Рішення № 75586433, 27.07.2018, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/135/18

Провадження №2/193/166/18

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

27 липня 2018 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Кащук Д.А.,

при секретарі Ратушній В.В.,

за участю сторін по справі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні в смт. Софіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій, просив стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_3, та ОСОБА_4 на її користь солідарно заборгованість по розписках, загальною сумою 92037,00 грн., 3% річних загальною сумою 9580,14 грн., та витрати на надання правової допомоги загальною сумою 3000,00 гривень, а також судовий збір у сумі 1046,17 гривень, пояснивши, що вона є спадкоємцем майна померлої 12.09.2013 року матері - ОСОБА_6 і отримала спадщину померлої.

Зазначає, що 01.02.2012 року, 22.02.2012 року та 28.04.2012 року, згідно розписок написаних власноручно, ОСОБА_7 взяв в борг у її матері ОСОБА_6, грошові кошти на загальну суму 3300 доларів США, що на дату звернення до суду складає 92037,00 гривень. ОСОБА_7 не віддав кредиторові боргу та помер 19.10.2013 року.

Відповідач ОСОБА_5, згідно рішеня Софіївського районного суду від 15.10.2015 року, прийняла спадщину померлого ОСОБА_7, яка складається з 5/6 частин домоволодіння вартістю 64564,89 грн., розташованого за адресою вул.Мостова,9 с.Жовте та 2/3 частини земельної ділянки площею 9,9420 га, вартістю 234567,99 грн. розташованої на території Нововасилівської сільської ради, що належала померлому на підставі Державного акта серії ДП № 029320. Відповідач ОСОБА_3, згідно рішеня Софіївського районного суду від 20.03.14 року, прийняла за правом представлення спадщину померлого ОСОБА_7, яка складається з частини земельної ділянки площею 9,2904 га вартістю 256789,77 грн., розташованої на території Нововасилівської сільської ради, що належало померлому ОСОБА_8 на підставі Державного акта серії Р2 № 167811.

Відповідач ОСОБА_4, згідно рішення Софіївського районного суду від 05.02.2016 року, прийняв спадщину померлого ОСОБА_7, яка складається з 1/3 частини земельної ділянки площею 9,9420 га (кадастровий номер 12:252:852:00-01-056-0004), вартістю 208949,95 грн., розташованої на території Нововасилівської сільської ради, що належала померлому на підставі Державного акта серії ДП № 029320.

Відповідно до вимог ст.625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання повинен сплатити за час прострочення 3% річних із простроченої суми, а також суму боргу.

3% річних по спільній заборгованості відповідачів на думку позивача складають 92037,00 грн X 3% X 1376(днів): 365(днів) = 9580,14 грн..

На думку позивача, стягнення зазначених відсотків не залежить від того, чи передбачено це в договорі (розписці) чи ні. Тому відповідачі крім повернення боргу в сумі 3300 (три тисячі триста доларів США), що на дату звернення до суду складає 92037,00 грн., зобов’язаний сплатити 3% від простроченої суми, що становить 9580,14 грн..

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовну заяву, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, пояснивши, що вона згідно зі спадкової справи, яка була витребувана судом, відмовилась від спадщини свого померлого батька ОСОБА_7, який помер 19.10.2013 року, на користь ОСОБА_5, та будучи представником відповідача ОСОБА_5 пояснила, що відповідачка не отримувала спадщину від ОСОБА_7, згідно спадкової справи, яка надійшла від приватного нотаріуса ОСОБА_9, а також надала до суду відзив в якому просила застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволені позову в повному обсязі (а.с.26-32).

Відповідач ОСОБА_4 заперечував проти позовних вимог, вказавши на те, що не є спадкоємцем померлого ОСОБА_7, який помер 19.10.2013 року, та не отримував від нього спадщини, а також підтримав відповідача ОСОБА_10 та просив застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши думку, представника позивача, позивача, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_6, яка являлася її матір'ю та померла 12.09.2013 року (а.с.10).

Також з матеріалів справи вбачаються, що боржник ОСОБА_11, помер 16 жовтня 2013 року, згідно свідоцтва про смерть серії І-КИ№538887 від 18 жовтня 2013 року, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстрації служби Софіївського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №143 (а.с.40).

Його спадкоємцями є його жінка ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-КИ №105622 від 27.02.2008 року виданий Дзержинським відділом РАЦС КМУЮ Дніпропетровської області, актовий запис №779 (а.с.41).

Також спадкоємцем є його донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно свідоцтва про народження серії І-КИ№111975 від 02.08.2001 року (повторно), видано Виконкомом Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, актовий запис №12 (а.с.43).

Згідно рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 року відповідача ОСОБА_4 визнанно спадкоємцем п'ятої черги за законом майна померлого, та визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на 1/3 земельної ділянки площею 9,9420 га вартістю 208949,95 грн. (кадастровий номер12:252:852:00-01-056-0004) розташованої на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району, на підставі Державного акта серії ДП №029320, виданого Софіївською районного дерджавною адміністрацією 30.09.2002 року на ім'я ОСОБА_7, та право власності в порядку спадкування на 1/6 частину житлового будинку, вартістю 39000 гр.н, площею 54,3 м2 з господарськими будівлями, розташованих за адресою вул. Мостова, 9 с.Жовте Софіївського району.

У судовому засіданні було встановлено, що 28 квітня 2012 року, 22 лютого 2012 року та 01 лютого 2012 року ОСОБА_7 отримав в борг від ОСОБА_6, яка є матір'ю позивачки ОСОБА_1, що підтверджується борговими розписками, яку власноручно писав померлий ОСОБА_7, 19.10.2013 року. Зі змісту розписок вбачається, що померлий ОСОБА_7 отримав борг у сумі 3300 доларів США, строк в який треба повернути в розписках не вказано (а.7-9).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження укладання якого відповідачем була надана розписка.

ОСОБА_6 яка померла 12.09.2013 року та є матір'ю позивачки ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання належним чином, а саме, надала померлому ОСОБА_7, який помер 19.10.2013 року, грошові кошти в сумі 3300 доларів США, що підтверджується розпискою померлого ОСОБА_7, в якій він зазначив, що отримав від померлої ОСОБА_6 в борг кошти в сумі 3300 доларів США. У вказаних розписках не вказані паспортні дані відповідача та коли він повинен повернути займанні гроші.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Проте, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, а доказів іншого суду не надано.

Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, надавши померлому ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 3300 доларів США.

Таким чином, між сторонами був укладений договір позики.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів (Правова позиція ВСУ у справі №6-1967цс15).

Так, у розписках не зазначено, коли позика має бути повернута. Тому, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та не повернув позивачу позику.

В силу положень ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Разом з тим, в силу ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Так, у відповідності з ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

А згідно з ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За таких обставин, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 частково суму боргу по розпискам від 28.04.2012 року, 01.02.2012 року та 22.02.2012 року в розмірі 3300 доларів США, що на момент ухвалення рішення суду за офіційним курсом НБУ складає 92037 грн. 00 коп. в сумі 30679,00 грн., та суму 3% річних частково по договору позики від 28.04.2012 року, 01.02.2012 року та 22.02.2012 року в розмірі 3193,39 грн..

Заперечення відповідача ОСОБА_4, зокрема в частині відсутності у нього зобов'язання перед позивачем в розмірі 3300 доларів США, де з нього позивач просить стягнути солідарно з іншими відповідачами, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на самих лише припущеннях, у зв'язку з чим суд ставиться до них критично.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно, його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 р. у справі № 6-369цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі укладених ними договорів, є грошовими зобов'язаннями.

Також на думку суду основним доказом у справі є розписки позивача, які на думку відповідачів належним чином не оформленні, в яких зокрема не зазначено дату повернення грошової позики, оскільки відповідачами в судовому засіданні не заперечено та підтверджено той факт, що померлий ОСОБА_7, брав в борг гроші у ОСОБА_6 у грошовій одиниці - долар США.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошові зобов'язання, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Тому, оскільки відповідачем заборгованість за договорами позики непогашена, суд вважає позовні вимоги позивача в частині штрафних санкцій обґрунтованими та такими, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції, поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, визначеного у гривнях.

Вказаний висновок суду підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України по цивільній справі № 6-2520цс15 від 06.04.2016 року, в якому зазначено, що у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність (ст. 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Суд виходив з того, що оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заяви сторони у спорі до винесення судом рішення.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 04.11.1950 р. ратифікованої із заявами та застереженнями 17.07.1997 р., яка набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - Конвенція), передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме:

1.забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів;

2.запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 були направленні листи з повідомленням відповідачам, про те, що їй відомо про спадкодавців, які прийняли спадщину від померлого ОСОБА_7, та який у її померлої матері ОСОБА_6 брав гроші в борг у сумі 3300 доларів США (а.с.12-14).

Також в матеріалах справи маються рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_5 отримала від позивача лист-вимогу 06 травня 2014 року, відповідач ОСОБА_3 отримала лист-вимогу від позивача 10 листопада 2015 року, а відповідач ОСОБА_4, отримав лист-вимогу 10 жовтня 2017 року (а.с.15-17).

Позивач ОСОБА_1 звернулася за допомогою до суду, та подала позовну заяву 08 лютого 2018 року.

У відповідності до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за позовом до відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, з огляду на пропуск строків позовної давності та відмовою ОСОБА_3 від спадщини свого померлого батька ОСОБА_7, який помер 19.10.2013 року, на користь ОСОБА_5.

Норма ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимоги ч. 1 ч. 5 ст. 137 ЦПК України, витрати, повязані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За даних обставин, враховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме в розмірі 1000,00 грн (а.с.19-20).

Крім того, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача слідує стягнути частково судовий збір в сумі 348 грн.73 коп..

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 81, 82, 141, 247, 259, 265, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН:НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, заборгованість по розписках ОСОБА_7 у сумі 30679,00 грн. (тридцять тисяч шістсот сімдесят дев'ять гривень 00 коп.);

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН:НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, 3% річних в сумі 3193,38 грн. (три тисячі сто дев'яносто три гривень 38 коп);

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН:НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, витрати на надання правової допомоги у сумі 1000,00 грн. (тисяча гривень 00 коп);

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН:НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, судовий збір у сумі 348,73 грн. (триста сорок вісім гривень 73 коп);

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Софіївський районний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 30 липня 2018 року.

Суддя Д.А. Кащук