Рішення № 75607772, 19.07.2018, Радивилівський районний суд Рівненської області

Справа №568/254/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 р. м.Радивилів Рівненської області

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі:

суддя Мельник Д.В.,

секретар судового засідання Саган В.В.,

за участю:

представник позивача адвокат ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Радивилівська міська Рада Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсними державних актів на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Радивилівська міська Рада Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсними Державного акту серії ЯЕ №232498 на право власності на земельну ділянку площею 0,0460 гектари на ім’я ОСОБА_5 виданого Радивилівською міською Радою Рівненської області 07.06.2007 року, Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0040 гектари на ім’я ОСОБА_5 виданого Радивилівською міською Радою Рівненської області 07.06.2007 року, Державного акту ЯЖ №339021 на право власності на земельну ділянку площею 0,0460 гектари на ім’я ОСОБА_4 виданого Радивилівською міською Радою Рівненської області 12.12.2008 року, Державного акту ЯЖ №339222 на право власності на земельну ділянку площею 0,0040 гектари на ім’я ОСОБА_4 виданого Радивилівською міською Радою Рівненської області 12.12.2008 року.

Представники позивача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_1 та громадянка ОСОБА_2 під час розгляду справи та в заявах по суті свої позовні вимоги підтримали. Позиція позивача та його представників обґрунтовується тим, що рішенням суду, яке набрало законної сили, частину будинковолодіння №20 по вулиці Садовій у місті Радивилів Рівненської області було виділено у власність ОСОБА_3 Позивач не може користуватися своєю частиною будинку, так як ОСОБА_4 володіє ? частини земельної ділянки, на якій знаходиться вищевказаний будинок. Позивач вважає, що державні акти на землю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видані незаконно. Сторона позивача посилається на норми Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

ОСОБА_4 як відповідач та представник співвідповідача ОСОБА_5 під час розгляду справи та в заявах по суті позов не визнала. Відповідачі вважають, про відсутність належних доказів, які б підтверджували позовні вимоги ОСОБА_3 На думку відповідачів, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що оспорювані державні акти суперечать цивільному законодавству та видавалися з порушенням чинного законодавства. ОСОБА_3 не використав своє право в позасудовому порядку на набуття права власності на ? земельної ділянку у даному домогосподарстві згідно договору довічного утримання чи в порядку спадкування. Відповідач ОСОБА_4В вважає, що ОСОБА_3, не використавши своє право на половину частки земельної ділянки, передчасно та незаконно намагається позбавити відповідачів права на частку земельної ділянки. Крім того, на думку відповідачів, до позову ОСОБА_3 необхідно застосувати строки позовної давності.

Інші учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися (а.с.113, 249-253).

ОСОБА_4 як відповідач та представник співвідповідача ОСОБА_5 була присутня при розгляду справи по суті. На стадію судових дебатів та винесення рішення19.07.2018 року ОСОБА_4 не з’явилася. Відповідачі про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 249-253).

Керуючись нормами ст.ст. 2, 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд прийшов до висновку про можливість прийняття остаточного рішення у справі у відсутність відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших учасників справи.

З’ясувавши зміст спірних правовідносин, дослідивши докази, на підставі яких встановлені відповідні фактичні обставини, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Предметом позовних вимог ОСОБА_3 є визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, власниками яких є відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Вищевказані державні акти були отримані відповідачами у 2007-2008 роках(а.с.19,40,43,67).

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Також, в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі №6-319/цс15, Верховний суд України зробив висновок про те, що недійсними судами можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано державні акти про право власності на земельні ділянки так і самі акти.

Згідно з висловленою у постанові від 4.06.2014 (справа №6-46цс14) правовою позицією Верховного Суду України державні акти на право власності на земельні ділянки можуть визнаватися судами недійсними з метою захисту порушених прав на землю без визнання недійсним рішення органу влади, на підставі якого такий акт виданий, у випадках видання державних актів на право власності на земельні ділянки з порушенням вимог закону, всупереч рішенням чи угодам. Відповідне визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав на земельну ділянку в судовому порядку.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У ч.5 ст.13 цього Закону зазначено, що висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд приходить до висновку, що необхідною умовою визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, власниками яких є відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є наявність фактичних даних (доказів) про те, що вони видані з порушенням вимог закону, всупереч рішенням чи угодам.

Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем ОСОБА_3 не було надано належних, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали державні акти на право власності на землю з порушенням вимог закону, всупереч рішенням чи угодам.

Відповідно до рішення апеляційного суду Рівненської області від 03.12.20112 року, позивачу ОСОБА_3 та відповідачці ОСОБА_4 виділено відповідно 52/100 та 48/100 цілого будинковолодіння №20 по вулиці Садова в місті Радивилів Рівненської області. Рішення набрало законної сили (а.с.21,47).

Вищевказане домоволодіння належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання від 22.06.2007 року, ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10.09.2008 року(а.с.11,18).

Відповідно до договору дарування земельних ділянок від 11.09.2008 року, ОСОБА_4 є власником двох земельних ділянок, розташованих по вулиці Садова, №20 в місті Радивилів з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд. На підставі цієї угоди ОСОБА_4 отримала Державний акт ЯЖ №339021 на право власності на земельну ділянку площею 0,0460 гектари та Державноий акт ЯЖ №339222 на право власності на земельну ділянку площею 0,0040 гектари(а.с.19,40,).

Дослідженні судом письмові докази (протокол встановлення меж земельної ділянки в натурі, яка передається у власність від 07.05.2007 року,копії договорів дарування будинковолодіння та земельних ділянок) підтверджують законність набуття ОСОБА_4 права власності на вищевказані земельні ділянки та отримання нею відповідних правовстановлюючих документів (а.с.10,40,278).

Безпідставними є вимоги позивача ОСОБА_3 про визнання недійсними Державного акту серії ЯЕ №232498 на право власності на земельну ділянку площею 0,0460 гектари на ім’я ОСОБА_5 виданого Радивилівською міською Радою Рівненської області 07.06.2007 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0040 гектари на ім’я ОСОБА_5 виданого Радивилівською міською Радою Рівненської області 07.06.2007 року. Так, згідно повідомлення посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області вищевказані державні акти втратили чинність та анульовані у зв’язку з укладенням ОСОБА_5 цивільно-правової угоди №4191 від 11.09.2008 року(а.с.43,67). Дані обставини підтверджуються договором дарування земельних ділянок від 11.09.2008 року, згідно якої ОСОБА_5 безоплатно передала ОСОБА_4 земельні ділянки по вулиці Садовій,№20 в місті Радивилів Рівненської області (а.с.40).

У своїх позовних вимогах ОСОБА_6 посилається на норми Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Суд вважає, що дані норми чинного законодавства регулюють правовідносини, які склалися під час набуття ОСОБА_3 права власності на частину будинковолодіння №20 по вулиці Садова в місті Радивилів Рівненської області внаслідок виконання умов договору довічного утримання.

Судом не досліджено доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_3 дій, у встановленому законом порядку, щодо набуття права власності на земельну ділянку по вулиці Садовій,№20 в місті Радивилів, яка належала померлому ОСОБА_7

Інші дослідженні судом докази не містять фактичних даних, які б підтверджували вимоги ОСОБА_6

Суд вважає, що позовна заява ОСОБА_3 подана в межах строків, передбачених ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України. Так, 11.04.2014 року ухвалою суду було залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 щодо визнання недійсними державних актів на землю та встановлення порядку користування земельною ділянкою (а.с.105).

Позовна заява, яка являється предметом розгляду на даний момент, подана до суду 30.03.2016 року(а.с.2). Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування норм ст.267 Цивільного кодексу України щодо спливу позовної давності, тобто строку(три роки), в межах якого ОСОБА_3 може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу по даних цивільних правовідносинах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 140,153 Земельного кодексу України, ст.ст.256, 257, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76 - 81, 141, 265, 268, 430 Цивільного процесуального кодексу України,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Радивилівська міська Рада Рівненської області, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсними державних актів на земельну ділянку.

Рішення може бути оскаржене повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов’язки до апеляційного суду Рівненської області через Радивилівський районний суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 30.07.2018 року.

Суддя Д.В.Мельник