Ухвала суду № 75600437, 24.07.2018, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

_____________

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2018 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

судді-доповідача – ОСОБА_1,

суддів – Гладкого С.В., Збитковської Т.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12015180040000088 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року по обвинуваченню:

ОСОБА_2, який народився 1989 року серпня місяця 12 дня, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1 Крим, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, не одруженого, раніше не судимого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, працівника патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Івано-Франківськ.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих доходів громадян, що становить 3400 грн.

Цивільний позов прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, заявлений в інтересах держави Комунального закладу «Дубенська центральна районна лікарня» до ОСОБА_2 щодо стягнення вартості стаціонарного лікування потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального закладу «Дубенська центральна районна лікарня» кошти в сумі 7670 гривень 18 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 понесені матеріальні збитки в сумі 76074 гривні 28 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 25000 гривень кожному.

з участю:

секретаря – Міщук Л.А.,

прокурорів – Лужняка Ю.Г., Кріпака С.А.,

обвинуваченого – ОСОБА_2,

захисника - ОСОБА_3,

потерпілих - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представників потерпілих – ОСОБА_6, ОСОБА_7

ВСТАНОВИЛА:

За вироком суду, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він о 08 год. 00 хв. 08 лютого 2015 року, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21102, реєстраційний номер Т903КТ161/RUS, рухаючись по автодорозі Київ-Чоп на 931 км. + 916 м, що в селі Турковичі Дубенського району Рівненської області у напрямку м. Львів, під час виконання маневру обгону попутного вантажного автомобілю марки VOLVO S9101, реєстраційний номер 90JM394 з напівпричепом марки KRONE 0747, реєстраційний номер 10ZF600, не врахував дорожню обстановку, а саме, стан дорожнього покриття та не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого, в момент закінчення вказаного маневру, не справився із керуванням свого транспортного засобу, здійснивши виїзд на смугу руху зустрічного транспорту, де допустив зіткнення із автомобілем марки ВАЗ 210994-20, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, який рухався у зустрічному напрямку, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодженні водію автомобілю ОСОБА_5 та пасажиру цього автомобіля ОСОБА_4

В поданих апеляційних скаргах:

- ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та звільнити його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вважає, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичних обставин справи. Зазначає, що перебіг давності починається з дня вчинення інкримінованого йому діяння, тобто з лютого 2015 року. Звертає увагу, що судом першої інстанції безпідставно задоволено цивільний позов прокурора заявлений в інтересах держави Комунального закладу «Дубенська центральна районна лікарня», оскільки підстав для представництва прокурора комунального закладу не підтверджено. Крім того, судом першої інстанції безпідставно задоволено цивільний позов потерпілих, оскільки груба необережність потерпілого ОСОБА_5, який мав можливість зупинити свій автомобіль і тим самим запобігти ДТП, сприяла виникненню цієї події, а отже і настанню шкоди.

- захисник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання ОСОБА_2 про доручення органу досудового розслідування провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого та свідка ОСОБА_8 за умов, максимально наближених до тих, що були на час ДТП. Вказує, що під час підготовчого засідання за клопотанням прокурора судом ухвалено долучити до матеріалів кримінальної справи матеріали досудового розслідування. Ця обставина, на його думку, свідчить, що під час судового розгляду справи у суді знаходилися матеріали досудового розслідування, в тому числі протокол огляду місця події, схеми і фото таблиця до протоколу, протоколи допитів потерпілих та свідків, у тому числі тих які в подальшому не були допитані та дослідженні.

В поданому запереченні на апеляційні скарги потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, прокурор Кріпак С.А. просять вирок суду залишити без зміни, а апеляційні скарги без задоволення. Зазначають, що вирок суду повністю відповідає нормам чинного законодавства та ґрунтується на досліджених доказах.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали подані апеляційні скарги, думку прокурора, представників потерпілих – ОСОБА_6, ОСОБА_7, потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в апеляційній скаргах, колегія суддів вважає, що вони підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 щодо інкримінованого злочину за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованим і підтверджується сукупністю зібраних та оцінених, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, доказів.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.1 ст. 286 України є вірною.

Перевіркою доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 щодо допущених судом першої інстанції порушень кримінального процесуального закону при судовому розгляді встановлено, що викладені у вироку обставини підтверджуються дослідженими судом доказами, які в свою чергу є належними, допустимими та достатніми.

На підтвердження встановлених фактичних обставин суд першої інстанції обґрунтовано послався на:

- висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 06 листопада 2015 року №3.1.(д)-141/15 відповідно до якого в діях водія автомобіля марки ВАЗ 21102 з реєстраційним номером Т903КТ 161/RUS ОСОБА_2 вбачаються порушення вимог 2.3.«б», 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходяться у причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Вказаним висновком експертизи встановлено відсутність в діях водія автомобіля марки ВАЗ 210994-20 з реєстраційним номером ВК4779АР ОСОБА_5 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, могли знаходитися у причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, встановлено, що в дорожній обстановці з моменту виникнення небезпеки для руху водій автомобіля ВАЗ 210994-20 з реєстраційним номером ВК4779АР ОСОБА_5, не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ 21102 з реєстраційним номером Т903КТ 161/RUS під керуванням ОСОБА_2, шляхом застосування екстреного гальмування при своєчасному прийняття мір до реагування(т. І а.с.167-172).

- висновки судово-медичної експертизи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 №144, 145 від 22.07.2015 відповідно до яких ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.02.2015 р., у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мають ознаки середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров’я (т. І а.с.217-218, 220-221);

- показання потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які повідомили, що 08 лютого 2015 року приблизно 8-9 год. вони на власному автомобілі марки ВАЗ 210994-20 з реєстраційним номером ВК4779АР виїхали з власного господарства в сторону м. Рівне та рухалися по автодорозі сполучення ОСОБА_9. Швидкість руху автомобіля складала приблизно 50 - 60 км/год. так як, погодні умови були не сприятливі, а саме, асфальтобетонне покриття було мокрим та слизьким. Під час руху у с. Турковичі Дубенського району Рівненської області, ОСОБА_5 помітив, як йому на зустріч по зустрічній смузі рухалися один за одним вантажні автомобілі. У подальшому ОСОБА_5 помітив, як із-за вантажного автомобіля марки Volvo, який рухався позаду іншого такого ж автомобіля марки Volvo, по зустрічній смузі руху, виїхав легковий автомобіль марки ВАЗ, який здійснював обгін заднього автомобіля марки Volvo. У подальшому автомобіль марки ВАЗ завершив здійснювати маневр обгону та перетнувши лінію розмежування потоків транспортних засобів повернувся на свою смугу руху, при цьому заїхав між двох вантажних автомобілів. У подальшому продовжуючи рух в сторону м. Рівне помітив, як між двох вантажних автомобілів марки Volvo, на його смугу руху, виїхав автомобіль ВАЗ, який напередодні здійснював маневр обгону. Під час виїзду автомобіля ВАЗ, між двох вантажних автомобілів, та його автомобіля відстань складала близько 17 метрів. У подальшому, розпочав екстрене гальмування, однак уникнути зіткнення з автомобілем ВАЗ - не вдалося. Від вказаного удару вони отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Покликання захисника ОСОБА_3 на неповноту судового розгляду судом першої інстанції, що виразилося у відмові в задоволенні клопотання про доручення органу досудового розслідування проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_8 не заслуговують на увагу.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_2 заявив клопотання про доручення органу досудового розслідування проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_8 (т.2 а.с. 265-266)

07 лютого 2018 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області винесено ухвалу про відмову у задоволенні вищевказаного клопотання обґрунтувавши це тим, що свідок ОСОБА_10 був допитаний, дав вичерпні показання, а тому необхідності у проведенні із ним додаткових слідчих дій – немає.

Судом першої інстанції вказано, що обвинувачений ОСОБА_2 під час досудового розслідування, мав можливість надати пояснення з приводу подій, що відбулися 8 лютого 2015 року, однак скористався своїм правом, передбаченим ст.63 Конституції України та відмовився від дачі будь-яких пояснень (т.2 а.с.267).

Отже, обвинуваченим та захисником не наведені обставини, які б свідчили про причини з яких не були здійсненні належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вказаного клопотання.

Колегія суддів не погоджується з доводами захисника ОСОБА_3, про порушення судом першої інстанції вимог ст.291 КПК України (принципу неупередженості), виходячи з наступного.

Відповідно до супровідного листа військової прокуратури Рівненського гарнізону від 27 квітня 2016 року за № 1569 вих.16 у порядку ст. 291 КПК України на адресу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області направлявся обвинувальний акт на 6 арк., доручення на 1 арк, реєстр матеріалів досудового розслідування на 4 арк., цивільний позов на 3 арк. та розписку підозрюваного про отримання копій вказаних документів на 1 арк. Інші матеріали кримінального провадження не направлялися (т.2 а.с.17).

Тобто, органом досудового розслідування під час направляння до суду обвинувального акту та інших визначених кримінальним процесуальним законодавством України були дотримані вимоги ст. 291 КПК України та не допущено порушення будь-яких засад кримінально-процесуального законодавства, у тому числі неупередженості судового розгляду.

У подальшому, під час підготовчого судового засідання Дубенським міськрайонним судом Рівненської області було задоволено клопотання державного обвинувача – прокурора Петреченка В.М. з приводу долучення до обвинувального акту матеріалів кримінального провадження (т.2 а.с.122-123).

Крім того, у підготовчому судовому засіданні обвинуваченому та всім учасникам справи були вручені пам’ятки про їх права та обов’язки.

Згідно п. 21 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор має право здійснювати інші повноваження передбачені Кодексом, тобто виходячи з норми даної статті прокурор мав право заявляти клопотання у судовому засіданні.

Також, згідно ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того як буде заслухана думка щодо них іншими учасниками судового провадження, про що постановляється ухвала.

Таким чином, у підготовчому засідання після заявлення прокурором усного клопотання про долучення матеріалів кримінального провадження до обвинувального акту, судом була заслухана думка адвоката ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_2, які не виразили свої заперечення з приводу їх долучення, а тому прийнято рішення про задоволення клопотання прокурора.

Доводи адвоката ОСОБА_3 на те, що при проведенні судової автотехнічної експертизи від 06 листопада 2015 року №3.1.(д)-141/15 використовувалися лише однобічні вихідні дані за результатами слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_5, які викликають сумніви в об’єктивності, є хибними, адже для проведення вказаної експертизи слідчим на адресу експерта скеровувалися, окрім протоколу про результати слідчого експерименту за участю потерпілого, протоколи допитів свідків ДТП, огляду місця події ДТП та транспортного засобу.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази й дав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.

Крім того, в резолютивній частині апеляційної скарги, захисник ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції (т.3 а.с.12).

Під час апеляційного розгляду справи в апеляційній інстанції так і в поданій апеляційній скарзі захисником ОСОБА_3, не наведено підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України.

Щодо доводів ОСОБА_2 та його захисника про розмір відшкодування моральної та майнової шкоди, які є завищеними, то вони є безпідставні і не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогам ст.ст. 23, 1166, 1167 ЦК України.

Згідно п.1 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин.

У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, на що вказує й постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.5 Постанови від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розглядаючи позов про відшкодування такої шкоди, суд повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, яким є ступінь вини заподіювача, яких саме моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ними втрати та з чого при цьому виходить.

Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди із змінами та доповненнями, внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Судом першої інстанції при розгляді справи було взято до уваги вік потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4, тяжкість травм, які отримали потерпілі, наслідки таких травм для їх повсякденного життя. Крім того, судом першої інстанції враховано те, що ОСОБА_2 працевлаштований та в змозі відшкодувати завдану шкоду.

Тому, враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, судом першої інстанції вірно встановлено наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і шкодою, заподіяною потрепілим та наявністю вини відповідача у заподіянні цієї шкоди, характер немайнових втрат, яких вони понесли, зокрема стан їх здоров'я, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також враховуючи, що потерпілим дійсно була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у душевних та фізичних стражданнях, а також з врахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, суд вірно прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілих 25000 гривень кожному моральної шкоди.

Покликання обвинуваченого ОСОБА_2 на безпідставність задоволення цивільного позову прокурора та стягнення з нього коштів на користь Комунального закладу «Дубенська центральна районна лікарня» щодо вартості стаціонарного лікування потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 128 КПК України передбачено, що цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором.

Крім того, згідно п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням уповноважений пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом.

Відповідно до Статуту КЗ «Дубенська ЦРЛ» Дубенської районної ради Рівненської області, затвердженого рішенням Дубенської районної ради від 28.10.2011 року №209, Дубенська ЦРЛ є неприбутковим комунальним закладом Дубенської районної ради Рівненської області.

Згідно п. 7.2. Статуту, джерелом формування майна, що використовується Дубенською ЦРЛ є бюджетні кошти, безоплатні та благодійні внески, пожертвування юридичних та фізичних осіб, в тому числі іноземців, а також інші джерела не заборонені чинним законодавством України.

Отже, КЗ «Дубенська ЦРЛ» фінансується за рахунок бюджету Дубенської районної ради Рівненської області, а також частково бюджетних коштів.

Оскільки витрачені КЗ «Дубенська ЦРЛ» Дубенської районної ради Рівненської області кошти на лікування потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від злочину не були відшкодовані винною особою, а тому вбачалися порушення інтересів держави в особі КЗ «Дубенська ЦРЛ» Дубенської районної ради Рівненської області та підстави для звернення прокурору до суду в межех його компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, у прокурора на момент проведення досудового розслідування були наявні всі правові підстави для подання цивільного позову в інтересах КЗ «Дубенська ЦРЛ» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 наголосив, що просить задовольнити його апеляційну скаргу та звільнити його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження закривається судом у зв’язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності, згідно п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Відповідно до положень ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п.1 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе ніж обмеження волі, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло два роки.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, при цьому подія злочину мала місце 08 лютого 2015 року, отже на час розгляду кримінального провадження в апеляційній інстанції, пройшло більше ніж два роки.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасувати та звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Касаційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_12