Ухвала суду № 75621258, 31.07.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/4258/18

Провадження № 1-кп/461/412/18

УХВАЛА

31.07.2018 м. Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого - судді Радченка В.Є.

при секретарі - Сидорак М.

за участю:

прокурора Мішкурова К.О.

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3А.О.

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

при розгляді у відкритому судовому засіданні кримінального провадження №12018140050001335 відносно ОСОБА_1, обвинуваченої за ч.3 ст.27-ч.2 ст.187, ч.3 ст. 27-ч. 2 ст.146 КК України та ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_7, обвинувачених за ч.2 ст.187, ч.2 ст.146 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1, обвинуваченої за ч.3 ст.27-ч.2 ст.187, ч.3 ст. 27-ч. 2 ст.146 КК України та ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_7, обвинувачених за ч.2 ст.187, ч.2 ст.146 КК України.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_3А.О. та його захисник ОСОБА_6 заперечили проти клопотання. Захисник подав письмове клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_4 заперечили проти клопотання, просили змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на більш м’який запобіжний захід.

Обвинувачена ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_5 заперечили проти клопотання, просили змінити обвинуваченій запобіжний захід з тримання під вартою на більш м’який запобіжний захід.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3А.О. строку тримання під вартою виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою (ч. 3 ст. 176 КПК України).

Відповідно до ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Обґрунтованість викладених в обвинувальному акті обставин перевіряється під час дослідження доказів судом в судовому засіданні. Оцінка досліджених доказів надається судом при ухваленні вироку в нарадчій кімнаті. При вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою суд, на цьому етапі, під час судового розгляду, не має доказів. Вони ще не надані суду і знаходяться у прокурора. Відповідно, на даному етапі, суд не має жодної можливості та правових підстав надавати оцінку обгрунтованості підозри. Слідчим суддею вже було вирішено питання щодо обґрунтованості підозри обвинувачених під час досудового розслідування.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинувачених від суду та незаконного впливу на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні.

Разом із цим, надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.

Керуючись наведеним, суд враховує дані про осіб обвинувачених, їх соціальний статус, наявність у них міцних соціальних та сімейних зв'язків, а також їх репутацію та майновий стан.

ОСОБА_3 обвинувачується в т.ч. у вчиненні тяжкого злочину, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Він не працює. Проте, Він знаходится в цивільному шлюбі. З характеристики, наданої Об’єднаним конгресом азербайджанців України у Львівській області ОСОБА_3 зарекомендував себе з позитивної сторони, зокрема, брав участь в організації допомоги військовим пораненим в АТО, що проходять лікування в Львівському військовому госпіталі Західного регіону. Згідно з характеристикою, виданою начальником ДУ «Львівська установа виконання покарань», за порушення режиму тримання та правил поведінки осбі взятих під варту до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Сукупність зазначених даних, за обставин недоведення прокурором в судовому засіданні будь-яких обставин, які б вказували на наявність реальних або можливих намірів ухилення ОСОБА_3 від суду або реальних намірів вдатися до таких дій, приводить до висновку про безпідставність існування такого ризику.

Водночас, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.

Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи: «Смирнова проти Росії» «Пірузян проти Вірменії». «Тирон проти Румунії»).

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 та 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Суд звертає увагу на рішенні у справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

В судовому засіданні під час розгляду провадження щодо ОСОБА_3 стороною обвинувачення не було надано достатнього обґрунтування ризику ухилення останнього від суду з посиланням на конкретні докази його реального існування. Прокурор в судовому засіданні не довів суду, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились, , не довів недоцільність застосування щодо ОСОБА_3 більш м’яких запобіжних заходів.

Таким чином, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», відповідно до якої при розгляді клопотанні про обрання або ж продовження строку тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, а також на те, що обвинувачений ОСОБА_3 тривалий час перебуває під вартою без належного доведення стороною обвинувачення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення клопотання сторони захисту та про зміну обраного ОСОБА_3 запобіжного заходу на домашній арешт з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2 суд враховує наступне.

ОСОБА_2 обвинувачується в т.ч. у вчиненні тяжкого злочину, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Він не працює. Не має міцних соціальних зв*язків.

ОСОБА_1 обвинувачується в т.ч. у вчиненні тяжкого злочину, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. Вона не працює, не має міцних соціальних зв`язків. Раніше судима і обвинувачується у вчиненні злочину під час іспитового строку.

Все це разом з тяжкістю санкції цієї статті свідчить про наявність ризику переховування обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від суду. Крім того, враховуючи насильницький характер злочину, існує ризик незаконного впливу цими обвинуваченими на потерпілого чи свідків з метою перешкоджання встановленню істині у кримінальному провадженні.

Відтак застосування до них більш м’якого запобіжного заходу не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Дані обставини є істотними та такими, що виправдовують тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.18 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Тому суд дійшов до переконання, що обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки такі обвинувачуються у вчиненні злочину із застосуванням насильства.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори», ст.ст. 8, 9, 176-178, 181, 193-196, 331, 532 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_3 ОСОБА_7 - відмовити.

Клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 ОСОБА_7 запобіжного заходу – задовольнити частково.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною цілодобово залишати місце свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Негайно звільнити ОСОБА_3 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з-під варти в залі суду.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 ОСОБА_7, наступні обов'язки:

-прибувати до суду за його першою вимогою;

-не відлучатися з Львівської області без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

-утримуватися від спілкування з потерпілим, іншими обвинуваченими та свідками обвинувачення у кримінальному провадженні;

-здати на зберігання до суду паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, які дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.

-носити електронний засіб контролю.

Строк дії обов'язків щодо обвинуваченого ОСОБА_3 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити до 28 вересня 2018 року включно.

Виконання ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту покласти на співробітників Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області, а контроль за його виконанням - на прокурора, який підтримує державне (публічне) обвинувачення у даному кримінальному провадженні.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу – задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, обвинуваченої за ч. 3 ст. 27-ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 27-ч. 2 ст. 146 КК України, до 31 вересня 2018 року включно.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, обвинуваченого за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 146 КК України, до 31 вересня 2018 року включно.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжного заходу – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Радченко В.Є.