Постанова № 75621048, 01.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2794/18 Головуючий у 1-й інстанції: Крамаренко Ы.А.

Є.У.№ 335/3063/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В., Гончар М.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. Зазначав, що з 01 листопада 2012 року йому було призначено пенсію за віком. З квітня 2015 року управління Пенсійного фонду зменшило виплати до 85% від призначеної пенсії. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2017 року такі дії відповідача визнано протиправними та зобов'язано органи Пенсійного фонду здійснити перерахунок пенсії з січня 2017 року у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» без обмежень у вигляді виплати 85 відсотків призначеного розміру пенсії у період роботи на інших посадах/роботах та виплатити ОСОБА_2 недоплачену (утриману) пенсію з січня 2017 року. Відповідно до вказаного судового рішення йому було перераховано та виплачено пенсію з січня 2017 року. Вважає, що відповідач своїми протиправними діями завдав йому збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі недоплаченої пенсії з квітня 2015 року по грудень 2016 року на суму 17 656,15 грн., яку просив стягнути в порядку ст.22 ЦК України. 07.05.2018 року позивач зменшив розмір позовних вимог до 16 833,97 грн.

У відзиві на позовну заяву управління Пенсійного фонду зазначає, що дії відповідача у 2015-2016рока не визнавалися неправомірними, а тому відсутні підстави для відшкодування збитків.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вважає, що постанова в адміністративній справі, якою дії Пенсійного фонду визнано неправомірними, є безумовною підставою для відшкодування за рахунок останнього упущеної вигоди у вигляді недоплаченої йому пенсії за 2015-2016 роки. Звертає увагу апеляційного суду на судову практику, що склалася, при вирішенні аналогічних спорів.

У відзиві на апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду зауважує, що судового рішення, яким би визнавалися неправомірними дії фонду у 2015-2016 роках не має, а тому відсутні підстави для відшкодування збитків за період 2015-2016рр. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя у 2015-2016 роках, не доведено наявність шкоди, про яку зазначено у позові, існування причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вину останнього в її заподіянні.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на зібраних у справі доказах і відповідають вимога діючого законодавства.

Встановлено, що ОСОБА_2 є пенсіонером та 01.11.2012 року йому було призначено пенсію за віком, яка з квітня 2015 року виплачувалася у розмірі 85 % від призначеної пенсії, відповідно Закону України від 02 березня 2015 року №213-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»до ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2017 року визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо виплати пенсії ОСОБА_2 в розмірі 85% від призначеної пенсії за віком та зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя здійснити перерахунок пенсії з січня 2017 року у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» без обмежень у вигляді виплати 85% призначеного розміру пенсії у період роботи на інших посадах/роботах та виплатити ОСОБА_2 недоплачену (утриману) пенсію з січня 2017 року, яка набрала законної сили 21.08.2017 року.

Відповідно до вказаного судового рішення позивачеві було перераховано та виплачено пенсію з січня 2017 року.

Отже, вказаним судовим рішеннями в адміністративній справі порушені пенсійні права позивача були відновлені.

Судового рішення, яким би визнавалися неправомірними дії Пенсійного фонду у 2015-2016 роках щодо невиплати позивачеві пенсії у розмірі 100 %, не має.

Законодавчі акти, якими було обмежено пенсійні виплати за 2015-2016р.р. у період роботи позивача на іншій посаді, неконституційними не визнавалися.

Правовими підставами цього позову ОСОБА_3 зазначив статті 22, 1173 ЦК України.

Відповідно до частин першої-другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З огляду на те, що вищезгаданою постановою в адміністративній справі визнано дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя протиправними у 2017 році, однак будь-яких інших обставин, зокрема щодо заподіяння шкоди позивачу у 2015-2016 роках, причинного зв'язку між такою шкодою та діями відповідача не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, вищенаведеною статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями органу державної влади, відшкодовується державою.

Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань майнової шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

ОСОБА_2 у цій справі не пред'являвся позов до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, хоча участь такого органу при вирішення спорів щодо відшкодування шкоди, завданої УПФ, є обов'язковою.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, є безпідставними.

Посилання позивача на судову практику в інших справах є некоректним, оскільки спірні правовідносини не є аналогічними тим, які приведені позивачем у апеляційній скарзі.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.367, 369, 374,375, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 25 травня 2018 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді: