Рішення № 75619258, 01.08.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/2158/2018

Номер справи 243/5735/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«01» серпня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Гончарової А.О.,

з участю: секретаря судового засідання – Хорохордіної О.О.,

розглянувши у спрощеному судовому засіданні в залі суду №13 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Святогірської міської ради, про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до Святогірської міської ради Донецької області, про визнання права власності на земельну ділянку. Свої вимоги обґрунтували тим, що їм на праві приватної власності на підставі державних актів №012406 та № 012405 належить земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими і побутовими спорудами, розташована за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул.. Івана Мазепи(колишня Островського), б. 18 площею 0,1239 га. Вказують на те, що для отримання витягу з Державного земельного кадастру на вказану ділянку ними було замовлено технічну документацію, однак після її виготовлення та всіх необхідних обмірів державним кадастровим реєстратором відмовлено у внесенні відомостей стосовно цієї ділянки до Державного земельного кадастру, оскільки площа цієї ділянки яка вказана в технічній документації є меншою ніж та, що вказана в державних актах, оскільки під час виїзду на місце обміру земельної ділянки встановлено, що в державних актах площа 0,1239 га є невірною, у зв’язку з неточними обмірами, а фактична площа цієї ділянки становить 0,1139 га. Вказують на те, що є всі підстави для скасування вказаних вище держаних актів та їх державної реєстрації у зв’язку з незаконною їх видачею, оскільки при їх виготовленні невірно вказана площа ділянки та визнання права власності за ними на земельну ділянку вказаної площі.

Відповідно до ч. 5 ст. 379 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

25.06.2018 року провадження у справі відкрито у спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін..

Представник Відповідача – Святогірська міська рада, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, не з’явилися. 11 липня 2018 року надали суду Заяву про розгляд справи за відсутності їх представника. Рішення просили винести на розсуд суду у відповідності до вимог діючого законодавства України (а.с.21).

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Святогірської міської ради, про визнання права власності на земельну ділянку, підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на їх законність та обґрунтованість.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у різі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав є визнання права.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державних актів Серії ДН №№ 012406,012405 належить земельна ділянка по ? частці для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими і побутовими спорудами, розташована за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул.. Івана Мазепи (колишня Островського), б. 18 площею 0,1239 га.

Відповідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ДН 012406, виданого ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10.04.2003 р. та рішення виконкому Святогірської міської ради від 28.05.2003 р. № 96, ПУС 82, №98, їй передано у власність земельну ділянку по вул. Островського, 18 площею 0,1239 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 723 (а.с.7). Співвласником земельної ділянки є ОСОБА_1, частка у спільній власності якого складає ?.

Відповідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ДН 012405, виданого ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10.04.2003 р. та рішення виконкому Святогірської міської ради від 28.05.2003 р. № 96, ПУС 82, №98, їй передано у власність земельну ділянку по вул. Островського, 18 площею 0,1239 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 722 (а.с.7). Співвласником земельної ділянки є ОСОБА_2, частка у спільній власності якої складає ?.

Згідно Рішення № РВ-1400308432018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру вбачається, що кадастровим реєстратором відділу у м. Слов’янську Міськрайонного управління у Слов’янському районі та м. Слов’янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області розглянуто заяву про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 14.05.2018 р. разом з доданими до неї документами та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, у зв’язку із невідповідністю поданих документів відповідно до вимог Закону України «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення Державного земельного кадастру, а також невідповідності електронного документа установленим вимогам. (а.с. 7)

Згідно із Пояснювальною запискою виданої до Технічної документації, складена інженером – землевпорядником ОСОБА_3 вбачається, що на момент обстеження у травні 2018року, земельна ділянка належить по ? частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2В на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку серії ДН № 012405 та № 012406, виданих згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.04.2003 р. №2-483, акти зареєстровано 18.06.2003 року № 722 та № 723. В результаті проведення землевпорядних робіт встановлені та погоджені межі земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Межі земельної ділянки закріплені на місцевості межовими знаками третього зразка. Межові знаки передані під охорону власнику земельної ділянки за актом прийомки – передачі межових знаків на зберігання. Відповідно до даних, за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) виявлено, що фактично міри ліній по периметру і конфігурація ділянки відрізняється від інформації, що міститься у державному акті. Загальна площа земельної ділянки, обчислена по координатах точок повороту складає 0,1139 га.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 2 ст. 158 Земельного кодексу України визначено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видачі позивачу державного акта на право власності на земельну ділянку) (надалі ЗК України), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ч. 1ст. 126 ЗК України).

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, з моменту державної реєстрації зазначеного вище державного акту на право власності на земельну ділянку позивач набув права власника земельної ділянки, тобто права володіти, користуватись та розпоряджатися своєю власністю.

Між тим, судом встановлено, що в повній мірі реалізувати своє право власності на земельну ділянку позивачі не можуть, оскільки площа земельної ділянки за адресою: вул. І.Мазепи, 18 міста Святогірська Донецької області за фактичним користуванням становить 0,1139 га, тобто менш площі 0,1239 га вказаному у Державних актах на право власності на земельні ділянки, що суттєво не відповідає фактичному положенню постійних межових знаків, капітальних будівель та споруд, що впливають на фактичні розміри та площу вказаної ділянки № 18

Згідно ст.22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952 IV від 01.07.2004 року, документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими необумовленими витратами, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформленні з порушенням вимог законодавства.

Згідно Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних та на право власності і право постійного користування землею» затвердженої наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 рок №43 виправлення в державних актах не допускаються.

Згідно із ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтями 317, 319 ЦК України закріплено права власника майна вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону, не залежно від місця його проживання та місцезнаходження майна.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною, яка відповідно до статті 9 Конституції України являється частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Встановивши наявність у осіб, які звернулися з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 124 Конституції України, статей 26, 30,87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210 та 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України, статті 15 Цивільного процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов’язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку (відповідний правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, справа №6-319цс15).

Оскільки на теперішній час виправити помилку, яка була допущена при видачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Державних актів на право власності на земельну ділянку, під час підрахунку та визначення площі земельної ділянки неможливо, у зв'язку з тим, що Земельний кодекс України не передбачає внесення змін до виданих Державних актів, суд приходить до висновку про обґрунтованість за законність позовних вимог позивачів, у зв’язку з чим вони підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст.ст. 15,16,25,328,392 Цивільного кодексу України, Пленумом Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», правовим висновком викладеним в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, справа №6-319цс15, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Святогірської міської ради, про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити повністю.

Скасувати державні акти на право власності на земельну ділянку Серії ДН № 012406 від 18.06.2003 року який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 723 та Серії ДН №012405 від 18.06.2003 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 722, скасувати державну реєстрацію вказаних державних актів.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1139 гектарів, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи (колишня Островського), б. 18.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1139 гектарів, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: Донецька область, м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи (колишня Островського), б. 18.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_4