Ухвала суду № 75616767, 31.07.2018, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1799/18

2/705/1473/18

У Х В А Л А

31 липня 2018 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Мазуренко Юлія Вікторівна розглянувши заяву представника позивачів за довіреністю ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.

18.07.2018 року на адресу суду надійшла заява представника позивачів за довіреністю ОСОБА_1 про забезпечення позову. В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначив, що предметом позову є спір про визнання недійсним заповіту складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5, що посвідчений секретарем Краснопільської сільської ради Уманського району Черкаської області 29 січня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 2. У заяві про забезпечення позову вказано, що у зв’язку з виникненням сумніву щодо законності даного заповіту позивачі, як спадкоємці за правом представлення, які прийняли спадщину звернулись до суду з позовом про визнання даного заповіту недійсним, оскільки спадщину після смерті їх баби прийняли не тільки вони, а й спадкоємець за заповітом ОСОБА_5 Дані обставини позивачам відомі достовірно, проте що після смерті ОСОБА_6 заведена спадкова справа № 62076066. Представник вказує, що ОСОБА_5 може бути видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом та в подальшому ускладнити виконання рішення суду. В заяві про забезпечення позову, ОСОБА_1 просить:«…Постановити ухвалу суду, якою заборонити державному нотаріусу Уманської районної державної нотаріальної контори видавати ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 23 лютого 2018 року…».

Згідно наказу № 97-В від 22.06.2018 року «Про надання відпустки судді Мазуренко Ю.В.», суддя Уманського міськрайонного суду Мазуренко Ю.В. перебувала у щорічній основній відпустці з 10 липня 2018 року по 30 липня 2018 року і фактично вказана заява була передана судді 31.07.2018р..

Розглянувши заяву представника позивачів за довіреністю ОСОБА_1 про забезпечення позову та матеріали цивільної справи, суддя дійшов такого висновку.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»(з відповідними змінами) забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов’язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно ч.2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивачів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів суд дійшов висновку, що заявлені вимоги про забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам, невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивачів, а відтак й порушить права позивачів на судовий захист.

Керуючись ст.149-153,258-261 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Заяву представника позивачів за довіреністю ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним- задовольнити.

Заборонити державному нотаріусу Уманської районної державної нотаріальної контори видавати ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 23 лютого 2018 року, до вирішення справи по суті.

Копію ухвали направити сторонам - для відома, та до Уманської районної державної нотаріальної контори - для виконання.

Допустити до негайного виконання ухвалу суду в силу ч.1 ст. 157 ЦПК України в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Ю.В. Мазуренко