Рішення № 75586991, 20.07.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3350/18

Провадження № 2/201/1531/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018р. суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа – уповноважена особа ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський») про стягнення трьох відсотків річних з урахуванням інфляції, суми упущеної вигоди,

В С Т А Н О В И Л А:

30.03.2018р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ОСОБА_2), визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору уповноважену особа ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», про стягнення трьох відсотків річних з урахуванням інфляції, суми упущеної вигоди (з урахуванням остаточних уточнених вимог в редакції від 23.04.2018р.) (а.с. № 2 – 14, 40 - 52).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона 06.05.2015р. уклала з ПАТ «Банк Михайлівський» договір банківського рахунку №980-027- 000001367, на підставі якого їй був відкритий поточний рахунок № 26204519054201.

05.05.2016р. вона уклала з банком договір «Капітал» (Новий) № 980-027-000234111, за умовами якого мала отримувати проценти щомісячно. У той же день на виконання цього договору через касу «Банку Михайлівський» здійснено переказ коштів в сумі 100 000 грн. відповідним платіжним дорученням.

Постановою Правління Національного банку України від 12.07.2016р. № 124-рш відкликано банківську ліцензію і прийнято рішення про ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».

На підставі рішення Правління НБУ від 23.05.2016р. № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб 23.05.2016р. прийнято рішення № 812 про запровадження з 23.05.2016р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ОСОБА_2 на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський».

На момент введення тимчасової адміністрації на поточному рахунку позивачки знаходилося 100 000 грн.

На підставі рішення Правління НБУ від 12.07.2016р. № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення від 12.07.2016р. №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» і делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13.07.2016р. до 12.07.2018р. включно, про що зазначено на офіційному сайті ОСОБА_2, відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 Закону Украйни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На запити позивачки щодо включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, вона отримала відповіді від 06.06.2016р., 01.09.2016р. і від 25.01.2017р. про те, що набуття ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів ПАТ «Банк Михайлівський» здійснено на підставі нікчемного договору № 980-027-000234111 від 05.05.2016р. всупереч прямої заборони НБУ на укладення таких договорів. Тому на рахунок позивачки безпідставно зараховано кошти, які належать ПАТ «Банк Михайлівський». Право власності у позивачки на ці кошти не виникло, тому подальше здійснення ним будь-яких дій з розпорядження коштами ПАТ «Банк Михайлівський» є нікчемним.

Позивачка не погодилася із такою відмовою ОСОБА_2, вважаючи дії ОСОБА_2 такими, що суперечать вимогами ст.ст. 26, 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положенню про порядок відшкодування ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженому рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012р. №14, і порушують його право на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі №804/3951/17, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р., визнано протиправною бездіяльність уповноважену особу ОСОБА_2 ОСОБА_3Ю, щодо не включення позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб і зобов’язано його включити позивачку до цього переліку.

На виконання рішення суду позивачку включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2 і 01.02.2018р. позивачка отримала свої кошти.

Однак, спірні кошти незаконно утримувались ОСОБА_2 у період з 21.06.2016р. (21-й день з дня початку процедури виведення банку з ринку) і по 01.02.2018р. А тому, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, з ОСОБА_2 підлягає стягненню три відсотки річних за весь період прострочення боржника, який становить 590 днів, виходячи з розрахунку: 100 000 х 3% : 365 x 590 = 4 849,30 грн.

Окрім вказаного, позивачка вважає, що на її користь підлягає відшкодуванню упущена вигода на підставі статей 22, 611 ЦК України. Так, ПАТ «Банк Михайлівський» протиправно утримувались кошти у розмірі 100 000 грн. з 21.06.2016р. Якби зобов'язання не було порушено ОСОБА_2, ці кошти були б виплачені своєчасно, і позивачка отримала би дохід у розмірі 12,0% річних на цю суму за весь час прострочення зобов'язання. Отже, стягненню з підлягає упущена вигода у розмірі 12,0% річних на цю суму за період прострочення боржника, який тривав 590 днів, виходячи з розрахунку: 100 000 * 12% : 365 х 590 = 19 397,26 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію про те, що даний спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, позивачка зазначила наступне.

У відповідності до норм статей 1, 3, 26, 27, 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2, який є юридичною особою публічного права, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, мав відшкодовувати йому кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру (200 000 грн.), попередньо включивши його до реєстру вкладників і виплативши не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення ОСОБА_2 банку з ринку.

Позивачка вважає, що виходячи зі змісту норм ст.ст. 1, 2, 11, 14 ЦК України, ОСОБА_2, як суб’єкт публічного права, у цьому спорі виступає є учасником цивільних відносин і тому між сторонами існують цивільні майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності.

За змістом цивільно-правових угод (договорів банківського рахунку і банківського вкладу), укладених між позивачкою і банком, враховуючи спеціальні норми статей 26-28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 є гарантом виконання банком зобов'язань з виплати вкладів на суму гарантії до 200 000 грн. Згідно зі ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є актом цивільного законодавства в розумінні статті 4 ЦК України, то виходячи з норм статей 1, 2, 4, 11, 13, 14, 509, 560 цього Кодексу, спірні правовідносини з гарантування вкладів виникли з моменту укладення договорів вкладу, договорів рахунку. А з моменту виникнення встановленого Законом права вкладника на отримання гарантованого відшкодування за вкладами, виник також і кореспондуючий цьому праву обов'язок ОСОБА_2 з виплати цього гарантованого відшкодування.

Таким чином, спірні правовідносини сторін є цивільними в розумінні ст. 1 ЦК України, регулюються загальними нормами ЦК України (зокрема, Книгою П'ятою «Зобов'язальне право») і спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Тому, спір, що виник із цивільних відносин, відповідно до приписів статті 15 ЦПК України підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 14.12.2016р. у справі № 6-2735цс16, від 09.11.2016р. у справі № 6-2309цс16, від 07.10.2015р. у справі № 6-І 1521цс15.

Окрім того, звертає увагу на правові висновки Верховного Суду України, викладений в постановах від 14.12.2016р. у справі № 6-2735цс16, від 09.11.2016р. у справі № 6-2309цс16, від 07.10.2015р. у справі № 6-1521цс15, у яких зазначено, що звернення позивачки (вкладника банку) до відповідача (ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб) як до суб'єкта владних повноважень - не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка звернулася за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, і тому, відповідно до приписів статті 15 ЦПК України, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Позивачка також вважає, що до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вона є споживачем фінансових послуг у розумінні цього закону і Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». При цьому, позивачка посилається на ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої до банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів.

На думку позивачки, гарантії ОСОБА_2 на відшкодування вкладу відноситься до фінансової послуги, оскільки за змістом пункту 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання гарантій є фінансовою послугою.

Водночас, згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантуванні вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону «Гарантії за вкладом» розділу V «Гарантії ОСОБА_2 та відшкодування коштів за вкладами», ОСОБА_2 гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.

Згідно із ч. 5 ст. 34 цього Закону, під час тимчасової адміністрації ОСОБА_2 має повне і виняткове право управляти банком. У відповідності до ч.ч. 1 і 2 ст. 36 цього Закону, з дня початку процедури виведення ОСОБА_2 банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку та органів контролю. ОСОБА_2 набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Виходячи з цього, позивачка робить висновок, що вона у спірних правовідносинах, як вкладник неплатоспроможного банка, є споживачем фінансових послуг в розумінні законодавства про захист прав споживачів, а тому має право на їх судовий захист. При цьому, має право на звільнення від сплати судового збору за подання цього позову на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивачка наполягає, що при розгляді цієї справи слід врахувати правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014р. у справі № 6-113цс14, щодо застосування норми ст. 625 ЦК України, а також у постановах з аналогічними позиціями: від 30.03.2016р. у справі № 6-2168цс15; від 14.11.2011р. у справі № 6-40цс11; від 06.06.2012р. у справі № 6-49цс12; від 30.10.2013р. у справі № 6-59цс13. При цьому, на підставі ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України і ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд має право відступити від цих правової позиції, лише з одночасним наведенням відповідних мотивів.

На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити, стягнувши з ОСОБА_2 три відсотки річних в сумі 4 849,30 грн. і упущену вигоду в сумі 19 397,26 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав. Представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (діє на підставі довіреності від 27.12.2017р. (а.с. № 135) 05.07.2018р. наданий письмовий відзив на позов (а.с. № 130 - 133), в якому відповідач зазначив таке.

На підставі рішення НБУ від 23.05.2016р. № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення від 23.05.2016р. № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Уповноваженою особою ОСОБА_2 на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено ОСОБА_5

13.06.2016р. виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення № 991, яким продовжено строки тимчасової адміністрації у банку з 23.06.2016р. до 22.07.2016р. включно.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 12.07.2016р. № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення від 12.07.2016р. №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Цим рішенням розпочато процедуру ліквідації банку з 13.07.2016р. до 12.07.2018р. включно, призначено уповноважену особу ОСОБА_2 гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_5 з 13.07.2016р. до 12.07.2018р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 № 1702 від 01.09.2016р. змінено уповноважену особу ОСОБА_2, якій делегуються повноваження ліквідатора на ОСОБА_3 з 05.09.2016р. Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 № 265 від 24.01.2017 р. визначено повноваження уповноважених осіб ОСОБА_2 гарантування на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».

Згідно з цим рішенням з 25.01.2017р. повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» делеговано ОСОБА_3, з 25.01.2017р. уповноваженою особою ОСОБА_2 гарантування на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» призначено ОСОБА_6, якому з 25.01.2017р. делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський».

Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 № 383 від 08.02.2018р. змінено уповноважену особу ОСОБА_2 гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» і визначено її повноваження. Згідно з цим рішенням з 09.02.2018р. відкликано повноваження ліквідатора банку, делеговані ОСОБА_6 і призначено уповноваженою особою ОСОБА_2 на ліквідацію банку провідного юрисконсульта відділу розслідування протиправних діянь департаменту розслідування протиправних діянь ОСОБА_7, якому з 09.02.2018р. делеговано повноваження ліквідатора банку.

Отже, ОСОБА_2 гарантування з 23.05.2016р. здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку - ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідач вважає помилковим твердження позивача про регулювання спірних правовідносин Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (ст. 1).

Правовідносини між позивачем і ОСОБА_2, а також уповноваженою особою ОСОБА_2 регулюються спеціальним законом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За змістом ч. 1 ст. 3 цього Закону ОСОБА_2 є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. ОСОБА_2 є установою, що немає на меті отримання прибутку (ч. 3 ст. 3 Закону).

Відповідач наполягає, що ОСОБА_2 гарантування не є надавачем фінансових послуг, оскільки його статус і діяльність не підпадає під сферу застосування Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». ОСОБА_2 не є правонаступником банку, що ліквідується.

Відповідач зазначає про відсутність порушеного права позивача з боку ОСОБА_2, і, як наслідок, про безпідставності його вимог. Так, порядок відшкодування ОСОБА_2 гарантування коштів за вкладами встановлюється спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і Положенням про порядок відшкодування ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012р. № 14.

За приписами ст. ст. 26, 27 та 48 Закону та Розділів III і IV Положення № 14 вбачається, ОСОБА_2 гарантування починає виплату коштів в межах гарантованої державою суми відшкодування (200 000,00 грн.) вкладникам неплатоспроможного банку, які включені в Загальний реєстр вкладників. Для цього у відповідності до ст. 27 Закону уповноважена особа ОСОБА_2 складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2.

У ОСОБА_2 відсутні будь-які первинні документи по вкладникам і тому при складанні Загального реєстру використовуються виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою Переліку вкладників. Законодавство не покладає обов’язок на ОСОБА_2 враховувати під час складання Загального реєстру інші документи, окрім Переліку рахунків вкладників.

Перелік, який складається Уповноваженою особою та Загальний реєстр, який затверджується ОСОБА_2 гарантування, є різними за суттю, змістом та призначенням документами. Перелік складається уповноваженою особою ОСОБА_2, а Загальний реєстр вкладників формується та затверджується ОСОБА_2 на підставі Переліку. Перелік, який складається уповноваженою особою, по суті має характер попереднього документу, який надалі у формі Загального реєстру затверджується ОСОБА_2 гарантування.

З наведеного слідує, що Загальний реєстр не складається та не затверджується уповноваженою особою ОСОБА_2 гарантування, як і Перелік вкладників не складається та не затверджується ОСОБА_2 гарантування.

ОСОБА_2 гарантування є особою публічного права (ст. 3 Закону), тому в силу приписів ст. 19 Конституції України він має діяти виключно в межах повноважень, встановлених діючим законодавством, і за відсутності правових підстав не має права вчиняти будь-які дії, що не передбачені законом, або вчиняти їх передчасно (безпідставно).

Тобто, під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2 гарантування в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення ОСОБА_2 банку з ринку, та за договорами банківського рахунку.

Статтею 28 Закону передбачено, що ОСОБА_2 розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією ОСОБА_2 реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

ОСОБА_2 здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Отже, повноваження щодо формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2 гарантування, та визначення сум, що підлягають відшкодуванню покладені на Уповноважену особу ОСОБА_2.

В Переліку вкладників, що був переданий до ОСОБА_2 гарантування Уповноваженою особою, містилася інформація про вклад позивача із визначеною сумою, що підлягає відшкодуванню, затвердженою рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування.

За звітами банків-агентів, відшкодування за вкладами було виплачено 01.02.2016р. у відділенні ПАТ «ПУМБ» в сумі 100 000 грн., про що сама позивачка зазначає у позові.

Таким чином, ОСОБА_2 виконав свій обов’язок перед позивачкою.

Окрім того, відповідач вказує на неможливість стягнення коштів на користь позивача, оскільки їх відшкодування проводиться через банки-агенти, а не безпосередньо вкладнику (ч. 2 ст. 28 Закону). Перелік банків-агентів затверджується виконавчою дирекцією ОСОБА_2 відповідно до вимог Положення про порядок визначення банків-агентів ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування від 12.07.2012р. № 6.

ОСОБА_2 проводить виплату гарантованої суми відшкодування виключно через банк-агент, визначений відповідно до цього Положення № 6 і не може виплатити кошти безпосередньо вкладнику за реквізитами, зазначеними у рішенні суду або у виконавчому листі. Тому й виконання судового рішення у такий спосіб є неможливим.

Окрім цього, на думку відповідача, позивач обрав невірний спосіб захисту права – шляхом стягнення коштів з ОСОБА_2, оскільки Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено мораторій на стягнення коштів ОСОБА_2 гарантування, а їх виплата можлива лише у порядку, передбаченому цим Законом (ст. 20). Позивачка не зазначає у позові про спосіб відшкодування вкладу, який би узгоджувався із приписами Закону, Положення про порядок відшкодування ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування від 09.08.2012р. № 14, і Положення про порядок визначення банків-агентів ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 гарантування від 12.07.2012р. № 6.

Взагалі, вимоги позивачки про стягнення з ОСОБА_2 нарахованих відсотків, пені тощо за зобов’язаннями банку в порядку норм ЦК України, вважає безпідставним, оскільки в силу положень спеціального Закону неможливе стягнення з ОСОБА_2 коштів, компенсацій, пені, будь-яких інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань банка перед кредиторами. Такий висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.10.2017р. № 6-7371св17.

Враховуючи вищевикладене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа - уповноважена особа ОСОБА_2 - ОСОБА_7 також позовні вимоги не визнав. 27.06.2018р. від нього надійшли письмові пояснення до позову (а.с. № 99 - 101), в яких він повідомив про обставини повернення суми вкладу позивачці. Так, 05.05.2016р. між ОСОБА_1 і ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі – ТОВ «ІРЦ») був укладений договір № 980-027-000234111, на підставі якого позивачка передала 100 000 грн. у власність ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» як позику. 19.05.2016р. з банківського рахунку ТОВ «ІРЦ» позивачці було здійснено повернення 100 000 грн. на її банківський рахунок.

Отже, суму коштів, що обліковувалася на рахунках позивачки, останній отримав на умовах договору, та вони є сумою повернутої позики з процентами.

Підтвердив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 804/3951/17, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р., за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2.

Зобов‘язано Уповноважену особу включити ОСОБА_1 із сумою 100 000 грн. до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок ОСОБА_2 та надати до ОСОБА_2 додаткову інформацію про Позивача для внесення даних Позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів ОСОБА_2.

На даний час, ухвалою Верховного Суду України від 08.12.2017р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи ОСОБА_2.

Позивачку було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб та 01.02.2018р. і вона отримала кошти у розмірі 100 000 грн., що нею не заперечується.

Третя особа також не погоджується із заявленими до стягнення збитками (упущеною вигодою), трьома відсотками річних. Вважає, що позивачка безпідставно посилається на норми ст.ст. 526, 549, 551, 610, 611, 623, 625 ЦК України і Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до пп. 3, 5 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також зобов’язань перед кредиторами, у тому числі не застосовуються індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань банку, нарахування відсотків за зобов’язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Отже, в період дії тимчасової адміністрації фінансові санкції не застосовуються. Аналогічна правова позиція підтримана Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25.10.2017р. № 6-7371св17.

На обґрунтування підстав не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2, зазначив, що відповідно до п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладом є кошти, які залучені банком від вкладника.

Але ж кошти позивачки були залучені не банком, а фінансовою компанією на підставі договору позики з подальшим їх поверненням на рахунок позикодавця.

Окрім того, звертає увагу суду ще й на те, що 19.11.2016р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» №1736-VIII 15.11.2016р.

Означені зміни були внесені з метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, шляхом укладення у приміщеннях банку фізичним особам не договорів банківського вкладу з банком, а договорів позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкривав кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.

Розуміння законодавцями того факту, що чинним законодавством не передбачено відшкодування коштів, залучених небанківськими фінансовими установами від фізичних осіб на умовах договорів позики, призвело до прийняття Закону №1736-VIII 15.11.2016р., яким, з метою поширення гарантій Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеним ознаками, які при цьому не є вкладом згідно з чинним законодавством.

Так, відповідно до п. 15 Перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції від 15.11.2016р.) до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

Отже, передумовою включення фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу до загального реєстру вкладників неплатоспроможного банку, є наявність укладеного договору з небанківської фінансовою установою через банк, що виступив повіреним за відповідним договором.

Станом на дату розгляду справи, в межах граничної суми відшкодування коштів за вкладами ОСОБА_2 виплачуються як суми вкладів у розумінні ст. 2 Закону, так і суми коштів, прирівняних до вкладів відповідно до п.15 Перехідних положень цього Закону.

Разом із тим, договір позики № 980-027-000234111 від 05.05.2016р. між позивачкою і ТОВ «ІРЦ» є двостороннім, укладений без участі банку як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за цим договором по своїй природі не є вкладом у розумінні Законів України «Про банки і банківську діяльність» і «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Тому гарантії Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюються на ситуацію з позивачкою щодо договору позики № 980-027-000234111 від 05.05.2016р.

Враховуючи викладене, уповноважена особа ОСОБА_2 ОСОБА_7 просив відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.

При розгляді цієї цивільної справи не було підстав для задоволення клопотання представника відповідача від 27.06.2018р. про закриття провадження по справі (а.с. № 112-113).

Враховуючи категорію спору (ціна позову є меншою, аніж п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), надані сторонами письмові пояснення щодо предмету позову, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) відповідно до положень ч. 1 ст. 274 та ч.5 ст. 279 ЦПК України (ухвала від 18.05.2018р. – а.с. № 74).

Саме з тих норм, з урахуванням вимог ст. 278 ЦПК України, сторона відповідача надала суду письмовий відзив на позовну заяву.

Позивачка не скористалася своїм правом на подання відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, вважаю, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016р. № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення від 23.05.2016р. № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Уповноваженою особою ОСОБА_2 на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено ОСОБА_5 (а.с. № 102,103).

13.06.2016р. виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення № 991, яким продовжено строки тимчасової адміністрації у банку з 23.06.2016р. до 22.07.2016р. включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016р. № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією ОСОБА_2 прийнято рішення від 12.07.2016р. №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» (а.с. № 105).

Згідно з цим рішенням розпочато процедуру ліквідації банку з 13.07.2016р. до 12.07.2018р. включно, призначено уповноважену особу ОСОБА_2 гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені ст.ст. 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов’язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, ОСОБА_5 з 13.07.2016р. до 12.07.2018р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 № 1702 від 01.09.2016р. змінено уповноважену особу ОСОБА_2, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», на ОСОБА_3 з 05.09.2016р.

Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 № 265 від 24.01.2017р. визначено повноваження уповноважених осіб ОСОБА_2 гарантування на ліквідацію ПАТ «ПАТ «Банк Михайлівський», згідно із яким з 25.01.2017р. повноваження ліквідатора банку, визначені статтями 37, 38, 47-52,52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов’язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку та повноважень, визначених п. 4, 5, 6 та 8 ч. 2 ст. 37, п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону, делеговано ОСОБА_3

Цим же рішенням з 25.01.2017р. уповноваженою особою ОСОБА_2 на ліквідацію ПАТ «ПАТ «Банк Михайлівський» призначено ОСОБА_6, якому з 25.01.2017р. делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені п. 4, 5, 6 та 8 ч. 2 ст. 37, п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону.

Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 № 383 від 08.02.2018р. змінено уповноважену особу ОСОБА_2 гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» і визначено її повноваження. А саме, з 09.02.2018р. відкликано повноваження ліквідатора банку, делеговані ОСОБА_6, і призначено уповноваженою особою ОСОБА_2 на ліквідацію банку провідного юрисконсульта відділу розслідування протиправних діянь департаменту розслідування протиправних діянь ОСОБА_7, якому з 09.02.2018р. делеговано повноваження ліквідатора банку, визначені пунктами 4, 5, 6 та 8 ч. 2 ст. 37, п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону (а.с. № 107).

Таким чином, ОСОБА_2 гарантування з 23.05.2016р. здійснює заходи щодо виведення з ринку неплатоспроможного ПАТ «Банк Михайлівський» розміщена на офіційному сайті ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 Закону Украйни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за посиланням в мережі Інтернет http://www.fg.gov.ua.

При розгляді справи також встановлено, що 06.05.2015р. ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Банк Михайлівський» договір №980-027-000001367 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозит)», на підставі якого на її ім’я був відкритий поточний рахунок № 26204519054201 в гривні (а.с. № 54).

Через рік, а саме, 05.05.52016р. ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» договір № 980-027-000234111 «Капітал+» (Новий) (з виплатою процентів) (а.с. № 55).

Варто звернути увагу позивачки на те, що цей договір укладений не з банком, як вона вказує у позові, а з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр».

Предметом цього договору є передання у власність ТОВ «ІРЦ» коштів в сумі 100 000 грн. на строк не більше 182 днів (з 05.05.2016р. і по 03.11.2016р.) з виплатою процентів у розмірі 31,68 % річних (25,5 % річних після утримання податку). За умовами договору, ТОВ «ІРЦ» сплачує позивачеві проценти у безготівковій формі на його рахунок № 26204519054201 в ПАТ «Банк Михайлівський» і повертає кошти на цей же рахунок позивачки. Днем надання коштів у власність (позику) ТОВ «ІРЦ» вважається день їх зарахування на поточний рахунок ТОВ «ІРЦ».

У той же день з рахунку позивачки здійснено переказ коштів в сумі 100 000 грн. на рахунок ТОВ «ІРЦ», відкритий у банку АТ «Укрсиббанк» № 260502593155000, що підтверджено платіжним дорученням № 647839 від 05.05.2016р. (а.с. № 56).

У пункті 8.3. цього договору сторони підтвердили, що цей договір є договором позики та регулює відносини сторін, що пов'язані з наданням позики ОСОБА_1 ТОВ «ІРЦ» у порядку передбаченому договором, в зв'язку з чим взаємовідносини сторін за договором регулюються статтями 1046-1053 ЦК України та іншими нормативно-правовими актами, що встановлюють правила та вимоги до договорів позики.

Як видно із довідки ПАТ «Банк Михайлівський» про стан рахунку позивача № 26204519054201 від 25.01.2017р., кошти в сумі 100 000 грн. 19.05.2016р. повернуті ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача на підставі вищевказаного договору позики № 980-027-000234111 (а.с. № 21).

Таким чином, станом на 19.05.2016р. кошти вкладу бути повернуті на рахунок позивача № 26204519054201, відкритий ПАТ «Банк Михайлівський» за договором вкладу від 06.05.2015р.

У зв’язку із віднесенням постановою Правління НБУ від 23.05.2016р. ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних, позивачка здійснила запити про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, на які отримала відповіді від 01.09.2016р., від 01.09.2016р. і від 06.06.2017р. (а.с. № 19 - 21) про те, що переказ коштів ТОВ «ІРЦ» 19.05.2016р. в сумі 100 000 грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно із договором № 980-027-000234111 від 05.05.2016р. на рахунок № 26204519054201, що належить ОСОБА_1, є нікчемним.

У зв’язку з цим, позивачка звернулася до адміністративного суду за захистом свого права на повернення гарантованої суми відшкодування із вимогами до ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити певні дії.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2017р. по справі № 804/3951/17, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р., визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_3 щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов'язано Уповноважену особу ОСОБА_2 включити ОСОБА_1 із сумою 100 000 грн. до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб та надати до ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивачку для внесення даних позивача до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. № 25 - 33).

Розглядаючи даний публічно-правовий спір, адміністративний суд дійшов висновку, що договір позики від 05.05.2016р., укладений ОСОБА_1 з ТОВ «ІРЦ» не має ознак нікчемності.

Судами у цій справі встановлено, що повернення ТОВ «ІРЦ» коштів на банківський рахунок позивача у ПАТ «Банк Михайлівський» здійснено 19.05.2016р. Отже, грошові кошти на момент прийняття рішення про ліквідацію банку перебували на поточному рахунку позивача у ПАТ «Банк Михайлівський» і ОСОБА_2 не було доведено наявність підстав для невключення даних про рахунок позивача до переліку рахунків вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», за якими вони мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2.

19.11.2016р. набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» від 15.11.2016р. № 1736-VIII, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

При цьому, в матеріалах адміністративної справи були відсутні докази повідомлення позивачки ОСОБА_2 про нікчемність договору позики.

З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що кошти, повернуті ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивачки, були вкладом у розумінні вищезазначеного закону.

Таким чином, рахунки позивачки мали бути включеними до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2.

На виконання рішення адміністративних судів позивачку було включено до переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті.

За вкладом позивачці виплачено 01.02.2018р. у відділенні ПАТ «ПУМБ» 100 000 грн. (а.с. № 24), що нею не оспорюється.

На думку позивачки, спірні кошти незаконно утримувались ОСОБА_2 у період з 21.06.2016р. по 01.02.2018р., а тому ОСОБА_2 повинен їй відшкодувати три відсотки річних за весь період прострочення в сумі 4 849,30 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також упущену вигоду в сумі 19 397,26 грн. на підставі 22, 611 ЦК України.

Не можна погодитися з такою позицією позивачки, з огляду на таке.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОСОБА_2 гарантування, відповідно до ст. 3 Закону, є особою публічного права, а тому в силу приписів ст. 19 Конституції України має діяти виключно в межах повноважень, встановлених діючим законодавством.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - ОСОБА_2), порядок виплати ОСОБА_2 відшкодування за вкладами, а також відносини між ОСОБА_2, банками, Національним банком України, повноваження та функції ОСОБА_2 щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються та визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 23.02.2012 року № 4452-VI.

Згідно із положеннями п. 3 ч. 1 ст. 2 цього Закону, вклад це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п.4 ч.1ст.2 Закону №4452-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція ОСОБА_2 має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників ОСОБА_2; 2) визначає порядок відшкодування ОСОБА_2 коштів за вкладами відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів ОСОБА_2; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення ОСОБА_2 відповідної узагальненої бази даних; 3-1)призначає працівників, до повноважень яких належить проведення моніторингу стану дотримання банком вимог порядку формування та ведення баз даних про вкладників, проведення банком банківських операцій, у тому числі збір інформації та копій документів, необхідних для підготовки проекту плану врегулювання, забезпечення проведення оцінки активів банку в порядку, встановленому ОСОБА_2 (у тому числі заборгованості за кредитами перед банком, наявності та вартості забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, заборгованості за цінними паперами, що є у власності банку, вимог банку до клієнта за списаною безнадійною заборгованістю та наявності і вартості забезпечення виконання зобов'язань за такою заборгованістю тощо); 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами відповідно до цього Закону та затверджує реєстри відшкодувань вкладникам у порядку та у черговості, що встановлені нормативно-правовими актами ОСОБА_2; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату ОСОБА_2 витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат ОСОБА_2, затвердженого адміністративною радою ОСОБА_2; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб; 8) встановлює додаткові вимоги до порядку розкриття банками інформації для вкладників про умови надання банківських послуг із залучення вкладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI ОСОБА_2 гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. ОСОБА_2 відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення ОСОБА_2 банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада ОСОБА_2 не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Статтею 28 Закону передбачено, що ОСОБА_2 розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією ОСОБА_2 реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

ОСОБА_2 здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Згідно з абзацом 2 пункту 15 Перехідних положень Закону № 4452-VI, ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» розпочати за рахунок коштів ОСОБА_2 у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв'язку з їх прирівнянням до вкладників.

При розгляді справи встановлено, що відповідач виконав свої зобов’язання щодо виплати позивачу банківського депозиту, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до п. 1, 3 ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Отже, у період дії тимчасової адміністрації фінансові санкції не застосовуються.

Водночас, на обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на норми ст.ст. 22, 611 і ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 611 ЦК України встановлює правові наслідки порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За загальними положеннями матеріальних норм цивільного права стягнення збитків (упущеної вигоди) і сплата трьох процентів річних є видами цивільно-правової відповідальності за порушення договірного зобов’язання.

Слід зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, посилання на норми ЦК України є безпідставним, оскільки вищезазначеним Законом № 4452-VI не передбачено відповідальність ОСОБА_2, в тому числі у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди) і трьох процентів річних у якості відповідальності за прострочене відшкодування вкладу, а тому не вбачається підстав для застосовування відповідальності за порушення зобов’язання.

Слушними є зауваження відповідача, які додатково вказують на відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності й ті, що Законом № 4452-VI ОСОБА_2 надані вичерпні повноваження щодо формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2, визначення сум відшкодування і виплата цих сум через банки-агенти, перелік яких затверджений виконавчою дирекцією ОСОБА_2. Кошти ОСОБА_2 спрямовуються виключно на виплату гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами виключно в порядку Закону (п. 1. ч. 2 ст. 20 Закону).

В силу положень Закону № 4452-VI неможливе стягнення з ОСОБА_2 компенсацій, пені, будь-яких інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань банка перед кредиторами, адже ці види відповідальності покладаються на сторін договору – на банк і на вкладника. Позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 не є сторонами договору банківського вкладу, а тому між ними не можуть існувати правовідносини зобов’язального характеру, що витікають з цього правочину.

Стосовно посилань позивачки, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, про що вона робить висновок, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України у постановах від 14.12.2016р. по справі № 6-2735цс16, від 09.11.2016р. № 6-2309цс16, від 07.10.2015р. № 6-1521цс15.

З урахуванням установлених судом обставин справи, суддя дійшла висновку про те, що цей спір дійсно має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, виходячи з такого.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №8 «Про деякі питання юрисдикції адміністративних судів» передбачено, що відповідно до частини першої та другої статті 3 Закону України від 23.02.2012р. «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. ОСОБА_2 є юридичною особою публічного права. Оскільки ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спір, що виник між сторонами є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України.

Отже, якщо спір пов'язаний із виконанням ОСОБА_2 функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб (зокрема, оскарження відмови у включенні рахунку до переліку рахунків, за яким отримується оскарження рішень відшкодування коштів за вкладами) то цей спір є публічно-правовим, оскільки пов'язаний зі здійсненням ОСОБА_2 владних управлінських функцій.

Аналогічна позиція викладена в постанові ОСОБА_8 Верховного Суду від 12.04.2018р. у справі №820/11591/15.

Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до ОСОБА_2 із вимогами про відшкодування збитків і трьох відсотків річних, обґрунтовуючи свою позицію нормами ЦК України. Спір виник на підставі цивільно-правової угоди (договору банківського вкладу), адже позивач розрахував заявлену до стягнення суму збитків і трьох процентів річних від суми банківського вкладу.

Проте, як обґрунтовано вище, правовідносини щодо відшкодування цих сум у якості відповідальності за невиконання договору можуть існувати лише між вкладником і банком. Позивачка, пред’являючи вимоги про їх стягнення до ОСОБА_2, не врахувала те, що у даному спорі ОСОБА_2 не є правонаступником ПАТ «Банк Михайлівський», що ліквідується, не виступає від імені банку, в якому вже запроваджена тимчасова адміністрація і банк звільнений на підставі ст. 36 Закону № 4452-VI від виконання зобов’язань перед кредиторами. ОСОБА_2 здійснює лише владні повноваження щодо відшкодування гарантованої суми вкладу.

Варто відмітити, що позивачка невірно посилається на норми ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України у редакції до 15.12.2017р., які регулювали правила застосування правових позицій Верховного Суду України, зокрема, право суду на відступлення від цих позиції, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Позивачка звернулася із цим позовом у березні 2018р., коли вже набрав чинності новий ЦПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р.). Тому цей спір розглядається судом за правилами ЦПК України в редакції від 15.12.2017р.

Частиною 4. ст. 263 ЦПК України (в редакції від 15.12.2017р.) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

03.10.2017р. внесені зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме, доповнено статтю 13 вказаного закону частиною 6 наступного змісту: висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, суд (суддя) має враховувати висновки, зазначені у всіх постановах Верховного Суду.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у Постанові від 01.10.2014р. у справі № 6-113цс14, в якому вищий суд переглядав справу з підстави неоднакового застосування касаційними судами ст. 625 ЦК України, позивач не врахував те, що у даній справі сторонами були фізичні особи, а правовідносини виникли із заподіяної злочином майнової шкоди, стягнутої вироком суду, а потім простроченої внаслідок невиконання вироку.

Інші постанови Верховного Суду України, наведені позивачкою, також не мають ніякого відношення до цього спору, оскільки містять висновки про застосування ст. 625 ЦК України за порушення боржниками грошового зобов’язання і витікають із зобов’язальних правовідносин, що регулюються нормами цивільного законодавства.

Не вірним є твердження позивачки про регулювання спірних правовідносин Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до ст. 1 Закону, він регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

ОСОБА_2 гарантування не є фінансовою установою, надавачем фінансових послуг у розумінні ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правовідносини між позивачем і ОСОБА_2, а також уповноваженою особою ОСОБА_2 регулюються спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статтею 3 якого визначено правовий статус ОСОБА_2. Так, ОСОБА_2 є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. ОСОБА_2 є юридичною особою публічного права. ОСОБА_2 є установою, що немає на меті отримання прибутку.

Враховуюче вищевикладене, суддею не знайдено підстав для задоволення позовних вимог позивачки.

Виходячи з того, що під час розгляду справи встановлено, що даний позов не направлений на захист прав позивачки як споживача, то вона не може з цих підстав бути звільнена від сплати судового збору згідно зі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивачці у задоволенні позовних відмовлено, судові витрати, пов’язані із розглядом справи у вигляді судового збору в сумі 704грн.80коп. (1% від цини позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), підлягають стягненню із позивачки на користь держави.

На підставі вище вищевикладеного, керуючись ст.ст. 526, 549, 551, 610, 611, 623, 625 ЦК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01.10.2014р. у справі № 6-113цс14, від 14.12.2016р. у справі № 6-2735цс16, від 09.11.2016р. у справі № 6-2309цс16, від 07.10.2015р. у справі № 6-1521цс15, ст.ст. 4, 10, 12, 13, п.1 ч.6 ст.19, ст.ст. 76-81, 89, 128-131, 141, 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суддя,

В И Р І Ш И Л А:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа – уповноважена особа ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», про стягнення трьох відсотків річних з урахуванням інфляції, суми упущеної вигоди – відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 80коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя : Ткаченко Н.В.