Рішення № 75617995, 24.07.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/42332/17

Провадження № 2/761/1191/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне територіальне управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач), треті особи: Головне територіальне управління юстиції в місті Києві (далі по тексту - третя особа-1), ОСОБА_4 (далі по тексту - третя особа-2) та ОСОБА_5 (далі по тексту - третя особа-3) про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача ОСОБА_4 За життя, матір позивача перебувала у шлюбі із ОСОБА_6 та вони в шлюбі набули квартиру АДРЕСА_1

Позивач зазначала, що вказана квартира була спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і належала їм в рівних частках.

Після смерті матері позивача ОСОБА_4 залишилось три спадкоємці першої черги, її чоловік ОСОБА_6, син - ОСОБА_4 і позивач ОСОБА_1, які на думку позивача, успадкували належну померлій ОСОБА_4 ? частини спірної квартири, тобто по 1/6 кожному.

Позивач у встановлений законом строк звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері.

Разом із тим, нотаріусом було відмовлено у видачі позивачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_6 не надав нотаріусу оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру.

Наприкінці 2017 року ОСОБА_6, помер, а у вересні того ж року позивач випадково знайшла у спірній квартирі копію договору купівлі-продажу та заповіту на ім'я ОСОБА_5 Оригінал договору втрачений.

В подальшому, 30.09.2017 року позивач звернулась до третьої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на право на спадщину за законом на 1/6 частину вказаної квартири, проте у виданні свідоцтва позивачу було відмовлено з тих підстав, що квартира є власністю ОСОБА_6 і позивач на має відношення до квартири та не має до неї жодного відношення.

Ухвалою суду від 23.11.2017 року було відкрито провадження у даній справі.

Від третьої особи Головного територіального управління юстиції в місті Києві надійшли письмові пояснення по справі, в яких представник просив суд розглядати справу за його відсутності.

Від третьої особи ОСОБА_5 надішли пояснення по справі, в яких вона зазначала, що квартира, на частину якої позивач просить суд визнати право власності, була придбана за власні кошти ОСОБА_6 після продажу двохкімнатної квартири, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_2, яку він набув право власності ще до шлюбу із ОСОБА_4

В судовому засіданні 04.04.2018 року від третьої особи ОСОБА_5 надійшло клопотання про витребування нотаріально посвідченої копії договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2, яке судом було задоволено.

Представник позивача також звернувся до суду із клопотанням про витребування копій матеріалів спадкових справ ОСОБА_6 та ОСОБА_4, яке також було задоволено судом.

З урахуванням думок учасників судового процесу, судом в судовому засіданні 04.04.2018 року було проведено підготовче засідання та ухвалою суду від 04.04.2018 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 24.07.2018 року.

12.06.2018 року представник відповідача надав заперечення на позов, в яких вважав, що Київська міська рада не є належним відповідачем у справі та в задоволенні позову слід відмовити.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили суд про його задоволення.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином та суд за згодою позивача, на підставі ст. 280 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Треті особи Головне територіальне управління юстиції в місті Києві та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 11, а.с. 5,6).

За життя, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 15.12.2001 року.

17.06.2015 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_7 (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с. 111).

30.09.2017 року позивач звернулась до третьої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частину у квартирі, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Постановою державного нотаріуса третьої Київської державної нотаріальної контори Пєшковою О.П. від 06.10.2017 року було відмовлено позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, оскільки встановлено, що спадкове майно відсутнє (а.с. 17, 107).

12.06.2017 року ОСОБА_5 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а.с. 112)

10.04.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вербовською Л.Д. було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру під АДРЕСА_1 (а.с. 129).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.04.2018 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с. 131).

У силу ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Разом із тим, відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

За визначених обставин, із матеріалів справи вбачається, що спадкоємцем квартири під АДРЕСА_1 за заповітом є ОСОБА_5

Позивачем складений заповіт, а також право власності ОСОБА_5 не оспорюється.

Таким чином, за наявності заповіту та прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6, підстави для спадкування за законом відсутні.

Окрім того, позивач посилалась на необхідність визнання за нею права власності на 1/6 квартири у справі про спадкування майна після смерті своєї матері, мотивуючи, що квартира є об'єктом спільної власності подружжя.

Разом із тим, частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із п.п. 1,3, 4 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2004 року, яку він придбав за 156745,30 грн.

17.08.2004 року, в той самий день, ОСОБА_6 було відчужено квартиру АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 1994 року, за 207222,60 грн.

Окрім того, згідно із Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-399цс17: "Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя".

Таким чином, з наданих суду документів вбачається, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_6 в період шлюбу із ОСОБА_4, проте за особисті кошти.

Доказів іншого позивачем ході судового розгляду суду не надано.

Окрім того, суд приходить до висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача з огляду на наступне.

Так, відповідачем є особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав, або особа, яка не визнає право власності позивача на майно.

При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В даному випадку, пред'явивши позов до Київської міської ради, позивач невірно визначився із відповідачем, що підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, а також такими, що пред'явлені до неналежного відповідача, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне територіальне управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1: 04111, АДРЕСА_8,

Київська міська рада: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36,

Головне територіальне управління юстиції у місті Києві: 01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д.

ОСОБА_4: 04111, АДРЕСА_8.

ОСОБА_7: 02192, АДРЕСА_9.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено: 01.08.2018 року.