Постанова № 75591342, 30.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/883/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

Турецької О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 а до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання незаконною відмову та зобов'язання вчинити дії,-

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

06 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про визнання незаконною відмову відповідача щодо призначення пенсії за віком з 04.10.2017 року із застосуванням оцінки одного року страхового стажу 1, 35 %; зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком з 04.10.2017 року із застосуванням оцінки одного року страхового стажу 1, 35%.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2001 році йому було призначено пенсію по інвалідністю згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058). 04.10.2017 року він відмовився від вказаної пенсії та звернувся до відповідача щодо призначення пенсії за віком. На його звернення відповідачем прийнято рішення про обчислення пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, з чим позивач не погоджується, оскільки на його думку пенсія по інвалідності і пенсія за віком є різними видами пенсій та призначаються за різних причин. Отже, рішення Управління щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до вищезазначеного закону є протиправним, оскільки в даному випадку має місце призначення іншої пенсії, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 3 жовтня 2017 року (надалі - № 2148) пенсії, призначені до набрання чинності цього Закону відповідно до Закону № 1058 з 01 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначена в частині першій статті 40 Закону № 1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. А тому, враховуючи що пенсія була вперше призначена позивачу у 2001 році відповідно до Закону № 1058, у зв'язку з переходом на інший вид пенсії з 04.10.2017 р. відповідно до цього ж Закону № 1058, пенсія обчислена із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 54058, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250753) відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нового рішення про задоволення його позовних вимог.

Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

В 2001 році було призначено пенсію по інвалідності згідно Закону № 1058.

04.10.2017 року ОСОБА_2 відмовився від вказаної пенсії та звернувся до управління щодо призначення пенсії за віком. На його звернення відповідачем прийнято рішення про обчислення пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

ОСОБА_2 неодноразово звертався до відповідача з заявами від 25.01.2018р. № 64-Ц-01, від 25.01.2018р. № 403-Ц-07 та від 15.02.2018р. № 807-Ц-07 про перерахунок пенсії з застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1, 35 %.

Управління листами від 06.02.2018р. № 58-Ц-01, від 08.02.2018р. № 629-Ц-01 та від 01.03.2018р. № 807-Ц-07 повідомило позивача, що відсутні підстави для визначення коефіцієнта страхового стажу при обчисленні розміру пенсії в розмірі 1.35%.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що у зв'язку з тим, що пенсія була призначена позивачу відповідно до Закону № 1058 до набрання чинності Законом № 2148, тому остання підлягає перерахунку з 1 жовтня 2017 року з врахуванням частини 4-3 Прикінцевих положень Закону № 1058 із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст.2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Відповідно до статті 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Коефіцієнт страхового стажу - величина, що визначається відповідно до цього Закону для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ст.1 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №1058-IV в редакції Закону від 03.10.2017 р. N 2148-VIII, яка діяла на час звернення позивача за призначенням пенсії, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу (у відсотках), який за період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування дорівнює 1%.

При цьому, пунктом 4-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV в редакції «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року N 2148-VIII, який набрав чинності з 11.10.2017 року, передбачено, що з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Згідно частини 3 статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Згідно листа Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Миколаєві Миколаївської області при розрахунку пенсії позивача по інвалідності було застосовано величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%.

З урахуванням викладеного колегія суддів наголошує, що особам, які в період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року звернулись за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV, її розмір визначається із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%.

Встановлено, що позивач за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV звернувся вперше 04.10.2017 року, а тому відповідач для визначення розміру пенсії по інвалідності зобов'язаний був застосувати пункт 4-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV в редакції закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII, відповідно до якого при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%.

Таким чином, дії відповідача щодо призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% є неправомірними.

Матеріалами справи підтверджено сплату ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 057,20грн., а тому вказана сума, на підставі ст.139 КАС України, підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Щодо вимог апелянта про стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні докази понесених позивачем витрат на правову допомогу та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а встановлені процесуальним законодавством строки надання відповідних доказів зійшли, тому колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Вимогами статті 8 Конституції України, статті 8 КАС України та положеннями ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року визначається, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд апеляційної інстанції, керуючись принципом верховенства права та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини погоджується із висновком суду першої інстанції щодо скасування рішення управління Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком та вважає, що вказане становило протиправне втручання у право мирно володіти майном, яке гарантоване статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було здійснено без забезпечення «справедливого балансу» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи, а на позивача який має право на виплату призначеної йому пенсії було покладено особистий та надмірний тягар, тому що пенсія є важливим джерелом його існування.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, не повністю з'ясовані всі обставини справи, що призвело до помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року скасувати, ухвалити у справі №814/883/18 нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконною відмову Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області щодо призначення пенсії за віком з 04.10.2017 року із застосуванням оцінки одного року страхового стажу1,35%.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області призначити пенсію за віком з 04.10.2017 року із застосуванням оцінки одного року страхового стажу 1,35%.

Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області(код ЄДРПОУ 41250753) на користь ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, 54058, АДРЕСА_2) судовий збір в сумі 1057,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя Джабурія О.В.Судді Турецька І.О. Вербицька Н. В.