Постанова № 75614995, 24.07.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/3638/16-ц

Провадження № 22-ц/787/906/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Бондаренко Н. В., Боймиструка С. В.,

секретар судового засідання Шептицька С. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія

«Вектор Плюс»;

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Омега-банк»;

відповідач - міський голови міста Рівне;

відповідач - виконавчий комітет Рівненської міської ради;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус

Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук Світлана Євгеніївна;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус

Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус

Київського міського нотаріального округу Стопченко Катерина Олександрівна;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство

«Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги виконавчого комітету Рівненської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року в складі судді Панас О. В., ухвалене м. Рівне, відомості про дату виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Публічного акціонерного товариства «Омега-банк (правонаступник ПАТ «Сведбанк»), міського голови м.Рівного, виконавчого комітету Рівненської міської ради, треті особи на стороні відповідачів без самостійних позовних вимог на предмет позову: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І.В., приватний нотаріус Київського міського н6ртаріального округу Стопченко К.О., КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»» про визнання недійсним розпорядження міського голови м.Рівного № 1509-р від 28.08.2007 р., визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2007 р., визнання недійсним іпотечного договору № 1701/1007/88-068-Z-1 від 01.10.2007 р..

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року вказаний позов задоволено. Визнано недійсними розпорядження міського голови м.Рівного № 1509-р від 28.08.2007р. та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 29.08.2007р. виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі даного розпорядження. Визнано недійсним іпотечний договір № 1701/1007/88-068-Z-1, укладений 01.10.2007р. між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2064.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що оскільки розпорядження міського голови м.Рівного № 1509-р від 28.08.2007 р. та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 29.08.2007 р. виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі даного розпорядження прийняті з порушенням встановленого законом порядку, зокрема ст.152 ЖК України, п.1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, п.6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, ст.331 ЦК України, то вони повинні бути визнані незаконними. Суд також врахував, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним, адже укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України, ст.5 Закону України «Про іпотеку», ст.658 ЦК України, оскільки при його укладенні іпотекодавець ОСОБА_2 не був власником предмета іпотеки в зв'язку з визнанням судом недійсним договору дарування спірної квартири, за яким ОСОБА_2 став власником даного нерухомого майна і який є недійсним з моменту його вчинення, а саме з 25.04.1995 р. із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, виконавчий комітет Рівненської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» оскаржили його в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі ТзОВ «Кредитні ініціативи» зазначає, що місцевий суд, задовольняючи позов, виходив з того, що позивачем було надано суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що в установленому законом порядку оформлення права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 відбулося з порушенням, через які ОСОБА_2 неправомірно набув у власність цю квартиру, що в свою чергу потягнуло неправомірне визнання документів про право власності та договору іпотеки, укладеного на підставі цих документів, недійними. Додає, що при прийнятті оскаржуваного рішення було встановлено, що договір дарування від 25.04.1995 року, за яким ОСОБА_2 набув права власності на квартиру, був недійсним з моменту його вчинення, а відтак втратились ті правові наслідки, що з нього випливають. Вказує на хибність такої думки та стверджує, що вона суперечить правовій позиції ВССУ у справі 638/6703/16-ц від 19.10.2017р., якою визначено, що якщо за життя спадкодавець не набув прав власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право, але до нього переходять майнові права, що належали спадкодавцеві. Зауважує, що оскільки іпотека є похідною від основного зобов'язання, то вона є дійсною до його припинення або до закінчення строку дії іпотечного договору, а тому лишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Покликаючись на те, що місцевий суд, задовольняючи позов, позбавив ТзОВ «Кредитні ініціативи» можливості реалізувати своє право як законного іпотекодержателя та задовольнити забезпечені іпотекою вимоги, а також не визначив способу повернення другій стороні всього, що було одержано на виконання правочину, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові за безпідставністю вимог.

У своїй апеляційній скарзі виконавчий комітет Рівненської міської ради пояснює, що рішенням Рівненського міського суду від 13.12.2006 р. по справі № 2-9663/2006 р. було задоволено позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради було задоволено, визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, самочинно реконструйовану за рахунок розібрання перегородки між кухнею і жилою кімнатою; рішення суду набрало законної сили. Зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення та видачі свідоцтва про право власності на квартиру діяло Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р.№ 7/5, котре передбачало, що рішення суду було достатнім правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на нерухоме майно. Враховуючи, що рішення, про визнання права власності за ОСОБА_2 на квартиру після реконструкції за адресою: м Рівне, АДРЕСА_1, набрало законної сили, то оспорюване розпорядження міського голови та свідоцтво про право власності відповідали чинному на час їх видачі законодавству. При цьому зауважує, що ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, оскільки на момент смерті ОСОБА_6 у її власності квартира не перебувала, а ОСОБА_1, котра є внучкою померлої та не є спадкоємцем першої черги, не могла автоматично успадкувати квартиру внаслідок прийняття рішення Рівненського міського суду від 05.05.2015р., яким було визнано недійсним договір дарування цього нерухомого майна. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 19 січня 1991 року між виконавчим комітетом Рівненської міської ради народних депутатів та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за умовами якого виконавчий комітет продав, а ОСОБА_7 придбав за 4846 карбованців вказану квартиру. Договір купівлі-продажу посвідчено державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори Усик С.І., зареєстровано в реєстрі за № 3-304.

25 квітня 1995 року відповідно до угоди, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського округу Філюк В.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 2212, ОСОБА_7 подарував вищевказану квартиру ОСОБА_2.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05.05.2015 року визнано недійсним договір дарування даного нерухомого майна в зв'язку з відсутністю згоди другого з подружжя - співвласника майна ОСОБА_6 на його безоплатне відчуження, оскільки квартира була придбана в період шлюбу як спільна сумісна власність..

01.10.2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого був ПАТ «Сведбанк» ) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2064 . Відповідно до п..2 іпотечного договору, на забезпечення виконання вимог, що випливають з кредитного договору № 1701/1007/88-068 від 01.10.2007 р., ОСОБА_2 передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві приватної власності майно : двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2007 р., виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради взамін договору дарування від 25.04.1995 р. № 2212, згідно розпорядження міського голови м.Рівного № 1509-р від 28.08.2007 р..

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 22.02.2016 р., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчук М.О. 01.10.2007 р. внесено відомості про заборону відчуження спірної квартири та внесено відомості щодо цієї квартири до Державного реєстру іпотек.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та зазначеними в реєстрі заборгованості боржників.

03.12.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко К.О. були внесені зміни обтяження до Державного реєстру іпотек, а саме іпотекодержателя - АКБ «ТАС -Комерцбанк» було змінено на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» , а іпотечний договір № 1701/1007/88-068-Z-1 від 01.10.2007 р. змінено на договір про відступлення прав за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. 28.11.2012 р.

28 листопада 2012 р. між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги заборгованості за вищезазначеними кредитними договорам.

07.12.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. було були внесені зміни щодо підстав обтяження до Державного реєстру іпотек, а саме Договір про відступлення прав за іпотечними договорами, посвідчений 28.11.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. змінено на Договір про передачу прав за іпотечним договором, укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» та посвідчений приватним нотаріусом Мироник О.В. 28.11.2012 р..

Відповідно до ч.3 статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає в день відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.1, 2 статі 1220 ЦК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_2 р. - його дружина, ОСОБА_6.

Квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки відповідно до умов оспорюваного позивачкою іпотечного договору, була набута її померлими бабусею ОСОБА_6 та дідусем ОСОБА_7 в період їх зареєстрованого шлюбу відповідно до договору купівлі-продажу від 19.01.1991 року, посвідченому Першою Рівненською державною нотаріальною конторою 19.01.1991 р. та зареєстрованому в реєстрі за № 3-304, і належала їм на праві спільної сумісної власності.

Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом. Спадщина нею прийнята вчасно шляхом подачі відповідної заяви до нотаріальної контори, що підтверджується заповітом, витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі, які спростовують доводи апеляційної скарги виконавчого комітету Рівненської міської ради про те, що позивачка не є власником спірної квартири на момент смерті ОСОБА_6, а також не є спадкоємцем першої черги.

Що стосується права власності ОСОБА_2 на квартиру, яку він передав в іпотеку, то воно виникло на підставі договору дарування, а оскаржувані позивачкою розпорядження міського голови та свідоцтво про право власності були видані з метою узаконення самовільно проведеної ним реконструкції квартири, яка полягала в розібранні перегородки між кухнею та жилою кімнатою у 2004 році, за рахунок чого загальна площа квартири зменшилась на 0,3 кв.м., а житлова площа - збільшилась на 5,0 кв.м, що підтверджується витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.05.2003р. та від 16.06.2004 р. (а.с. 197-198).

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що оспорювані розпорядження міського голови та свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2 видані з порушенням вимог законодавства та порушують права позивачки та відхиляє відповідні доводи апеляційних скарг, які спростовуються наведеними обставинами справи та не відповідають положенням закону.

Так, відповідно до ч.2 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

Згідно з ч.2 -3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Покликання апеляційної скарги виконавчого комітету Рівненської міської ради на те, що оспорюване розпорядження міського голови на час його видачі відповідало вимогам чинного законодавства, зокрема Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р.№ 7/5, а тому і видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно також є правомірним, апеляційним судом відхиляються як такі, що суперечать вимогам закону, зокрема ст.152 ЖК України, п.1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, ст.331 ЦК України.

Статтею 152 Житлового кодексу України передбачене право громадянина з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів переобладнати і перепланувати квартиру, яка належить йому на праві приватної власності.

Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих приміщень у житлових будинках встановлені Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, і пунктом 1.4.1 якого визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради.

Відповідно до положень Порядку оформлення в 2007 році права власності фізичним та юридичним особам на реконструйовані об'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна було визначено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.6.1 даного Положення (в редакції на час видачі оспорюваних розпорядження та свідоцтва), оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Такий порядок оформлення права власності, із видачею свідоцтва про право власності, на реконструйовану квартиру, розташовану в багатоквартирного житловому будинку є чітко регламентованим, однозначним і не допускає інших можливостей чи порядку для оформлення права власності на переобладнане нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги виконавчого комітету Рівненської міської ради на те, що рішення суду на час видачі оспорюваного розпорядження міського голови було достатньою правовою підставою для оформлення права власності, апеляційним судом оцінюються критично. Так, як вбачається із листа КП «Рівненське міське БТІ» № 201 від 25.01.2007 року, ОСОБА_2 повідомлено про неможливість виготовлення за ним права власності на спірну квартиру на підставі рішення суду від 13.12.2006 р., оскільки в рішенні суду не зазначена житлова та загальна площа квартири, право власності на яку вже зареєстровано за ним на підставі договору дарування. З огляду на те, що вказане судове рішення не було правовою підставою для реєстрації права власності на реконструйовану квартиру за ОСОБА_2, то воно не може слугувати і доказом набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру в результаті проведеної реконструкції. Належним і достовірним доказом набуття права власності на спірну квартиру є оспорюване свідоцтво про право власності (САВ № 046789 від 29.08.2007р., видане виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі розпорядження міського голови № 1509-р від 28.08.2007р..

Апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги ТзОВ «Кредитні ініціативи» на відсутність права власності на спірне житло у ОСОБА_1 як спадкоємця з огляду на те, що таке право власності було відсутнє за життя у спадкодавця. Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки відповідно до умов оспорюваного іпотечного договору, була придбана ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які були бабусею та дідусем позивачки ОСОБА_1, в період їх зареєстрованого шлюбу відповідно до договору купівлі-продажу від 19.01.1991 року і відповідно до вимог закону, належала їм на праві спільної сумісної власності.

В той же час іпотекодавець ОСОБА_2 не є власником спірного житла, адже право власності на реконструйоване нерухоме майно не виникає, якщо реконструкція проводилась без узгодженого проекту та дозволу і воно не вводилось в експлуатацію, за умови, що власник не вичерпав можливості вирішити це питання відповідно до чинних постанов КМУ, які надають забудовникам можливість прийняти до експлуатації закінчені будівництвом об'єкти, використання яких відповідно до норм цивільного законодавства (статті 331 ЦК) до прийняття в експлуатацію забороняється.

Рішенням Рівненського міського суду від 05.05.2015 р. по цивільній справі № 569/1348/13-ц відновлено суб'єктивне речове права на майно - квартиру АДРЕСА_1, у ОСОБА_6, правонаступником якої є позивачка ОСОБА_1 як її спадкоємець за заповітом, у зв'язку із чим іпотекодавець ОСОБА_2 не може вважатися його власником. Наведені факти спростовують доводи апеляційної скарги ТзОВ «Кредитні ініціативи» щодо порушення його прав іпотекодержателя у зв'язку із захистом прав позивачки ОСОБА_1, оскільки договір іпотеки, укладений ОСОБА_2., та іпотекодержателем за яким є ТзОВ «Кредитні ініціативи», не відповідає вимогам закону.

За змістом ч.1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

ОСОБА_2 на час укладення іпотечного договору № 1701/1007/88-068-Z-1 від 01.10.2007р. з Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" не був власником спірного майна.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п"ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Досліджені судом докази у справі вказують на те, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України, ст.5 Закону України «Про іпотеку», ст.658 ЦК України. На час укладення договору іпотеки, іпотекодавець ОСОБА_2 не був власником предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, адже в зв'язку з визнанням судом недійсним договору дарування спірної квартири, за яким ОСОБА_2 став власником даного нерухомого майна і який є недійсним з моменту його вчинення, а саме з 25.04.1995 р., втрачаються і ті правові наслідки, які з нього випливають.

В даному випадку не підлягають до застосування положення ст.23 закону України «Про іпотеку», згідно з яким у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки в момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником.

Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Решта доводів апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і судом їм дала належна правова оцінка.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особами, які подали апеляційні скарги, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги виконавчого комітету Рівненської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 липня 2018 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В

підпис Боймиструк С. В.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.