Вирок № 75607387, 01.08.2018, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/2329/16

1-кп/154/7/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м.Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого: судді Лященка О.В.

при секретарях: Баранюк О.В., Оніщук О.Б., Мазій І.В.

з участю прокурорів: Леськіва Ю.В., Поліщука С.В.

обвинувачених: ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисників: Мартіросяна А.Г., Мохнюка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Володимир-Волинський кримінальне провадження № 42016030000000077 від 19 квітня 2016 року про обвинувачення:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

народження, уродженки та жительки АДРЕСА_1

громадянки України, українки, освіта вища, розлученої,

працюючої на посаді начальника відділу доходів і зборів з

фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС України у

Волинській області, раніше не судимої

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

народження, уродженки м.Потсдам, АДРЕСА_2

громадянки України, українки, освіта вища, розлученої,

працюючої на посаді заступника начальника відділу доходів і

зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС

України у Волинській області, раніше не судимої

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 29.03.2016 р. близько 16 год 00 хв у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 63 діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном, діючи з прямим умислом, шляхом обману, достовірно знаючи, що відносно підприємця ОСОБА_5 вони не можуть прийняти ніякого рішення та не мають повноважень притягнути його до відповідальності, пообіцяли останньому ніби-то зменшення розміру штрафних санкцій, що мали бути накладені на нього, за що отримали від останнього грошові кошти загальною сумою 3000 грн. для ніби-то їх подальшого скерування у м. Луцьк в ГУДФС, однак обіцяних дій не вчинили, оскільки наміру їх вчиняти не мали, а дану суму коштів привласнили, поділивши між собою по 1500 грн. кожна.

Обвинувачена ОСОБА_2 винною себе у пред'явленому обвинуваченні не визнала, суду пояснила, що працює на посаді заступника начальника відділу доходів і зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС України у Волинській області. До неї надійшла інформація, що підприємець ОСОБА_5, будучи на єдиному податку, на другій групі не відобразив всі свої доходи в декларації, а інший суб'єкт підприємницької діяльності у своєму звіті відобразив взаємовідносини з ОСОБА_5. Вона зателефонувала ОСОБА_5 і попросила його до них приїхати, щоб розібратись з цим питанням. На той момент не йшлося про проведення якихось перевірок у ОСОБА_5 і притягнення його до відповідальності, оскільки для цього треба було проводити позапланову перевірку, направивши йому завчасно повідомлення, як того вимагає закон. Перевірка вже не могла бути проведена, а вона не могла і не мала ніяких повноважень накладати будь-які штрафи. Вона, попередньо порадившись з своїм керівником ОСОБА_1, вирішила шляхом обману заволодіти коштами ОСОБА_5. Порадившись з ОСОБА_1, вона вирішила просити у ОСОБА_5 3000 гривень, ніби-то на Луцьк. 29.03.2016 року до неї приїхав ОСОБА_5, якого вона детально проконсультувала та пояснила, як подати уточнюючий звіт та попросила в нього допомогу в розмірі 3000 гривень, вказавши що то на Луцьк, на що він погодився і дав їй ці кошти. Після того, як ОСОБА_5 пішов, вона дала півтори тисячі гривень ОСОБА_1. Усвідомлює, що ввела ОСОБА_5 в оману, що ніби-то може бути перевірка.

Обвинувачена ОСОБА_1 винною себе у пред'явленому обвинуваченні не визнала. Суду пояснила, що працює на посаді начальника відділу доходів і зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області. Орієнтовно, 29.03.2016 року до неї звернулась її заступник ОСОБА_2, яка повідомила що до неї приїде підприємець ОСОБА_5. В даного підприємця була проблема, оскільки він не відобразив якісь господарські операції у своєму звіті, проте видав комусь накладну, яку інший підприємець відобразив у своїй звітності. ОСОБА_2 хотіла його проконсультувати з приводу подачі та заповнення уточнюючої декларації. Вона їй сказала, що наших три тисячі, на що ОСОБА_2 погодилась і сказала, що скаже, що це для передачі на Луцьк, хоча реально ніхто в Луцьку не збирав ніяких коштів. Ніяких перевірок вони не проводили і не могли йому виписувати на той момент ніяких штрафів. Пізніше, ОСОБА_2 передала їй 1500 грн. сказавши, що це дав ОСОБА_5. Усвідомлює, що вони з ОСОБА_2 його обманули. Дані кошти їм були необхідні для закупівлі конвертів, марок та паперу для використання в роботі.

Крім невизнавальних показань обвинувачених, їхня винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні повністю доведена в суді і стверджується наступними доказами.

Показаннями свідка ОСОБА_5 стверджується, що в кінці березня 2016 року обвинувачена ОСОБА_2 до нього зателефонувала і повідомила про необхідність явки до Володимир-Волинської ОДПІ. Коли він прибув, то вона повідомила його, що в ході перевірки встановлено, що він не відобразив всі свої доходи в декларації, а інший суб'єкт підприємницької діяльності у своєму звіті відобразив взаємовідносини з ним. При цьому детально проконсультувала його та пояснила, як подати уточнюючий звіт, а також попросила в нього допомогу в розмірі 3000 гривень, вказавши що то на Луцьк, щоб уникнути відповідальності, на що він погодився і дав їй ці кошти. Про те, що жодної відповідальності він не понесе і жодних штрафів на нього не накладено, він не знав.

Дослідженими судом відеозаписами, якими стверджується факт попередньої домовленості обвинувачених та їхні дії щодо незаконного заволодіння коштами ОСОБА_5 у розмірі 3000 грн. та подальший їх розподіл між обвинуваченими в рівних частинах.

Доводи обвинувачених про те, що вони не мали наміру на вчинення злочину відносно ОСОБА_5, що вони не підбурювали його до передачі коштів, а виключно запропонували допомогу, від чого ОСОБА_5 не відмовився, а навпаки був згідний і дякував, спростовані дослідженими судом доказами та оціненими судом в їх сукупності за внутрішнім переконанням, а їхні пояснення з цього приводу є суперечливими, непослідовними та нелогічними.

Дії обвинувачених за цим епізодом органами досудового розслідування кваліфіковані за ч.3 ст.368 КК України як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.

Суд вважає, що в даному випадку дії службових осіб, які, одержуючи гроші начебто для передачі іншим службовим особам як хабар, мали намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати не за ст. 368 КК, а за відповідною частиною ст.190 КК України як шахрайство.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у кримінальних справах 26 березня 2015 року, розглядаючи справу № 5-3кс15, висловився щодо юридичної оцінки дій особи, яка завдяки обману заволодіває грошима (цінностями) іншої особи і при цьому викликає в неї бажання вчинити кримінально-протиправне діяння, вчинення якого остання вважає для себе у даній ситуації вигідним. Так, ВСУ висловив наступну правову позицію: якщо винний отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі службовій особі як хабар (неправомірна вигода), маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить розцінювати як шахрайство і кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК.

Таким чином, дії обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за даним епізодом суд кваліфікує як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України.

Окрім цього, органами досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_2 обвинувачуються також в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди, вчиненим за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, обіймаючи посаду начальника відділу доходів і зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС України у Волинській області діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, 30.03.2016 близько 12:30 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ поставила підлеглому їй працівнику - державному інспектору відділу доходів і зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ОСОБА_7 - неправомірну вимогу щодо передачі їй грошових коштів у розмірі 326 грн. як компенсацію за неотриману нею щомісячну премію. Сприймаючи вчинений ОСОБА_1 тиск як загрозу своїм правам та законним інтересам, будучи залежною від неї у службовому плані, з метою відвернення небажаних для себе наслідків у вигляді притягнення в подальшому до дисциплінарної відповідальності, зменшення розміру премії або пониження в посаді, ОСОБА_7 вимушено погодилася на її протиправну вимогу та того ж дня, 30.03.2016 близько 15:00 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ передала їй грошові кошти у розмірі 330 грн., 4 грн. з яких ОСОБА_1 того ж дня повернула.

Окрім цього, ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, 30.03.2016 близько 16:00 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ поставила підлеглому їй працівнику - старшому державному інспектору відділу доходів і зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ОСОБА_8 - неправомірну вимогу щодо передачі їй грошових коштів у розмірі 548 грн. як компенсацію за неотриману нею щомісячну премію. Сприймаючи вчинений ОСОБА_1 тиск як загрозу своїм правам та законним інтересам, будучи залежним від неї у службовому плані, з метою відвернення небажаних для себе наслідків у вигляді притягнення в подальшому до дисциплінарної відповідальності, зменшення розміру премії або пониження в посаді, ОСОБА_8 вимушено погодився на її протиправну вимогу та 31.03.2016 близько 09:00 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ передав їй грошові кошти у розмірі 600 грн., 52 грн. з яких ОСОБА_1 того ж дня повернула.

Обвинувачена ОСОБА_1 з приводу обвинувачення за цими епізодами винною себе не визнала та суду пояснила, що у відділі, який вона очолювала, був преміальний фонд. При нормальних обставинах преміальний фонд ділився порівну між працівниками. Проте, були випадки, що комусь давали догану, чи в зв'язку з іншими причинами, премія не виплачувалась. Вони між собою домовились, що не виплачена премія працівнику в якого догана, перерозподілялась іншому, який оцю частинку віддавав тому в кого догана, оскільки у відділі не висока заробітна плата і наявність премій є відчутною добавкою до зарплати. Вважає, що підставою нарахування додаткової премії були не досягнення в роботі конкретного працівника, а догана іншого. При цьому, як і той кому нараховували, так і той кому відавали цю премію, усвідомлювали, що вона є безпідставна по суті. Всіх це влаштовувало і всі були з цим згідні. Вона особисто була тривалий час на лікарняному і отримала за результатами роботи за місяць догану. Тому вона свою премію перерозподілила між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, а в подальшому вони їй повернули ту частинку своїх премій, за мінусом податків, при цьому вона навіть повертала їм здачу, оскільки зайвих сум їй не потрібно було, лише ті суми, які вони отримали від добавки до належних їм премій.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 ствердила, що 30.03.2016 близько 12:30 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ ОСОБА_1 поставила їй вимогу про передачу їй грошових коштів у розмірі 326 грн. як компенсацію за неотриману нею щомісячну премію, на що вона погодилась, оскільки не хотіла в подальшому неприємностей, та того ж дня, близько 15:00 год. передала їй грошові кошти у розмірі 330 грн., з яких ОСОБА_1 решту в розмірі 4 грн. того ж дня повернула.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 ствердив, що 30.03.2016 близько 16:00 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ ОСОБА_1 попросила його повернути їй 548 грн. як компенсацію за неотриману нею щомісячну премію, а він, будучи залежним від неї у службовому плані, з метою відвернення небажаних для себе наслідків 31.03.2016 близько 09:00 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ передав їй грошові кошти у розмірі 600 грн., з яких ОСОБА_1 того ж дня повернула решту в сумі 52 грн.

Ці показання свідків стверджуються також дослідженим судом відеозаписом подій.

З досліджених за цими епізодами доказів не вбачається, що ці кошти є неправомірна вигода, а відеозаписами подій стверджується, що ОСОБА_1 скаржиться ОСОБА_8 на складне матеріальне становище, при цьому не вимагає в нього передати дані кошти, а просто просить допомогти і він погоджується і при цьому ще питає, скільки там точно грошей і розказує, що в нього ще вираховують аліменти. Він чудово знав, що ця премія нарахована неправомірно, не за його результати у роботі, тому її і приніс ОСОБА_1, те саме стосується і ОСОБА_7, оскільки така домовленість розподілу премій існувала у відділі у випадку позбавлення премій когось із працівників.

Дані дії інкриміновані ОСОБА_1 як не незаконне нарахування премії, яку вона в подальшому вимагала, а навпаки, що дана премія була підставно нарахована, а вона її незаконно вимагала. Така позиція не узгоджується з дослідженими судом доказами, зокрема з відеозаписами події, якими стверджується що премію безпідставно нарахували, і ОСОБА_1 просила з ОСОБА_8 548 грн., а з ОСОБА_7 330 грн., та відразу повертала їм решту коштів.

Суд, оцінюючи всі докази у даному кримінальному провадженні в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Оскільки стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, а інших доказів, які б давали суду підстави для кваліфікації її дій за цими епізодами за іншою статтею КК України суду не надано, тому її слід виправдати на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні даного злочину.

Окрім цього, органами досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_2 обвинувачуються також в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди, вчиненим за наступних обставин.

ОСОБА_1, в період 21-24 червня 2016 року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із ОСОБА_2, з використанням наданої влади і службового становища, всупереч інтересам служби вимагала та одержала від суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_9 неправомірну вигоду за вирішення питання щодо відновлення свідоцтва (реєстрації) платника єдиного податку. Так, з метою одержання неправомірної вигоди та незаконного збагачення ОСОБА_1 діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із ОСОБА_2 21.06.2016 року близько 10:30 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ повідомила ОСОБА_9, що заяву про відновлення свідоцтва (реєстрації) платника єдиного податку необхідно було подавати до 15.06.2016, однак це питання можна вирішити. Усвідомлюючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуючись своїм службовим становищем мають реальну можливість впливати на прийняття заяви про реєстрацію платника єдиного податку та отримання відповідного свідоцтва, ОСОБА_9 погодилася передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неправомірну вигоду. У подальшому, реалізовуючи спільний злочинний умисел на одержання неправомірної вигоди ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, 24.06.2016 близько 10:00 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ одержала 300 грн. в якості неправомірної вигоди від ОСОБА_9, які поклала в блокнот ОСОБА_2 Згодом ОСОБА_2 за вказівкою ОСОБА_1 зазначені грошові кошти забрала собі.

Суд вважає, що за даним епізодом обвинувачення не знайшло свого підтвердження в суді а тому обидві обвинувачені за цим епізодом підлягають виправданню на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні даного злочину з огляду на наступне.

Обвинувачена ОСОБА_1 у пред'явленому за даним епізодом обвинуваченні винною себе не визнала та пояснила суду, що ОСОБА_9 вона знає як підприємця і жодних відносин з нею не мала. Одного разу ОСОБА_2 повідомила її, що має прийти ОСОБА_9 і віддати гроші. Яку суму і за що саме вона не уточнила. Коли 24 червня 2016 року в кабінет прийшла ОСОБА_9, вона була сама та розмовляла по телефону і сказала щоб та прийшла коли буде ОСОБА_2. ОСОБА_9 подякувала і сказала що ОСОБА_10 казала що має бути три сотні і простягнула їй гроші та пішла. Вказані 300 грн. вона передала ОСОБА_2. Ніяких заяв вона від ОСОБА_9 не приймала і нічого не вирішувала.

Обвинувачена ОСОБА_2 у пред'явленому за даним епізодом обвинуваченні винною себе не визнала та пояснила суду, що з ОСОБА_9 має давні дружні відносини, будинок в якому вона проживає, знаходиться поруч з магазином ОСОБА_9 і вони часто бачаться та спілкуються. Вона неодноразово брала в магазині ОСОБА_9 будівельні матеріали, а лишки здавала назад в магазин і ОСОБА_9 їй повертала за це гроші. Одного разу в червні 2016 року вона попередила ОСОБА_1 що має прийти ОСОБА_9 та принести кошти, при цьому суму та призначення коштів не повідомила. Це були 300 грн. за зданий в магазин товар. 24 червня 2016 року вона прийшла на роботу і ОСОБА_1 їй повідомила що приходила ОСОБА_9 і залишила для неї 300 грн., але вона ці кошти не взяла а повернула ОСОБА_1 як борг за витрати під час відрядження в Луцьк. З ніякими заявами про перехід на спрощену систему оподаткування ОСОБА_9 до неї не зверталась. Було лише її звернення з заявами про отримання витягів з реєстру платників Єдиного податку на ім'я ОСОБА_9, ОСОБА_11 та Петрук, яке своєчасно було зареєстроване в канцелярії та вирішено відповідно до встановленого порядку.

Допитана в якості свідка ОСОБА_9 ствердила, що з обвинуваченими знайома по роботі, оскільки близько десяти років здійснює підприємницьку діяльність. Влітку 2016 року вона була в Володимир-Волинській ОДПІ у кабінеті обвинувачених, оскільки вона прострочила єдиний податок, тобто несвоєчасно подала заяву щоб оформити найманого працівника на роботу. Їй сказали в кабінеті, хто саме - неможе пригадати, що це можливо виправити і це буде коштувати. Коли вона прийшла і забрала документи, то поклала на стіл ОСОБА_1 300 грн. і пішла. Уточнила, що зверталась із заявою щоб видали єдиний податок, єдиний патент на працівника, щоб видали свідоцтво про право на заняття підприємницькою діяльністю на ОСОБА_11, яка є її мамою та писала замість неї заяву, при цьому доручення на вчинення вказаних дій вона не мала. Згодом уточнила що зверталась із заявою про поновлення свідоцтва платника Єдиного податку. Гроші від неї ніхто не вимагав, в руки вона їх нікому не передавала.

Свідок ОСОБА_12 ствердила в суді, що 15.06.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили її залишити чотири вільних місця в журналі, проте вона не виконала їхнього прохання. Всі заяви вона реєструє в день їхнього надходження. Стверджує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не могли на неї вплинути.

Також, відсутні будь-які докази, які підтверджують, що в журналі №03-16-03-21, де за датою 15 червня 2016 року є відмітка про реєстрацію заяви особи з прізвищем ОСОБА_9, записи зроблені іншим числом ніж зареєстровані. Мати ОСОБА_9 подала заяву про відновлення свідоцтва платника єдиного податку вчасно, 15 червня 2016 року.

Суд вважає, що показання свідка ОСОБА_12 спростовують показання свідка ОСОБА_9, що вона прийшла в кабінет ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою відновлення свідоцтва платника єдиного податку. В неї таке свідоцтво було раніше, а її матір ОСОБА_11 вчасно звернулась з відповідною заявою. ОСОБА_2 фактично підготувала витяг з реєстру, який занесла на підпис керівнику ДПІ та пізніше надала його ОСОБА_9 Окрім цього, судом встановлено, що сама ОСОБА_9 на момент подій, які інкримінуються за цим епізодом, мала свідоцтво платника єдиного податку, що стверджується відповіддю ГУ ДФС у Волинській області від 16.05.2018 року №165/13.

Окрім цього, дослідженим судом відеозаписом стверджуються показання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дійсні обставини за яких ОСОБА_9 залишала гроші.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_2 про те, що вона до інкримінованої їй події раніше неодноразово купувала в магазині ОСОБА_9 будівельні матеріали, стверджуються наданими нею товарними чеками.

Самі ж показання ОСОБА_9 в суді є суперечливими, непослідовними та не узгоджуються з іншими доказами, в тому числі й відеозаписом події.

Суд, оцінюючи всі докази у даному кримінальному провадженні в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Оскільки стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, тому кожну з них слід виправдати на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні даного злочину.

Окрім цього, органами досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_2 обвинувачуються також в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди, вчиненим за наступних обставин.

ОСОБА_1, виконуючи функції працівника правоохоронного органу, в період 29-30 червня 2016 року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із заступником начальника відділу доходів і зборів з фізичних осіб Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС України у Волинській області ОСОБА_2, з використанням наданої влади і службового становища, всупереч інтересам служби, вимагала та одержала від суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_13 неправомірну вигоду за вирішення питання щодо переведення підприємця із загальної системи оподаткування на єдиний податок - 2 групу, спрощену систему оподаткування. З метою одержання неправомірної вигоди та незаконного збагачення ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_2, організувала та створила штучні умови за безперешкодне переведення підприємця ОСОБА_13 із загальної системи оподаткування на єдиний податок - 2 групу, спрощену систему оподаткування та за вирішення даного питання 29.06.2016 близько 10:30 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ, за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 63 поставила останньому незаконну вимогу передати їм грошові кошти під приводом придбання 12 журналів «Вісник» загальною сумою 2200 грн., маючи при цьому на меті отримані кошти використати на власні потреби. У подальшому, реалізовуючи спільний злочинний умисел на одержання неправомірної вигоди ОСОБА_1, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою з ОСОБА_2 30.06.2016 близько 13:30 год. у службовому кабінеті №5 Володимир-Волинської ОДПІ одержала 2 200 грн., в якості неправомірної вигоди від ОСОБА_13 за переведення підприємця із загальної системи оподаткування на єдиний податок - 2 групу, спрощену систему оподаткування.

Суд вважає, що за даним епізодом обвинувачення також не знайшло свого підтвердження в суді, а тому обидві обвинувачені за цим епізодом підлягають виправданню на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні даного злочину з огляду на наступне.

Обвинувачена ОСОБА_1 винною себе за даним епізодом не визнала та пояснила, що підприємця ОСОБА_13 ніколи небачила та не знайома з ним. 29 червня 2016 року в кабінет прийшов ОСОБА_13 та почав просити про перевід на іншу форму оподаткування любою ціною, на що вона сказала що це можливо через Вісники, тобто через підписку на відомчий журнал «Вісник». З ним спілкувалась ОСОБА_2, він пішов і згодом прийшов, подав заяву, але у нього був заборонений вид діяльності (КВЕД), тому ОСОБА_2 йому порадила звернутись до державного реєстратора. Потім ОСОБА_13 знов прийшов і з ним спілкувалась ОСОБА_2. Вона чула як ОСОБА_13 питав що з нього, а ОСОБА_2 повідомила місячну вартість підписки на журнал «Вісник» та на рік і він з задоволенням дав на це гроші, при цьому ОСОБА_2 хотіла повернути решту, але він відмовився її брати та сказав нехай буде на папір. ОСОБА_2 його повідомила що підписка буде приходити в ОДПІ і він зможе в любий зручний для нього час прийти й забрати ці журнали. Квитанцію на підписку він не став чекати оскільки спішив на митницю. Оскільки план на підписку журнала в цьому місяці був виконаний, тому вирішили підписку зробити в наступному місяці, оскільки існує план на цю підписку і за його невиконання суворо питають і позбавляють премій та дають догани.

Обвинувачена ОСОБА_2 винною себе не визнала за цим епізодом і суду пояснила, що в податковій інспекції існував і існує в даний час чіткий план на розповсюдження шляхом підписки відомчого видання «Вісник». За невиконання цього плану з працівників суворо питають і можуть притягнути до відповідальності. Підприємця ОСОБА_13 вона раніше ніколи не бачила та не знайома з ним. 29 червня 2016 року в кабінет прийшов ОСОБА_13 та почав просити про перевід на іншу форму оподаткування, неодноразово наголошуючи що це йому горить і він згоден на любі послуги. Почувши це, ОСОБА_1 сказала що це можливо через Вісники, тобто через підписку на відомчий журнал «Вісник». Порадившись, вирішили запропонувати ОСОБА_13 оформити підписку на рік та назвали вартість підписки, чи не буде це йому накладно, на що він погодився. Коли ОСОБА_13 подав заяву, у нього було виявлено заборонений вид діяльності (КВЕД), тому вона йому порадила звернутись до державного реєстратора. Коли він повернувся, то дав гроші на річну підписку журналу «Вісник», при цьому вона хотіла повернути йому решту, але він відмовився її брати та сказав нехай буде на папір. Одержавши кошти, вона його повідомила що підписка буде приходити в ОДПІ і він зможе в любий зручний для нього час прийти й забрати ці журнали. Квитанцію на підписку він не став чекати оскільки спішив на митницю. Оскільки план на підписку журнала в цьому місяці був виконаний, тому вирішили підписку зробити в наступному місяці. Кошти разом з квитанцією на підписку «Вісника» ОСОБА_1 поклала в свій робочий блокнот.

Свідок ОСОБА_13 показав в суді, що тривалий час був підприємцем, був переведений з єдиної системи оподаткування на загальну. З часом виникла необхідність відновити зовнішньоекономічну діяльність і він уклав усні контракти з партнерами за кордоном, а тому в нього виникла необхідність з загальної системи оподаткування перейти на єдину. Назвати контрагентів, з якими було укладено усні контракти про зовнішньоекономічну діяльність, не бажає. 29 червня 2016 року він прийшов в ОДПІ до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з даним проханням, але йому відмовили сказавши що це неможливо, оскільки таке питання можливо було вирішити до 15 числа. Почав їх просити посприяти, на що вони повідомили що можливо за підписку журнала «Вісник», в кількості 12 штук і кошти на це треба дати готівкою. Пішовши додому, він вирішив що це вимагання хабаря і повідомив про це в міжрайвідділ СБУ, де погодився на співпрацю. 30 червня 2016 року він отримав спецтехніку, його оглянули та вручили помічені кошти і він пішов в ОДПІ. Там виявилось, що у нього є заборонений вид діяльності та направили до реєстратора, повернувшись в ОДПІ він вручив ОСОБА_2 гроші в сумі 2200 грн., вона його повідомила що підписка буде приходити в ОДПІ і він зможе в любий зручний для нього час прийти й забрати ці журнали. Квитанцію на підписку він не отримав. ОСОБА_2 його повідомила усно, що його питання вирішено. Згодом він знов перевівся на загальну форму, а з часом припинив підприємницьку діяльність. Пригадує, що йому пропонували «Вісники» і питали чи йому не буде накладно оформити річну підписку, також була мова чи йому потрібна квитанція.

Дослідженими судом відеозаписами даної події стверджується, що в кабінет до обвинувачених заходить ОСОБА_13, та розказує що він підприємець, займався раніше підприємницькою діяльністю - оптовою торгівлею деревини. Зараз хоче підприємницьку діяльність поновити, а для цього йому треба перейти з загальної системи оподаткування на єдину на другу групу. ОСОБА_2 йому каже, що треба було подати заяву до 15.06.2016 року. Він каже «поможіть», на що ОСОБА_1 відповідає «тільки через вісники». ОСОБА_13 каже «хоть через що хочете», при цьому жартують. ОСОБА_2 відправляє його за заявою на спрощену систему оподаткування, та пояснює які треба ще документи. Потім в кабінеті обвинувачені обговорюють скільки йому запропонувати купити вісників. Вирішують спитати в нього, чи може він оформити річну підписку. Згодом ОСОБА_2 питає ОСОБА_13 «чи зможете оформити річну підписку на Вісник» та рахує скільки це гривень. Він погоджується та уходить. Прийшовши на слідуючий день, ОСОБА_13 заходить в кабінет та сідає до ОСОБА_2. Жартують, що треба встановити кондиціонер, бо дуже жарко. ОСОБА_2 пояснює, що треба убрати один з КВЕДів. Відправляє до державного реєстратора для виключення КВЕДу 46.90. Повернувшись, ОСОБА_13 заходить до ОСОБА_2 яка перевіряла документи. ОСОБА_13 питає в ОСОБА_2 скільки має «дати». ОСОБА_2 рахує на калькуляторі вартість річної підписки та каже суму. Він дає 2200. ОСОБА_2 пояснює, що вісники будуть приходити в податкову і якщо він не зможе, то вона буде їх забирати, а він в неї візьме коли зможе. Він каже що не потрібно, але ОСОБА_2 каже, що буде в неї, бо в них план. Далі передає кошти в блокнот ОСОБА_1, де вони і були вилучені через три години. При цьому обговорюють стан виконання планів з продажу вісників.

Показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14 стверджується, що в Володимир-Волинській ОДПІ був план щодо розповсюдження журналу «Вісник» і таке видання розповсюджувалось інспекторами серед підприємців.

Оглянутим судом Журналом реєстрації вихідної кореспонденції заяв фізичних осіб №03-16-03-21 стверджується, що 15 червня 2016 року є відмітка про реєстрацію запиту особи з прізвищем ОСОБА_13.

Оглянутим судом речовим доказом - вилученим у ОСОБА_1 робочим блокнотом, в якому знаходились кошти, отримані від ОСОБА_13, стверджується, що у ньому наявні незаповнені квитанції на підписку журнала «Вісник».

Дослідженим відеозаписом стверджується, що коли в кабінет до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заходить ОСОБА_15, то вона перевіряє, що там з вісниками, називаються підприємці та підприємства які придбали вісники. ОСОБА_15 записує цю інформацію для контролю. Називаються цифри, кому скільки вісників треба продати в цьому місяці і скільки в наступному. З розмови зрозуміло, що ОСОБА_15 має прозвітуватись комусь про контроль за розповсюдженням вісників та попереджає що «догану казали дадуть».

Наведеними доказами стверджується, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли з метою виконання плану, боячись отримати стягнення по службі за неналежне виконання завдань з розповсюдження «Вісника».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) при вирішенні питання справедливості судового розгляду в цілому враховує, у тому числі, й спосіб отримання доказів. Не виключаючи можливості використання особливих слідчих методів - агентурних методів, що само по собі не порушує права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ висловив позицію, що у зв'язку з ризиком підбурювання з боку поліції при використанні таких методів, їх використання має бути обмежено чіткими рамками (справа «Раманаускас проти Литви»).

Підставами для проведення оперативно?розшукової діяльності, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 6 Закону № 2135?XII, є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно?розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, що готують вчинення злочину. Інформація про те, що особа вчиняє або вже вчинила злочин, може бути перевірена лише шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій після внесення відомостей до ЄРДР, тобто в межах кримінального провадження.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки вони отримані внаслідок істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ст.9 п.5 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що засудження особи на підставі доказів, одержаних у результаті провокації, тобто підбурювання до вчинення злочину, визнається порушенням гарантованого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права особи на справедливий судовий розгляд. Зважаючи на це, вказані обставини мають бути предметом з'ясування в першу чергу органом досудового розслідування.

Визначення провокації наведене у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Раманаускас проти Литви». Згідно цього визначення, провокація з боку правоохоронних органів:має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Баннікова проти Росії», для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський Суд з прав людини виробив низку критеріїв, а саме: змістовний та процесуальні критерії. При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність або відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність в суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Як зазначає Європейський суд з прав людини стосовно змістовного критерію, будь-яка інформація, отримана внаслідок негласної діяльності, має відповідати вимозі щодо того, що слідство має проводитись в цілому у пасивній манері. Таке виключає, зокрема, будь-які дії, що можуть бути розтлумачені, як вплив на обвинувачену з метою вчинення нею злочину, як то - прояв ініціативи в контактах, повторна пропозиція, наполегливі нагадування тощо.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Суд, оцінюючи всі докази у даному кримінальному провадженні в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення у справі «Вєренцов проти України»).

Згідно з п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України: «Кожен має право на справедливий … розгляд його справи …».

Детальний аналіз та оцінка комплексу доказів у кримінальному провадженні за цим епізодом дають суду можливість зробити безумовний та категоричний висновок про те, що у даному кримінальному провадженні мала місце провокація ОСОБА_13 та працівників правоохоронних органів до вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідного злочину, оскільки його дії та вказівки працівників правоохоронних органів не обмежувалися пасивним розслідуванням, що стверджується його показаннями, поясненнями обвинувачених, відеозаписом та іншими матеріалами НСРД. Жодних підстав підозрювати будь-кого з обвинувачених у можливості вчинення будь-яких злочинів у тому числі корупційних, у правоохоронних органів не було, оскільки останні раніше не судимі, до кримінальної відповідальності не притягувалась, в ході досудового слідствана той час не було задокументовано будь-яких інших злочинних дій обвинувачених, що свідчить про відсутність доказів у сторони обвинувачення про вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. В даному випадку жодних беззаперечних, належних та допустимих доказів на це стороною обвинувачення не надано.

У відповідності до роз'яснень, що містяться в ч.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного суду від 01.11.1996 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно ст.17 КПК України, ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться лише на її користь. Таким чином, докази сторони обвинувачення не є беззаперечними, не доводять винності обвинувачених поза розумним сумнівом, а тому усі сумніви тлумачаться судом на користь обвинувачених.

Приймаючи рішення про виправдування обвинувачених за ст.368 ч.3 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину, суд виходить із того, що показання свідка ОСОБА_13 є суперечливими, тобто такими, що не підтверджуються належними, допустимими та достовірними письмовими доказами, а тому, згідно Конституції України, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть бути прийняті судом до уваги. Наявність грубих порушень вимог чинного законодавства під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій безсумнівно вказує на упередженість досудового розслідування і бажання у будь-який спосіб здобути докази винуватості обвинувачених, внаслідок чого суд приходить до висновку, що всі докази за цим епізодом, на які посилається сторона обвинувачення, отримані внаслідок провокації, тобто підбурювання до вчинення злочину, а тому визнає їх недопустимими, з підстав, викладених вище при їх аналізі.

Оскільки судом встановлено, що обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України, то призначаючи покарання кожній з них за цим епізодом, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винних та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання кожної з них.

Злочин, вчинений обвинуваченими, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості.

Обставинами, що пом'якшують покарання кожної з обвинувачених, суд визнає вчинення ними злочину вперше.

Обставин, що обтяжують покарання кожної з обвинувачених, суд не вбачає.

Обвинувачені характеризуються позитивно як за місцем роботи, так і за місцем проживання.

За таких обставин, суд вважає за можливе призначити кожній з обвинувачених покарання в межах санкції закону, за яким вони повинні нести відповідальність,у виді штрафу, що буде необхідним та достатнім для виправлення кожної з них та недопущення вчинення ними нових злочинів.

Речові докази вирішити в порядку ст.100 КПК України. Цивільні позови не заявлено. Судові витрати, згідно ст.124 КПК України, слід прийняти за рахунок держави, оскільки судом за цими епізодами ухвалюється виправдувальний вирок. Заходи забезпечення кримінального провадження - скасувати. Підстав для обрання запобіжного заходу щодо обвинувачених суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 349, 370-371, 373-374 КПК України, суд-

засудив :

ОСОБА_18 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

ОСОБА_18 визнати невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст.368 ч.3 КК України та виправдати, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні даного злочину.

ОСОБА_2 визнати невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст.368 ч.3 КК України та виправдати, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні даного злочину.

Цивільні позови не заявлено.

Процесуальні витрати згідно ст.124 КПК України - прийняти за рахунок держави.

Речові докази: дві відеокасети Panasonic mini DV, вісім дисків формату DVD, чотири товарних чеки - залишити в матеріалах кримінального провадження, робочий блокнот сірого кольору з записами та квитанціями «Вісника», службове посвідчення Міністерства доходів і зборів України серії НОМЕР_1, карточку для виплат Приватбанк, телефон Нокіа рожевого кольору, грошові кошти в сумі 606 грн. - повернути ОСОБА_1, грошові кошти в сумі 164 грн.00 коп., телефони Самсунг Дуос та Айфон - повернути ОСОБА_2, грошові кошти в сумі 2200 грн. 00 коп. - повернути державі в особі УСБУ у Волинській області, Журнал реєстрації вихідної кореспонденції заяв фізичних осіб №03-16-03-21 - повернути Володимир-Волинській ОДПІ, решту речових доказів - знищити.

Заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вжиті ухвалами слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.07.2016 року - скасувати.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги, яку може бути подано через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:/-/ підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Володимир-Волинського

міського суду О.В. Лященко