Постанова № 75591943, 26.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/20403/17

Категорія: 2 Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.,

суддів - Стас Л.В., Градовського Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зобов'язання здійснити реєстрацію місця проживання, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - Департамент), в якому просив зобов'язати здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, із внесенням відомостей до паспортного документу.

В обґрунтування позову зазначив, що об'єкт нерухомості, в якому він бажає зареєструвати своє місце проживання, пристосоване та придатне для постійного проживання, а також має поштову адресу та знаходиться у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (м. Одеса), а тому відмова Департаменту в реєстрації тільки за підстав того, що це є дачний будинок є протиправною.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний дачний будинок є житловим будинком, а тому позивач має право на реєстрацію свого місця проживання саме у вказаному будинку.

В апеляційній скарзі Департамент, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі робиться наголос на тому, що за своїм правовим статусом дачна будинок вважається непридатним для постійного проживання, а тому законодавець виключає можливість проводити в ньому реєстрацію місця проживання.

Також, апелянт зазначає про існуючий, в правовому полі, механізм переведення дачних будинків у жилі, за умови дотримання якого, позивач може реалізувати своє право на реєстрацію місця проживання в будинку.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляції та про правильність висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на праві приватної власності позивачу належить дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1, який складається з одного дачного будинку літ. «П», загальною площею 138,8 кв.м, гаражу літ.»ЗЗ», відображених у технічному паспорті від 05.08.2004 року.

Позивач з 25.12.1987 року по 01.09.1989 року був зареєстрований за адресою вказаного дачного будинку. Мати позивача також зареєстрована за даною адресою з 29 січня 1969 року по даний час, що підтверджується її паспортом серії НОМЕР_1 від 13.11.1996 року.

Далі, відбулась перереєстрація місця проживання позивача в квартирі АДРЕСА_2.

16.08.2017 року знявся з вказаного реєстраційного обліку, про що свідчать талони про зняття з реєстраційного обліку від 16 серпня 2017 року та штамп у паспорті позивача про зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно пояснень позивача, вказаний дачний будинок по АДРЕСА_1 є єдиним місцем його проживання.

Відповідачем 08.09.2017 року було відмовлено позивачу у наданні адміністративних послуг щодо реєстрації за місцем мешкання в АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що особою не надано необхідних документів.

У цей же день 08.09.2017 року позивач звернувся з заявою до Департаменту щодо роз'яснення йому причин відмови у реєстрації за місцем його проживання за спірною адресою.

На його звернення, Департаментом листом № 391/01-02-19 від 26.09.2017 року повідомлено про неможливість його реєстрації за місцем проживання за вказаною ним адресою, оскільки відсутні правові підстави для реєстрації місця проживання у дачному будинку. Також у листі повідомлено, що реєстрація місця проживання допустима лише у житлових будинках та жилих приміщеннях в інших будівлях, призначених для постійного проживання громадян, а дачний будинок не застосований для постійного проживання.

Аналіз фактичних обставин справи та відповідних норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, свідчать про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

За приписами статті 6 вказаного Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Вказаною статтею визначено вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання та заборонено вимагати для реєстрації подання особою інших документів.

Крім того, правила реєстрації місця проживання визначені в постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».

Відповідно ж до ст.4 Житлового кодексу УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає:

- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

- жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

- жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

- квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідно до Житлового кодексу УРСР дачний будинок не зазначений в переліку об'єктів, які не входять до житлового фонду.

Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно зі ст.379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Таким чином, вирішуючи даний спір, слід виходити з таких ознак об'єкту нерухомості, як пристосування та придатність будинку для постійного проживання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 має присвоєну поштову адресу, знаходиться в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, зареєстрований як об'єкт нерухомого майна, призначений та придатний для постійного проживання у ньому, відповідає встановленим технічним вимогам та є постійним місцем проживанням позивача.

Те, що вказаний будинок, згідно з технічною документацією, зазначений як дачний будинок, ніяким чином не позбавляє його вищенаведених ознак, притаманних житлу, та, відповідно, не позбавляє позивача права зареєструвати своє місце проживання в ньому, що було правильно зазначено судом першої інстанції в прийнятому ним рішенні.

У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції не приймає доводи, що за самим визначенням «дачного будинку», останній не придатний для постійного проживання, що виключає і можливість реєстрації у ньому місця проживання.

Не може бути також прийнято і довід апеляції, що існує механізм переведення дачних будинків у жилі будинки, дотримуючись якого позивач може реалізувати своє право на реєстрацію місця проживання в будинку.

Суд апеляційної інстанції з цього приводу вважає, що реєстрація місця проживання в будинку не може ставитися в залежність від переведення дачного будинку в жилий, оскільки переведення будинку та надання йому іншого статусу це є правом фізичної особи, а не обов'язком.

На підставі викладеного та вивчивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість проведення реєстрації позивача за адресою житла фізичної особи, зокрема, у дачному будинку.

Відповідно до вимог ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зобов'язання здійснити реєстрацію місця проживання - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Ю.М. Градовський

Повне судове рішення складено 26.07.2018 року.