Постанова № 75591550, 21.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/70/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів - Домусчі С.Д., Єщенка О.В.

за участю секретаря - Сінчі А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, третя особа на стороні відповідача - директор Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Костін Олег Юрійович про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом про:

- поновлення ОСОБА_1 на посаді головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності ОНДЕКЦ МВС України з 08 грудня 2015 року;

- стягнення на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 08 грудня 2015 року по дату ухвалення судом кінцевого рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом начальника ГУ МВС в Одеській області № 1295 о/с від 04 листопада 2015 року ОСОБА_1, підполковника міліції, старшого експерта НДЕКЦ при ГУ МВС України в Одеській області, згідно п. п. 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів). Позивач також зазначає, що у зв'язку з тим, що раніше ним була подана заява про призначення на посаду головного судового експерта ОНДЕКЦ МВС України, 07 листопада 2015 року директором ОНДЕКЦ МВС України видано наказ № 1 про призначення останнього на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності ОНДЕКЦ МВС України, після чого позивачем підписувались документи щодо спеціальних обмежень, виконувалась робота за дорученням керівництва ОНДЕКЦ з проведення досліджень у декількох кримінальних провадженнях, здійснено виїзд у відрядження та отримана заробітна плата за грудень 2015 року. Проте, 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 з невідомих та незрозумілих йому причин було запропоновано забрати трудову книжку та здати печатку експерта. При цьому пояснень щодо підстав вчинення таких дій керівництвом ОНДЕКЦ надано не було, а в трудовій книжці будь-які записи відсутні. Позивач вказує що, КЗпП України визначено порядок припинення (розірвання) трудового договору, відсторонення від роботи, однак жодних зазначених обставин не відбувалось, про них останньому не відомо та з жодними наказами його ознайомлено не було. Разом з тим, з 08 грудня 2015 року він фактично звільнений з посади, не виконує своїх трудових обов'язків, заробітна плата йому не нараховується.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що висновки суду не відповідають обставинам справи та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому останній просить прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час судового розгляду позивачем надані беззаперечні докази того, що наказ про його прийом на роботу до ОНДЕКЦ МВС України був виданий, його подальше відсторонення від посади та не допущення до виконання службових обов'язків (фактично - звільнення) є незаконним, отже він має бути поновлений на посаді зі стягненням заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України та директора Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Костіна Олега Юрійовича спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого експерта сектору комплексного дослідження транспортних засобів і документів, що їх супроводжують, відділу інженерно-технічної, економічної та товарознавчої експертизи НДЕК центру при ГУ МВС України в Одеській області у званні підполковника міліції.

02 липня 2015 року прийнято Закон України № 580-VIII «Про Національну поліцію», який опубліковано в газеті Голос України 06 серпня 2015 року.

Відповідно пп. 1 п.1 Прикінцевих та перехідних положень названого Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно п. п. 8, 9 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Підпунктами 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03 листопада 2015 року № 1343, з метою приведення нормативно-правового акта МВС у відповідність до законодавства, було затверджено Положення про Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до п.1 Наказу Експертна служба Міністерства внутрішніх справ України (далі Експертна служба МВС) є системою державних спеціалізованих установ судової експертизи, діяльність якої спрямовується і координується Міністерством внутрішніх справ України. Експертна служба МВС безпосередньо підпорядковується Міністру внутрішніх справ України.

Експертна служба МВС складається з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (далі ДНДЕКЦ) та територіальних підрозділів науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів (далі НДЕКЦ), перелік яких наведено в додатку до цього Положення.

Згідно додатку до Положення № 1343 від 03.11.2015 року до переліку територіальних підрозділів науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Експертної служби МВС України входить Одеський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.

Підпунктами 1, 17 Положення про Одеський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (НДЕКЦ), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1359 від 05.11.2015 року, НДЕКЦ це державна спеціалізована науково-дослідна установа судової експертизи, яка є територіальним підрозділом Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.

НДЕКЦ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні та поточні рахунки в органах Державного казначейства України та інші рахунки в банках не заборонені діючим законодавством, печатки із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням, інші необхідні для здійснення діяльності печатки, штампи, бланки, реквізити.

За правилами п. 8, пп. 13 п. 12 наведеного Положення призначає на посади та звільняє з посад працівників НДЕКЦ за погодженням з керівництвом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України директор НДЕКЦ, який його очолює.

Матеріалами справи встановлено, що наказом ГУ МВС України в Одеській області № 1295 о/с від 04 листопада 2015 року, відповідно до п.п. 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 - підполковника міліції, старшого експерта сектору комплексного дослідження транспортних засобів і документів, що їх супроводжують відділу інженерно-технічної, економічної та товарознавчої експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в області, було звільнено у запас Збройних Сил з 06 листопада 2015 року за п. 64 «г» (через скорочення штатів), що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 та не оспорюється позивачем.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що ним була подана заява про призначення на посаду головного судового експерта Одеського НДЕКЦ МВС України, на підставі якої 07 листопада 2015 року директором Одеського НДЕКЦ МВС України видано наказ № 1 про призначення позивача на зазначену посаду.

Проте, зі змісту названого вище наказу від 07 листопада 2015 року № 1 о/с, вбачається, що на роботу прийнято ряд осіб, в тому числі і колишніх співробітників НДЕКЦ при ГУ МВС України в Одеській області на підставі поданих ними заяв, однак у переліку цих осіб ОСОБА_1 не зазначено.

З вищевказаного наказу вбачається, що підставою для призначення працівників на роботу до Одеського НДЕКЦ МВС України були подані ними заяви.

Усі аркуші копії даного наказу засвідчені директором Одеського НДЕКЦ.

При цьому на підтвердження наведених вище обставин, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, копію зазначеної власної заяви від 07 листопада 2015 року з відміткою про прийняття та реєстрацію відповідачем, позивачем до суду не надано, а лише надано фотокопія першої сторінки наказу від 07 листопада 2015 року № 1 о/с, з якої вбачається, що ОСОБА_1, на підставі його заяви від 07 листопада 2015 року, призначено на посаду головного судового експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарнозначних видів досліджень та оціночної діяльності.

Фотокопія наказу не завірена щодо відповідності оригіналу.

З матеріалів справи вбачається, що заява позивача про призначення на вакантну посаду надійшла на адресу відповідача 22 грудня 2015 року, яка була належним чином зареєстрована та за результатами якої, 30 грудня 2015 року на поштову адресу ОСОБА_1 була надіслана відповідь в установленому законом порядку, якою відмовлено у прийнятті на роботу у зв'язку з відсутню вакантної посади після прийняття наказу від 07 листопада 2015 № 1 о/с року.

Наявність заяви позивача від 22 грудня 2015 року, яка належним чином зареєстрована відповідачем та яка наявна в матеріалах справи лише підтверджує факт відсутності заяви від 07 листопада 2015 про призначення на посаду на яку посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем також не спростовано.

Відповідно до ст. ст.72-75 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частинами 1-4 та 7 ст. 94 КАС України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд не може прийняти як належний та допустимий доказ укладення позивачем трудового договору з відповідачем на підставі наданої ОСОБА_1 копії наказу №1 о/с, оскільки, як копія, цей документ не завірений в порядку, встановленому законодавством, а також беручи до уваги той факт, що ця копія отримана позивачем за допомогою засобів зв'язку (електронною поштою), отже може вважатись письмовим доказом лише у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором, чого в даних обставинах справи, суд не убачає.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зі змісту наведеної вище норми законодавства виплаває, що лише вироком суду може бути підтверджена обставина щодо фіктивності будь-яких документів, зокрема наказу від 07 листопада 2015 року №1, а тому доводи позивача про фальсифікацію оскарженого наказу є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Приписами ст. 24 КЗпП України передбачено, що: «Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я».

Згідно ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.

Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено матеріалами справи, у своєму позові ОСОБА_1 посилається на КЗпП України, зокрема на норми щодо припинення (розірвання) трудового договору, проте як випливає з наданих до суду доказів, які наявні в матеріалах справи, між відповідачем та ОСОБА_1 не виникало трудових відносин.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 06 листопада 2015 року, при цьому записів про призначення останнього на посаду в Одеського НДЕКЦ МВС України трудова книжка не містить, що позивачем не оспорюється.

Таким чином, у розумінні норм КЗпП України ОСОБА_1 не був прийнятий на роботу на посаду головного експерта сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарнозначних видів досліджень та оціночної діяльності Одеського НДЕКЦ МВС України, отже, з цієї посади позивач, відповідно, не звільнявся.

Підписані ОСОБА_1 07 листопада 2015 року та 06 грудня 2015 року копії попередження про спеціальні обмеження, установлені Законами України «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про запобігання корупції», як вбачається з пояснень позивача, не можуть слугувати беззаперечним доказом прийняття особи на роботу.

Щодо посилань позивача про оплату праці за грудень 2015 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

Згідно довідки наданої головним бухгалтером Одеського ОНДЕКЦ МВС України ОСОБА_3, яка міститься в матеріалах справи, згідно відомості № 2015-53 за листопад 2015 року зараховано на особистий рахунок ОСОБА_1 в АБ «Укргазбанк» 02 грудня 2015 року суму 8296,61 грн. - грошового утримання по 06 листопада 2015 року, згідно відомості № 2015-64 за грудень 2015 року зараховано на особистий рахунок ОСОБА_1 в АБ «Укргазбанк» 25 грудня 2015 року суму 38829,47 грн. - одноразова грошова допомога при звільнені.

На підставі викладених вище обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що заробітна плата позивачу за грудень 2015 року не нараховувалась та не виплачувалась.

На заслуговують на увагу також доводи ОСОБА_1, що його, як працівника установи, було инаправлено у відрядження керівництвом Одеського НДЕКЦ МВС України у грудні 2015 року, оскільки згідно виданих наказів Одеського НДЕКЦ МВС України та інформації Журналу реєстрації відряджень, за період з 07 листопада по 31 грудня 2015 року позивач, як працівник Одеського НДЕКЦ МВС України, до будь-яких відряджень не направлявся.

Надана ОСОБА_1 копія квитанції до прибуткового касового ордера № 2244 від 05 грудня 2015 року щодо прийняття від позивача 500 грн. та перебування останнього у будинку відпочинку «Пуща-Водиця» МВС України, не може вважатися належним доказом, що підтверджує направлення останнього у відрядження, оскільки підстави та дані щодо такої інформації, у квитанції не зазначено.

При цьому інших доказів щодо направлення у відрядження ОСОБА_1 сторонами по справі не надано.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 04 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо порушення відповідачем законодавства про працю.

Того ж дня, аналогічне звернення надіслано на адресу Одеського НДЕКЦ МВС України.

На підставі відповідної заяви, Одеським НДЕКЦ МВС України було проведено службову перевірку, в ході якої було встановлено факт проведення позивачем 42 оглядів транспортних засобів та видачі висновків експертних досліджень їх власникам в період з дня його звільнення з органів внутрішніх справ з 06 листопада по 04 грудня 2015 року.

За результатами вказаної службової перевірки за неналежне здійснення контролю та виконання свої посадових обов'язків суворо вказано заступнику завідувача відділу завідувачу сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності ОНДЕКЦ МВС України ОСОБА_4 та попереджено, що у разі неналежного їх виконання у подальшому до нього будуть вжиті відповідні заходи стягнення.

Отже, доводи позивача, що ним на протязі листопада- грудня 2015 року фактично виконувались повноваження експерта Одеського НДЕКЦ МВС України та складались відповідні протоколи огляду транспортних засобів та здійснювались експертні дослідження, як на підставу для задоволення позову, є також безпідставними, оскільки достовірних доказів, що це відбулось з відома та за вказівкою керівництва Одеського НДЕКЦ МВС України до суду не надано.

Названі обставини фактично узгоджуються з поясненнями допитаних судом першої інстанції свідків, зокрема, заступника завідувача відділу - завідувач сектору криміналістичного дослідження транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують відділу інженерних, економічних, товарознавчих видів досліджень та оціночної діяльності ОНДЕКЦ МВС України ОСОБА_4, головного судового експерта ОНДКЦ МВС України ОСОБА_5, головного бухгалтера ОНДЕКЦ МВС України ОСОБА_6 та завідуючого сектору кадрового забезпечення ОНДЕКЦ МВС України ОСОБА_7.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до наведених вище приписів законодавства, суд першої інстанції правильно зазначив, що звертаючись до суду з відповідним позовом щодо поновлення на посаді Одеського НДЕКЦ МВС України, ОСОБА_1 не доведено, що останній був прийнятий на роботу, що з ним було укладено трудовий договір, а в подальшому звільнено, а тому, визначені законом підстави для його поновлення на попередній роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі.

Разом з цим, працівник, якого фактично допущено до роботи без оформлення трудових відносин, може використати спеціальний спосіб захисту свого порушеного права, визначений статтями 232 та 235 КЗпП України із зверненням до суду належної юрисдикції за вирішенням такого спору в межах строків, встановлених ст. 233 КЗпП України та з урахуванням норм ст. 234 КЗпП України цього Кодексу.

Обставини щодо допуску до роботи без укладання трудового договору за згодою керівництва, чи без такої, можуть бути встановлені саме при розгляді спору саме з такими вимогами згідно п.6 ч.1 ст. 232 КЗпП України.

На думку суду першої інстанції, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції, в даному випадку, в обставинах що склалися, позивачем обрано помилковий спосіб захисту свого права при формулюванні своїх позовних вимог і визначенні юрисдикційної належності спору, що має місце в дійсності між сторонами, що унеможливлює застосування адміністративним судом норми ч. 2 ст. 9 КАС України.

Згідно ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, третя особа на стороні відповідача - директор Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Костін Олег Юрійович про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів.

Повний текст постанови суду складено 01 липня 2018 року.

Головуючий суддя Димерлій О.О.Судді Домусчі С.Д. Єщенко О.В.