Рішення № 75610759, 27.07.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6988/17

2/212/531/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., справа № 2/212/531/18 212/6988/17, позивач ОСОБА_1, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін, в залі суду в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, представники сторін: позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3, відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - ОСОБА_4,-

встановив:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ПАТ «Кривбасзалізрудком»), про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, а саме з 08.09.1983 року по 01.01.1987 року (3 роки 4 місяців) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний електрозварювальник у Державному виробничому об’єднанні по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у Рудоуправлінні Дзержинського (структурна одиниця) на шахті «Комунар»; з 01.01.1987 року по 01.10.1989 року (2 роки 9 місяців) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний електрозварювальник у Державному виробничому об’єднанні по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у Рудоуправлінні Дзержинського (структурна одиниця) на шахті «Гігант»; з 01.10.1989 року по 23.12.1997 року (8 роки 3 місяці) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний електрозварювальник у Державному виробничому об’єднанні по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» на шахті «Гігант» (структурна одиниця); з 20.03.2000 року по 14.05.2001 року (1 рік 2 місяці) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний кріпильник у Дочірньому підприємстві «Криворізький державний залізорудний комбінат» на шахті «Родіна» (структурна одиниця) (а всього 15 роки 6 місяців). Внаслідок чого захворів на професійне захворювання, втратив 50% працездатності та отримав третю групу інвалідності. Згідно довідки МСЕК серії 12ААА №014551 від 14.07.2015 року йому було первинно встановлена 3 група інвалідності та 50% втрати працездатності. Крім того, згідно довідки МСЕК серії 12ААА №016879 від 02.06.2016 року при повторному огляді, йому було встановлено 3 групу інвалідності та 50% втрати працездатності, а також при наступному огляді з 01.07.2017 року була встановлена 3 група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності, з наступним переоглядом.

Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав та продовжує і далі зазнавати. Він відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з віддачею у кінцівки, порушення ходу, біль у великих суглобах, задишку при фізичному навантаженні, сухий кашель, загальну слабкість, головний біль, запаморочення, нудоту та підвищений артеріальний тиск. Стан здоров’я не покращується, а навпаки погіршується, що викликає сильні душевні переживання.

У зв'язку із отриманим професійним захворюванням йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та стражданнях яких він зазнав та продовжує зазнавати, розмір моральної шкоди позивач оцінює в 460 800 грн. та просив стягнути з відповідача.

09.11.2017 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження у справі та призначення до розгляду по суті у судовому засіданні.

24 січня 2018 року судом отримано відзив на позовну заяву, де відповідачем викладено заперечення проти позовних вимог.

09.02.2018 року судом отримано відповідь на відзив, де представником позивача викладено заперечення проти відзиву представника відповідача.

27 лютого 2018 року судом отримано заперечення на відповідь на відзив.

17.04.2018 року судом отримано клопотання від представника відповідача про витребування доказів та приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

11.05.2018 року судом також було отримано письмове клопотання від представника відповідача про приєднання до матеріалів справи документів.

21.06.2018 року до суду надійшло клопотання від представника позивача про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Справа розглядається за правилами, що діють після набрання чинності ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року ( далі ЦПК України), що передбачено ч.1п.9 Розділу X111 Перехідні Положення ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позові та відповіді на відзив, наполягав на задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі.

Представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» проти позову заперечував у повному обсязі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, обґрунтовуючи свої доводи усними та письмовими запереченнями.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд, встановивши між сторонами правовідносини, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, а саме з 08.09.1983 року по 01.01.1987 року (3 роки 4 місяців) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний електрозварювальник у Державному виробничому об’єднанні по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у Рудоуправлінні Дзержинського (структурна одиниця) на шахті «Комунар»; з 01.01.1987 року по 01.10.1989 року (2 роки 9 місяців) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний електрозварювальник у Державному виробничому об’єднанні по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у Рудоуправлінні Дзержинського (структурна одиниця) на шахті «Гігант»; з 01.10.1989 року по 23.12.1997 року (8 роки 3 місяці) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний електрозварювальник у Державному виробничому об’єднанні по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» на шахті «Гігант» (структурна одиниця); з 20.03.2000 року по 14.05.2001 року (1 рік 2 місяці) виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю підземний кріпильник у Дочірньому підприємстві «Криворізький державний залізорудний комбінат» на шахті «Родіна» (структурна одиниця), а всього 15 роки 6 місяців (копія трудової книжки а.с.27-32).

У квітні 2015 року на підприємстві ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (останнє місце роботи у шкідливих умовах праці) було проведено розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 і шийна С5, С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м?язово-тонічним синдромом, периферичний нейросудинний синдром, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), остеоартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФС першого-другого ступеня) та періартрозу колінних суглобів (ПФС першого ступеня). Хронічний пилотоксичний бронхіт. ЛН першого ст. (а.с.19).

Відповідно до даних Санітарно - гігієнічної характеристики умов праці від 20.08.2013 року (а.с. 14-17), позивач працював в умовах впливу підвищеної концентрації аерозолю переважно фібро генної дії та виробничого шуму. Роботи виконувалися в умовах підземного несприятливого мікроклімату шахти.

Відповідно висновку про умови праці працівника відповідно до гігієнічної класифікації праці умови праці ОСОБА_1 за період роботи з 07.04.2010 року відносяться до 3го класу 2 ступеня шкідливості, з 04.07.2010 року до 2 класу допустимого, за важкістю праці до 07.04.2010 – до 3 класу 2 ступеня шкідливості, з 07.04.2010 – до 3 класу 1 ступеня шкідливості. Умови праці підземного електрослюсаря черговим та з ремонту устаткування на ш. «Гігант – Дренажна» ДП «Кривбассреструктуризація», ГУ «Кривбассгидрозащита» за концентрацією аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 1 ступеня шкідливості , за важкістю праці – до 3 квасу 2 ступеня шкідливості. Умови праці підземного кріпильника на ш. «Родіна» ДП «Кривбасзалізрудком» за концентрацією аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 3 ступеня шкідливості , за важкістю праці – до 3 квасу 3 ступеня шкідливості. Умови праці підземного газоелектрозварника на ш. «Гігант-Дренажна» ГУ «Кривбассгидрозащита», підземного електрозварника на ш. «Гігант» тп «Комунар» ВО «Кривбасруда» за концентрацією аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості , за важкістю праці – до 3 квасу 2 ступеня шкідливості (а.с. 17).

Відповідно до п. 17 акту розслідування причин виникнення професійного захворювання у позивача ОСОБА_1, причиною виникнення професійного захворювання є виконання всього комплексу робіт з монтажу, демонтажу, ремонту, випробування й технічного обслуговування електричної частини гірничошахтного устаткування. При проведенні ремонтних робіт в важкодоступних місцях перебував у вимушеній робочій позі в параметрах. Що перевищувала гранично допустимі. Внаслідок перебування в підземних умовах шахти з 2010 року підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони. (а.с.20).

Відповідно до п. 19 акту, враховуючи роботу ОСОБА_1 впродовж 27 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання, встановити неможливо.(а.с. 21).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного захворювання від 05.03.2015 року Протокол № 385 (клініка державного підприємства "Український НДІ промислової медицини" м. Кривий Ріг) (а.с.12-13), ОСОБА_1 05.03.2015 року були встановлені два професійні захворювання, а саме: радикулопітія попереково-крижова L5, S1 і шийна С5, С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м?язово-тонічним синдромом, периферичний нейросудинний синдром, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), остеоартрозу в поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФС першого-другого ступеня) та періартрозу колінних суглобів (ПФС першого ступеня); хронічний пилотоксичний бронхіт. ЛН першого ст.

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК (довідка серії 12ААА №014551) від 14.07.2015 року ОСОБА_1 первинно була встановлена 3 група інвалідності та 50% втрати працездатності у наслідок професійного захворювання з повторним переоглядом (а.с.22).

Згідно виписки з акта огляду МСЕК (довідка серії 12ААА №016879) від 02.06.2016 року при повторному переогляді, ОСОБА_1 було встановлено 3 групу інвалідності та 50% втрати працездатності з датою переогляду (а.с.23).

Також, при наступному огляді з 01.07.2017 року ОСОБА_5 була встановлена 3 група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності з переоглядом 01.06.2019 року (довідка серії 12ААА №044978, а.с. 24).

Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

До такого висновку суд прийшов з наступного.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Порядок та умови відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок небезпечних або шкідливі умови праці були визначені нормами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: ст. 12 Закону України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі - Правила).

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз'яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до Закону України «Про Охорону Праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку показники мікроклімату інші показники умов праці відхиляються від встановлених нормативних показників, що стали причиною профзахворювання позивача.

Як встановлено із пояснень представника позивача в судовому засіданні, медичних документів, позивач внаслідок професійного захворювання відчуває фізичні страждання, які виражаються у відчутті стійкого болю та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з віддачею у кінцівки, порушення ходу, біль у великих суглобах, задишку при фізичному навантаженні, сухий кашель, загальну слабкість, головний біль, запаморочення, нудоту та підвищений артеріальний тиск, що його сильно морально пригнічує та змушує постійно лікуватися, професійне захворювання не дає надії на видужання та на даний час його самопочуття не поліпшується. Покращення в стані здоров'я не відбувається, позивачу встановлений хронічний характер захворювань, і такі обставини в сукупності викликають відчуття неповноцінності та моральні страждання.

При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров`я позивача не покращується. Постійний характер фізичних страждань через стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з віддачею у кінцівки, порушення ходу, біль у великих суглобах, задишку при фізичному навантаженні, сухий кашель, загальну слабкість, головний біль, запаморочення, нудоту та підвищений артеріальний тиск у позивача, знаходить також в медичних документах, з яких убачається, що позивач має необхідність проходити регулярне стаціонарне лікування з приводу професійних захворювань. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат, періодично відбуваються загострення - рецидив хвороб. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності у позивача, через що він переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, він вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд прийшов до висновку, що виниклі правовідносини врегульовані статтею 237-1 КЗпП України, яка діяла на момент виникнення правовідносин та якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.

Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов’язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з отриманням професійних захворювань позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50%,третя група інвалідності, з наступним переоглядом. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров’я відсутнє.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, встановлених нормативів щодо мікроклімату, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності у сукупному відсотку 50%, наявність двох професійних захворювань, інвалідність, період роботи у відповідача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, потребу в проходженні курсів лікування у медичних закладах, та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахування стажу роботи позивача на підприємстві, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з у вигляді одноразового відшкодування, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Надання підприємством засобів захисту від шкідливих чинників, які не усунули вплив негативних факторів, інформованості позивача при прийомі на роботу про умови праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. У судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

Доводи представника відповідача щодо відсутності причинного зв’язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, судом відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов’язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи представника ПАТ «Кривбасзалізрудком» про те, що Товариство не є правонаступником шахт «Гігант-Дренажна», до якої входили майнові комплекси шахт «Комунар» та «Гігант», на яких працював позивач, а правонаступником майнових прав ДВО «Кривбасруда», є Управління «Кривбасгідрозахист», яке в подальшому було ліквідовано, судом відхиляються з огляду на наступне.

У частині першій статті 37 ЦК України 1963 року було передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) підприємство може бути створено в результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих обєднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Згідно із частинами першою та шостою статті 34 цього Закону (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин)ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства.

У пунктах 2.1 та 4.1 Положення (яке втратило чинність 25 серпня 2015 року) було закріплено, що відокремлення це виділення зі складу підприємства (об'єднання) структурного підрозділу (одиниці) і створення на його базі самостійного підприємства або вихід підприємства із складу об’єднань, зазначених у підпункті «б» пункту 3.1 цього Положення. Об’єктами відокремлення є структурні підрозділи та структурні одиниці відповідно до пункту 2.1 цього Положення, а також підприємства, що входять до складу об’єднань.

Тобто розподільчий баланс є документом, у якому, зокрема, визначено обсяг майнових прав та обов'язків, які перейшли до створеної шляхом виділу (виділення, відокремлення) юридичної особи.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-104цс17 від 14.06.2017 року.

Судом встановлено, що з 1975 року до складу Виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» (далі ВО «Кривбасруда») входили 11 рудоуправлінь на правах структурних одиниць.

Відповідно до наказів ВО «Кривбасруда» від 20 вересня 1989 року № 349 та від 1 листопада 1989 року № 423 з 1 жовтня 1989 року рудоуправління Дзержинського та шахту «Гігант», як структурну одиницю, було ліквідовано та створено в складі ВО «Кривбасруда».

Згідно п. 1 наказу ДВО «Кривбасруда» від 07.10.1997 року № 120 шахта «Гігант» та шахта «Родіна», як структурні одиниці, були ліквідовані з 07.10.1997 року.

Згідно п. 2 наказу ДВО «Кривбасруда» від 07.10.1997 року № 120 шахтоуправління «Родіна» було створено у складі ДВО «Кривбасруда» як нова структурна одиниця з 07.10.1997 року.

Шахта «Першотравнева-Дренажна» та шахта «Гігант-Дренажна» як нові структурні одиниці ДВО «Кривбасруда» були створені лише з 20.01.1998 року згідно п. 1 наказу ДВО «Кривбасруда» від 20.01.1998 року № 12.

При цьому, звертаю увагу суду на ту обставину, що як на час створення, так і на час ліквідації Рудоуправління Дзержинського та шахта «Гігант» входили до юридичної особи ДВО «Кривбасруда» як структурні одиниці.

Згідно з наказом Міністерства промислової політики України (далі Мінпромполітики) від 29 липня 1998 року № 263 Державне виробниче об’єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» (далі ДВО «Кривбасруда») було перейменовано на «Криворізький державний залізорудний комбінат», що став правонаступником об’єднання (пункти 1 та 2).

Відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 262 на базі державного майна шахт «Гігант-Дренажна» та «Першотравнева-Дренажна» (структурних підрозділів ДВО «Кривбасруда») шляхом їх відокремлення було створено управління «Кривбасгідрозахист». Відповідно до пунктів 3 та 5 цього наказу було створено комісії з передачі майна від ДВО «Кривбасруда» та прийняття його управлінням «Кривбасгідрозахист» шляхом складання акта приймання-передачі для подачі його в місячний строк до міністерства для затвердження. На підставі затвердженого акта приймання-передачі було передбачено складання розподільчого балансу та внесення змін до обліку майна. Правонаступником усіх майнових прав та обов'язків реорганізованого ДВО «Кривбасруда» у частині, визначеній розподільчим балансом, було призначено управління «Кривбасгідрозахист», яке було ліквідовано 05 травня 2008 року відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 17 березня 2006 року № 104.

Відповідно до пункту 1 наказу Мінпромполітики від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено на Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром».

У пункті 3 згаданого наказу ДАК «Укррудпром» указано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат».

Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство шляхом реорганізації було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі ВАТ «Кривбасзалізрудком»), яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків дочірнього підприємства.

Відповідно до пункту 1.1 розділу «Загальні положення» Статуту ПАТ «Кривбасзалізрудком», що затверджений протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ «Кривбасзалізрудком» від 30 березня 2011 року № 1/2011 та пройшов державну реєстрацію 4 квітня 2011 року, ВАТ «Кривбасзалізрудком» змінив найменування на ПАТ «Кривбасзалізрудком» та є правонаступником усіх прав та обовязків ВАТ «Кривбасзалізрудком» (офіційний сайт ПАТ «Кривбасзалізрудком» у мережі Інтернет).

Всі структурні одиниці ДВО «Кривбасруда» не були самостійними юридичними особами, тобто були створені як структурні одиниці без права юридичної особи, оскільки питання про їх відокремлення зі складу юридичної особи із визначенням правонаступників в передбаченому законодавством порядку не вирішувалося.

Таким чином, виробничі травми, які стали причиною втрати професійної працездатності, позивачем отримано саме під час його перебування у трудових відносинах з Виробничим об'єднанням по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого в даному випадку роботодавцем зроблено не було, що потягло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдає йому моральних страждань.

Суд враховує те, що незначна частина активів цього об'єднання перейшла до управління «Кривбасгідрозахист» у липні 1998 року, тобто вже після припинення позивачем трудових відносин з ВО «Кривбасруда», а тому доводи відповідача щодо покладення обов'язку з відшкодування завданої шкоди на управління «Кривбасгідрозахист» є недоречними, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з даним підприємством, а розподільчим балансом не було передбачено переходу обов'язку з відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я працівника на виробництві, за рахунок управління «Кривбасгідрозахист».

Навпаки, відповідно до п. 5.4. Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, яке затверджене Наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 року №43/79/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за №153/362, в редакції станом на 1998 рік, при здійсненні поділу чи відокремлення до новостворених підприємств за чинним законодавством переходять за розподільними актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки, а у даному випадку предметом судового спору є захист немайнових прав позивача.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України '' Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд враховує характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, стаж роботи позивача та вважає , що стягненню підлягає сума 40000 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 153,237-1 КЗпП України, Законом України « Про охорону праці», ст. ст. 10, 12, 13, 81, 229, 263-265 ЦПК України (у редакції ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 року № 2147-VIII), Перехідними положеннями ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40000 (сорок тисяч ) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 704 грн 80 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін. Позивач: ОСОБА_1, 22.01.1962 рік народження, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: 50086, АДРЕСА_1.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50029, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307.

Повне рішення складено та підписано 01.08.2018 р.

Суддя: О. Н. Борис