звільнення - за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) з «03 липня 2017 року»; стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 10 000 гривень.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду. Львівської області від 15 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення Дрогобицького міськрайонного суду. Львівської області від 15 березня 2018 року оскаржила позивач ОСОБА_2, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним та таким, що прийняте з порушення норм матеріального і процесуального права. Судом неповно з'ясовано обставини справи, а мотивувальна частина рішення обмежується викладенням фактичних обставин справи без будь-якої правової оцінки. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги та не встановив, чи мають місце обставини, з якими позивач пов'язує наявність підстав формулювання причини звільнення, а саме чи відповідає формулювання причин звільнення фактичним обставинам. Звертає увагу на те, що перш ніж подати заяву на звільнення у зв'язку з виходом на пенсію позивачка зверталась до працівника відділу кадрів підприємства з проханням перевірити, чи має вона необхідний трудовий стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, та лише отримавши відповідь про наявність такого стажу нею було подано відповідну заяву.

Зазначає, що згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що розроблений Міністерством праці та соціальної політики від 29.12.2004 року №336, саме до обов'язків інспектора по кадрах належить в тому числі й визначення трудового стажу працівників. А відтак, саме на відповідачу лежав обов'язок перевірити наявність трудового стажу позивачки для призначення пенсії за вислугу років та звільнення саме з таких підстав.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду. Львівської області від 15 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання формулювання причини звільнення у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років, невірною, та зміну формулювання причини звільнення , у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, вказавши формулювання причини звільнення - за згодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) з 03 липня 2017 року. В решті рішення суду залишити без змін.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду, що випливає із трудових відносин, а саме, визнання формулювання причин звільнення невірною, зміна формулювання причин звільнення. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників, і відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вносячи запис в трудову книжку позивачки, діяв відповідно до КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а наказ на підставі якого внесені записи в трудову книжку на даний час чинний та позивачем не оскаржується. Тому відсутні правові підстави для визнання формулювання причин звільнення невірними.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 16 серпня 1993 року по 03 липня 2017 року працювала у Комунальному некомерційному підприємстві «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради, на посаді «сестра медична».

05 червня 2017 року, позивач ОСОБА_2 на ім'я директора головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради, подала власноручно написану заяву, наступного змісту «Прошу звільнити мене з займаної посади з 03.07.2017 року у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років».

09 червня 2017 року Відділом охорони здоров'я КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради було видано наказ № 57, наступного змісту: «Звільнити ОСОБА_2 сестру медичну дільничну терапевтичного відділення з 03.07.2017 року в зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років, виплативши компенсацію за невикористану чергову щорічну відпустку за період роботи з 05.05.2017р. по 03.07.2017р. терміном 5 календарних днів. Підстава: Заява».

На підставі цього наказу інспектором по кадрах у відповідності до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», було внесено відповідні відомості в трудову книжку позивачки.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись в суд з позовною заявою ОСОБА_2 просила суд визнати формулювання причин звільнення неправильним (не вірним), тобто таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. В обґрунтування позовних вимог вказала, що в кінці червня 2017 року зверталась до Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради з проханням проконсультуватись у Дрогобицького об'єднаного управління ПФУ Львівської області про наявність права на пенсію за вислугу років, яким їй було повідомлено про наявність необхідного стажу для пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим нею було подано відповідну заяву та на підставі такої заяви звільнено з роботи.

В подальшому Дрогобицьким об'єднаним управлінням ПФУ Львівської області їй було відмовлено у призначення пенсії за вислугу років у зв'язку з недостатнім стажем роботи.

З відповіді Дрогобицького об'єднаного управління ПФУ Львівської області від 15.01.2018 року вбачається, що станом на 01.04.2015 року стаж роботи ОСОБА_2, як працівника охорони здоров'я становив 24 роки 5 місяців 7 днів, а станом на 01.01.2016 року 25 років 4 місяці 7 днів, при необхідних 25 років 6 місяців.

В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача з відповідними заявами про зміну формулювання запису в трудовій книжці, оскільки запис є таким, що не відповідає фактичним обставинам, є невірним, однак, їй було відмовлено.

Згідно ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Аналогічне положення закріплене у п. 2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року: «Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом №58 від 29.07.1993 року Міністерства праці України. Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і ведеться на всіх працівників за основним місцем роботи.

Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що розроблений Міністерством праці та соціальної політики від 29.12.2004 року №336, до функціональних обов'язків інспектора по кадрах належить формування і ведення особових справ працівників; заповнення, ведення обліку і зберігання трудових книжок, визначення трудового стажу; оформлення документів, необхідних для призначення пенсії працівникам та їх сім'ям.

Спільним Наказом №495/656 від 25.12.2009 року Державного комітету статистики України, Міністерства оборони України затверджено типову форму первинного обліку № П-2 «особова картка працівника», яка містить відомості про загальний стаж роботи працівника.

Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що наведене в Наказі №57 від 09 червня 2017 року, виданому Відділом охорони здоров'я КНП «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради формулювання причини звільнення не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на момент звільнення ОСОБА_2 права на пенсію за вислугу років не набула, чого відповідачем належним чином перевірено не було.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належним чином не перевірив трудовий стаж позивачки та провів звільнення у зв'язку із виходом на пенсію за вислугу років за відсутності необхідного трудового стажу, що дає право на таку пенсію.

Тому, враховуючи, що для звільнення ОСОБА_2 з роботи у зв'язку із виходом на пенсію за вислугу років необхідний трудовий стаж, що дає право на таку пенсію, що передбачено статтею 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та такий на момент звільнення у позивачки був відсутній, колегія судді приходить до переконання, що підставою звільнення позивача з роботи слід вважати п. 1 ст. 36 КЗпП України - за згодою сторін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України його законність та обґрунтованість у цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Згідно п. п. 2, 8 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 слід задовольнити, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2018 року в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання формулювання причини звільнення у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років - невірним, та про зміну формулювання причини звільнення, слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

У відповідності до вимог абзацу 2 ч.5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 20 липня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання формулювання причини звільнення невірним та зміну формулювання причини звільнення - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років - невірним.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з Комунального некомерційного підприємства «Дрогобицька міська поліклініка» Дрогобицької міської ради «у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років», вказавши формулювання причини звільнення - за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 03 липня 2017 року.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.