Рішення № 75604861, 31.07.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/275/17

Провадження № 2-а/752/22/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.07.2018 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Шкірай М.І.

за участю секретаря - Кравченко В.А.

розглянувши в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, суд -

Встановив

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

-визнати протиправними та скасувати рішенн про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, оформлених листами № 40059/05 від 30.11.2016 року та № 7865/05 від 06.02.2017 року;

-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до стажу роботи позивача на посадах в органах прокуратури України («спеціальний стаж») час роботи на посадах прокурора і слідчого органів прокуратури України за період з 01.07.1998 року по 22.11.2016 року як 18 років 4 місяці і 22 дні;

-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років згідно із статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (№ 1789-XII) з 22.11.2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи відповідно до довідки прокуратури міста Києва № 18/142 від 11.07.2018 року, без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії, та забезпечити виплату призначеної пенсії без обмеження її максимального розміру.

В обґрунтування позову позивач вказував, що з 01.07.1998 року (з урахуванням фактичного закінчення Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 30.06.1998 року) працює в органах прокуратури України, має «спеціальний стаж» роботи, який станом на день звернення до відповідача (22.11.2016 року) становив 18 років 4 місяці і 22 дні.

Крім того, згідно з положеннями статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII (редакція від 12.07.2001) до стажу роботи позивача має бути зараховано строкова військова служба в період з 13.12.1990 року по 05.10.1992 року, та половина строку його навчання у період з 01.09.1993 року по 30.06.1998 року в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Таким чином, маючи, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№ 1789-XII), достатній стаж роботи в органах прокуратури України («спеціальних стаж») та загальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, позивач 22.11.2016 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років (реєстраційний №1824/8388).

Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (лист №40059/05 від 30.11.2016 року), йому було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру» у зв'язку із тим, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VII, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Також, даним листом відповідачем поінформовано позивача про те, що його загальний стаж складає 26 років 0 місяців та 9 днів, стаж за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», складає 22 роки 08 місяців та 09 днів, в тому числі на посадах прокурора - 13 років 10 місяців 23 дні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, в тому числі з обчисленням стажу роботи в органах прокуратури України («спеціального стажу»), позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 23.01.2017 року, у якій вказав про наявність підставі для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№ 1789-XII).

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (лист №7865/05 від 06.02.2017 року), у призначенні пенсії за вислугу років позивачу повторно відмовлено, із посиланням на п.5 прикінцевих положень Закону України № 213-VII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та зазначенням, що його загальний стаж складає 26 років 0 місяців та 9 днів, стаж за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», складає 22 роки 08 місяців та 09 днів, в тому числі на посадах прокурора - 13 років 10 місяців 23 дні.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства у сфері пенсійного забезпечення, що є підставою для звернення із даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 06.01.2017 року відкрито провадження за адміністративним позовом.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до суду надано письмові заперечення (лист № 13880/14 від 02.03.2017) з проханням відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що спірні правовідносини виникли після набрання чинності п.5 прикінцевих положень Закону України № 213-VII від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відсутності у позивача на час звернення необхідної вислуги років.

В судове засідання позивач не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату і час розгляду справи повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приймаючи до уваги письмові заперечення представника відповідача, долучені до матеріалів справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.11.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (реєстраційний №1824/8388) відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Листом від 30.11.2016 року № 40059/05 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із тим, що працівники прокуратури права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VII, не мають, зазначивши, що його загальний стаж складає 26 років 0 місяців та 9 днів, стаж за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», складає 22 роки 08 місяців та 09 днів, в тому числі на посадах прокурора - 13 років 10 місяців 23 дні.

У зв'язку із повторним зверненням позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 23.01.2017 року (вх.№2811/06 від 24.01.2017 року) про призначення йому пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№ 1789-XII), відповідач листом № 7865/05 від 06.02.2017 року відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із тим, що працівники прокуратури права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VII, не мають, зазначивши, що його загальний стаж складає 26 років 0 місяців та 9 днів, стаж за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», складає 22 роки 08 місяців та 09 днів, в тому числі на посадах прокурора - 13 років 10 місяців 23 дні.

За даними трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 стаж його роботи в органах прокуратури України, з урахуванням початку такої роботи після фактичного закінчення Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 30.06.1998, тобто з 01.07.1998, до дати звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (22.11.2016) складає 18 років 4 місяці і 22 дні.

Також, в період з 13.12.1990 року по 05.10.1992 року позивач проходив строкову військову службу, з 01.09.1993 року по 30.06.1998 року - навчався на денному відділенні Національної юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Позивачем надано до суду копію довідки про розмір заробітної плати №18/142 від 11.07.2018.

Згідно з вимогами частини 1 статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3 ст. 7 КАС України).

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (ч. 4 ст. 7 КАС України).

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (1998 рік) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII.

За частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (редакція від 12.07.2001) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до частини 2 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (редакція від 12.07.2001) розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Частиною 5 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (редакція від 12.07.2001) встановлено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Згідно статті 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (редакція від 12.07.2001), під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

Конституційний Суд України у рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 також зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку, на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№ 1789-XII).

Однак, Законом України № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Даним законом встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. З огляду на вказане, з 01.10.2011 положення частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом України №3668-VІ.

Також, на даний час діє Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, частиною 1 статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

За частиною 2 даної статті пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, зниження Законом України № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» граничного розміру пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права, з 90 до 80 відсотків; збільшення Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII стажу роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, а також зниження цим законом граничного розміру пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам, до 60 відсотків, - у порівнянні зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України та зазначених Рішень Конституційного суду України.

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ в часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частинами першою - четвертою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені подальшими змінами в даний Закон та статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був призначити позивачу пенсію у розмірі 90 відсотків від суми місячного чинного заробітку, з урахуванням стажу роботи позивача в органах прокуратури, який перевищує граничний вік задля отримання пенсії даного виду, з урахуванням терміну проходження строкової військової служби та строку навчання позивача у вищому юридичному навчальному закладі, закінчення якого та отримання відповідного диплому та кваліфікації надало право позивачу на здійснення професійних обов'язків на посадах в органах прокуратури України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно із частиною 2 даної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, з розрахунку 90% від заробітної плати позивача, з урахуванням стажу роботи позивача в органах прокуратури України, оскільки такий розрахунок відповідає положенням статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№ 1789-XII) та відповідачем у листах №40059/05 від 30.11.2016 та №7865/05 від 06.02.2017 не наведено будь-яких правових підстав відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років в порядку, визначеному Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (№1789-XII), з урахуванням конституційно закладених основ соціального забезпечення та роз'яснень, наведених у Рішеннях Конституційного Суду України.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп., що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись ст.ст. 32, 243, 245, 246, 250, 255, 295 КАС, суд -

Вирішив

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №40059/05 від 30.11.2016 року та №7865/05 від 06.02.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплачувати ОСОБА_1, проживаючому в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, пенсію за вислугу років згідно із статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (№ 1789-XII) з 22.11.2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи відповідно до довідки прокуратури міста Києва № 18/142 від 11.07.2018 року, без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії, та забезпечити виплату призначеної пенсії без обмеження її максимального розміру.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посадах в органах прокуратури України час роботи на посадах прокурора і слідчого органів прокуратури України за період з 01.07.1998 року по 22.11.2016 року як 18 років 4 місяці і 22 дні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції через Голосіївський районний суд міста Києва, а після дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя