Рішення № 75619179, 31.07.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження 2/243/1709/2018

Справа № 243/4126/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

31 липня 2018 року м. Слов'янськ

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кузнецова Р.В.,

за участю секретаря Малиновської І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Слов'янської міської ради Донецької області, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначила, що вона є матір'ю, а відповідач батьком малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами розірваний. Після розлучення відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання і утримання дитини, не сплачує аліменти на її утримання, знаходиться у розшуку. Дитина проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, не цікавиться її життям, не виявляє бажання спілкуватися із нею та приймати участь в її вихованні, не турбується про стан здоров'я, фізичний та духовний розвиток.

У зв'язку із наведеним, просила суд ухвалити рішення яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у її відсутності, позов задовольнити .

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Під час розгляду справи, судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідача про місце, день та час розгляду справи. Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» та Указу Президента від 14 листопада 2014 року № 875/2014 про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», пересилання пошти не здійснюється, зокрема, до м. Горлівка Донецької області, що є останньою відомою адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, що позбавляє суд можливості здійснити виклик відповідача шляхом надіслання поштою судової повістки (ч. 7 ст. 128 ЦПК України). У зв'язку із чим, відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, виклик відповідача у судове засідання був здійснений шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Втім, будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про місце, дату та час судового розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

З огляду на викладене, оскільки відповідач, будучи повідомленим у встановленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання повторно не з'явився у судове засідання без повідомлення причин неявки, не подав відзив, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивача, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України.

Представник Служби у справах дітей Слов'янської міської ради Донецької області, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у відсутності представника Служби, проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 позивачка є матір'ю, а відповідач батьком малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6)

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 10 лютого 2010 року. (а.с. 5)

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2010 року у справі № 2-541/2010, з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку до повноліття дитини. (а.с. 7).

Відповідно до довідки про заборгованість по аліментам ДВС Слов'янського міськрайонного відділу ГТУЮ у Донецькій області від 24.04.2018 року, згідно матеріалів виконавчого провадження за період з 01.01.2014 року по 01.04.2018 року заборгованість складає у сумі 48327,00 грн. (а.с. 8-10)

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3, дитина ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства. (а.с. 11)

Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 липня 2017 року у справі № 6/243/215/2017, ОСОБА_2 оголошено у розшук. (а.с. 20).

Питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було розглянуто на засіданні комісії органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області, за наслідками якого комісією було прийняте рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки. (а.с. 32)

Відповідно до положень статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість вимагає спеціального захисту і турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 Сімейного кодексу України закріплені обов'язки батьків по вихованню та розвитку дітей, у числі яких передбачені турбота про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя. Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, установленої законом.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Згідно із положеннями Закону та роз'яснень, наведених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду № 20 від 19 грудня 2008 року), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до роз'яснень викладених у пункті 16 цієї постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормальному самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїх обов'язків.

Пунктом 18 вказаної Постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства України та судової практики, процес виховання дитини передбачає перш за все активну поведінку батьків щодо участі в цьому процесі. Норми ст. 164 СК України передбачають сімейно-правову відповідальність, яка настає при винній поведінці батьків (одного з батьків), зокрема за ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

При цьому, суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у судове засідання не з'явився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивачки.

У суду не має підстав ставити під сумнів достовірність відомостей встановлених із письмових доказів, оскільки вони узгоджуються між собою та не містять внутрішніх протиріч.

Суд приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він підписаний уповноваженою особою, зроблений на підставі вивчення всіх обставин справи, взаємин батька із дитиною.

Виходячи з аналізу встановлених обставин справи, та доказів, які їх стверджують, суд приходить до висновку, що поведінка відповідача свідчить про те, що він дійсно самоусунувся від виховання своєї малолітньої дитини, не здійснював та не здійснює будь-яких можливих дій щодо участі в житті сина та його утриманні. Маючи можливість виконувати передбачені сімейним законодавством батьківські обов'язки, свідомо залишив сина без піклування та уваги з боку батька, чим ухилився від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно нього, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про можливість позбавлення відповідача батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_3

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є надзвичайним заходом сімейно-правової відповідальності, однак з урахуванням встановлених обставин у справі, за якими встановлено, що відповідач про доньку не піклується, жодної участі в її вихованні та утриманні не приймає і взагалі не цікавиться її життям, а відтак, самоусунувся від її виховання, беручи до уваги, що таке ухилення має тривалий характер, суд приходить до переконання про наявність передбачених законом підстав для застосування до відповідача саме такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності як позбавлення батьківських прав відносно її дитини.

У суду немає підстав вважати, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 якимось чином вплине на інтереси дитини, яка не отримує від батька необхідної допомоги, уваги та догляду. Крім того, при зміні своєї поведінки та зміні обставин згідно із ст. 169 СК України, відповідач не позбавлений права звернутися до суду із позовом про поновлення батьківських прав.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову про позбавлення батьківських прав відповідача відносно його доньки та задоволенні його в повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 167 СК України, дитина, один із батьків якої позбавлений батьківських прав, за бажанням другого з батьків може бути передана йому.

На думку суду можливо передати дитину позивачці, оскільки вона бажає опікуватись дитиною, у суду відсутні підстави вважати, що мати дитини не може створити належні умови виховання та утримання сина.

Відповідно до п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на 01 січня 2018 року становить - 1762,00 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що позов судом задоволений, розмір судового збору який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави становить 704 грн. 80 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 150, 164, 165, 170, 180, 182, 193, 243, 244 Сімейного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 4, 14, 81, 223, 280, 281, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Слов'янської міської ради Донецької області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_4, батьківських прав відносно його дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_4, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, в дохід держави - отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Р.В. Кузнецов