Постанова № 75597619, 25.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції : Бондар С.О.

25 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1608/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Жигилія С.П. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

представників відповідача - Савченко С.І., Чубарової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Ямпіль Інвест" на рішення Сумського окружного адміністративного суду (м. Суми) від 16.05.2018 (09:56 год., повний текст складено 21.05.18) по справі № 818/1608/18

за позовом Приватного підприємства "Ямпіль Інвест"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги,

ВСТАНОВИВ

Приватне підприємство "Ямпіль Інвест" (далі по тексту - ПП «Ямпіль Інвест», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Сумській області, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати рішення від 06.04.2018 №0024561304 про застосування штрафних санкцій в сумі 41651,26 грн. та вимогу від 06.04.2018 №0024551304 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 83302,52 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 по справі № 818/1608/18 в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Ямпіль Інвест" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування рішення від 06.04.2018 №0024561304 про застосування штрафних санкцій в сумі 41651,26 грн. та вимоги від 06.04.2018 №0024551304 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 83302,52 грн. - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 по справі № 818/1608/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ПП «Ямпіль Інвест» мало право застосовувати понижуючий коефіцієнт при нарахуванні єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки позивачем повною мірою було виконано одночасно усі умови пункту 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VІ, дотримання яких надає платнику право визначати розмір єдиного внеску із урахуванням вказаного коефіцієнту. Вказав, що перелік таких умов, наведений у пункті 9-5 розділу VІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є вичерпним, однак відповідачем у спірних відносинах створено додаткову умову застосування такого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями вказаного пункту. Отже, висновок акту перевірки про порушення позивачем вимог ч. 5, ч. 6 ст. 8 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон № 2464-VІ) та п. 9-5 розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VІ в частині застосування понижуючого коефіцієнту до розміру єдиного внеску у вересні та жовтні 2015 року є хибним, а оскаржувані вимога про сплату недоїмки та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій винесені відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання не прибув, позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю взяти участь у розгляді справи заступника директора ПП «Ямпіль Інвест» Грека А.Г., який здійснює супроводження даної справи.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, враховуючи те, що позивач не позбавлений можливості направити в судове засідання іншого представника, з огляду на відсутність перешкод для розгляду справи за наявними у ній матеріалами без надання пояснень представником позивача, з метою дотримання строків розгляду адміністративної справи, вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, а розгляд справи слід провести у відсутність представника позивача.

Представник відповідача в надісланому до суду письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що згідно бухгалтерських відомостей нарахування заробітної плати у вересні та жовтні 2015 року працівникам позивача - застрахованим особам було нараховано заробітну плату нижче розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом (у 2015 році - 1378,00 грн.), та позивачем здійснено донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати. З посиланням на ст.7, ч.ч.5, 6 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі по тексту - Закон № 2464-VІ), ст.2 Закону України «Про оплату праці» стверджує, що різниця між мінімальною та фактично нарахованою заробітною платою не входить до структури заробітної плати та не є базою для утримання єдиного внеску. З вказівкою на п.9 прим.5 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» стверджує, що за умови, якщо страхувальником здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати хоча б одній особі, понижуючий коефіцієнт цим страхувальником не повинен застосовуватися взагалі. Враховуючи викладене, стверджує, що ПП «Ямпіль Інвест» було неправомірно застосовано понижуючий коефіцієнт у вересні 2015 року (понижуючий коефіцієнт за вересень склав 0,625, тому ставка єдиного соціального внеску за вересень 2015 року становить 23,244%, на лікарняні - 20,75%) та у жовтні 2015 року (понижуючий коефіцієнт за жовтень склав 0,763, тому ставка єдиного соціального внеску за жовтень 2015 року становить 28,276%, на лікарняні - 25,332%) замість розміру єдиного внеску - 37,19% (згідно класу професійного ризику виробництва 22), у зв'язку з чим не перераховано єдиного внеску за 2015 рік на загальну суму 83302,52 грн. З огляду на наведене, вважає оскаржувані вимогу та рішення правомірними та не вбачає підстав для їх скасування.

Представники відповідача в судовому засіданні з підстав та мотивів, викладених в запереченнях на скаргу, просили суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01 лютого по 15 березня 2018 року Головним управлінням державної фіскальної служби у Сумській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Ямпіль Інвест" з питань дотримання податкового валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, за результатами якої складено акт № 1550/18-28-14-01/34113192/12 від 22.03.2018 (а.с.12-49).

Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 5, ч. 6 ст. 8 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон №2464-VІ) та п. 9 прим. 5 розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VІ, а саме: підприємством неправомірно було застосовано понижуючий коефіцієнт у вересні та жовтні 2015 року, у зв'язку з чим не нараховано та не перераховано єдиного внеску на загальну суму 83 302,52 грн.

На підставі наведених висновків акту перевірки відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.04.2018 року № 0024551304, якою ПП "Ямпіль Інвест" зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску розмірі 83302,52 грн., та прийнято рішення від 06.04.2018 № 0024561304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасного не нарахованого єдиного внеску, згідно з яким до ПП "Ямпіль Інвест" застосовано штрафні санкції в розмірі 41651,26 грн. (а.с.9, 11).

Не погодившись із вказаними вимогою та рішенням, ПП «Ямпіль Інвест» звернулось до суду з даним позовом про їх оскарження.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваних вимоги та рішення, оскільки у позивача відсутнє право на застосування понижуючого коефіцієнту при нарахуванні єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у вересні та жовтні 2015 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 Закону № 2464-VІ позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п.1, п.4 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів у строки, в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги або компенсації відповідно до законодавства.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч.5 ст.7 Закону № 2464-VІ).

У відповідності до ч.5 ст.8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності: за класом професійного ризику 22 - 37,19%.

Згідно з передостаннім абзацом частини 5 статті 8 Закону № 2464-VІ у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Таким чином, наведена норма вказує, що роботодавець при виплаті заробітної плати працівнику, розмір якої не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, повинен сплатити нарахований єдиний внесок виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць.

При цьому, у відповідності до пункту 9-5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт), якщо платником виконуються одночасно такі умови:

а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці (далі - БН(зо) збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу (далі - СмБН(зо)2014);

б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці (далі - СП(зо)м) складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік (далі - СмП(зо)2014);

в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік (далі - СмК(зо)2014). Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону.

Таким чином, можливість застосування понижуючого коефіцієнта обумовлена виконанням позивачем виключно наведених у пункті 9-5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ вимог, інших вимог законодавством не встановлено.

Отже, якщо роботодавцем здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати, то коефіцієнт не застосовується тільки до суми різниці між мінімальною заробітною платою і фактично нарахованою заробітною платою (оскільки така різниця не може вважатися заробітною платою).

Обмежень для застосування понижуючого коефіцієнту для інших сум нарахованої заробітної плати не передбачено.

Однак, проведення таких донарахувань у жодному разі не позбавляє платника права на застосування понижуючого коефіцієнту до фактично нарахованих сум заробітної плати.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 05.04.2018 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.09.2017 по справі № 826/14067/16.

З матеріалів справи вбачається, що згідно бухгалтерських відомостей нарахування заробітної плати у вересні та жовтні 2015 року працівникам підприємства - застрахованим особам (у вересні трьом працівникам, у жовтні одному працівнику) було нараховано заробітну плату нижче розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством (в 2015 році - 1378,0 грн.), та підприємством було здійснено донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за вересень та жовтень 2015 року, розрахунків понижуючого коефіцієнту ЄСВ (а.с.51-92) позивачем застосовано понижуючий коефіцієнт : у вересні 2015 року - 0,625 (ставка єдиного внеску склала 23,244%, на лікарняні - 20,75%), у жовтні 2015 року - 0,763 (ставка єдиного внеску склала 28,376%, на лікарняні - 25,332%).

Судом апеляційної інстанції встановлено, та не заперечується відповідачем по справі, що позивачем виконано всі умови, наведені у п.9-5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, для застосування понижуючого коефіцієнту при нарахуванні заробітної плати та єдиного внеску у вересні та жовтні 2015 року.

Разом з тим, відповідач, з яким помилково погодився суд першої інстанції, вважає, що оскільки позивач здійснював донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати, ПП «Ямпіль Інвест» не мало права на застосування понижуючого коефіцієнту.

Однак, пунктом 9-5 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ наведено вичерпний перелік умов, за дотримання яких платнику дозволяється застосовувати понижуючий коефіцієнт ставки єдиного внеску, тоді як у спірних правовідносинах контролюючим органом фактично створено додаткову умову для застосування платником понижуючого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями вказаного пункту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у спірних відносинах застосування понижуючого коефіцієнту не призвело до недоплати єдиного внеску, оскільки сума, яка підлягала сплаті, була розрахована позивачем виходячи з мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних вимоги про сплату недоїмки № 0024551304 від 06.04.2018 та рішення про застосування фінансових санкцій № 0024561304 від 06.04.2018, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування даних вимоги та рішення.

Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 по справі № 818/1608/18 підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.7 ст.139 КАС України).

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1434 від 18.04.2018 Приватним підприємством "Ямпіль Інвест" сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 1874,31 грн.

Згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням 2002 від 06.06.2018 позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2811,47 грн.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову ПП "Ямпіль Інвест", відповідно ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 1874,31 грн. та за подання апеляційної скарги - в розмірі 2811,47 грн., за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Сумській області.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ямпіль Інвест" задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 по справі № 818/1608/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Приватного підприємства "Ямпіль Інвест" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 06.04.2018 № 0024561304 та вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 06.04.2018 № 0024551304.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) на користь Приватного підприємства "Ямпіль Інвест" (41200, Сумська область, Ямпільський район, смт. Ямпіль, бул. Ювілейний, 2, код ЄДРПОУ 34113192) витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 1874 (одна тисяча вісімсот сімдесят чотири) грн. 31 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 2811 (дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 47 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. ПерцоваСудді С.П. Жигилій Л.В. Курило Повний текст постанови складено 31.07.2018.