Постанова № 75585526, 31.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/1376/18 Номер провадження 22-ц/775/1084/2018

Головуючий у 1-ій інстанції Любчик В.М.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Агєєва О.В., Краснощокової Н.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у справі № 227/1376/18 за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Добропіллявугілля», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про зобов'язання вчинити певні дії (суддя Любчик В.М., ухвала постановлена в приміщенні суду в м. Добропілля Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ДП «Добропіллявугілля», ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» про зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю пунктам 2, 10 частини 3 ст. 175 ЦПК України, частині 5 ст. 95 ЦПК України. Крім того, підставою залишення заяви без руху була несплата судового збору за подання позову. Суд зазначив, що всі ці обставини перешкоджають відкриттю провадження та призначенню справи до судового розгляду. ОСОБА_2 був наданий строк - десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачеві, оскільки у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки позовної заяви.

На вищевказану ухвалу ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що на виконання вимог суду першої інстанції вона зверталася до суду з клопотанням про витребування необхідних документів. Також, не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необхідності сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки, на її думку, вона звільнена від сплати судового збору як позивач у справі про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо її змісту і вимог до апеляційного суду не направили.

За частиною 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем зазначені в ухвалі від 10 травня 2018 року недоліки у встановлений судом строк не усунуто. Зокрема, позивачем не сплачено судовий збір, не направлено на адресу суду підтвердження про те, що нею не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, не підтверджено відповідність наданих копій письмових доказів оригіналам, які знаходяться у неї, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Також, не виконані вимоги пункту 2 частини 3 ст. 175 ЦПК України.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що в квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ДП «Добропіллявугілля», ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» про зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю пунктам 2, 10 частини 3 ст. 175 ЦПК України, частині 5 ст. 95 ЦПК України, а також - у зв'язку з несплатою судового збору. ОСОБА_2 був наданий строк - десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Вищевказану ухвалу ОСОБА_2 отримала 18 травня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 10). На виконання ухвали суду вона направила до суду клопотання, в якому просила витребувати докази (а. с. 11 - 13).

Проте, ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачеві, оскільки у встановлений судом строк позивач не усунув вказані недоліки.

Дійсно, відповідно до пункту 10 частини 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

В той же час за частиною 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Загальною декларацією прав людини, що прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на правовий захист для будь-якої особи закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73, та в статті 13 (право на ефективний спосіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 п. 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (справа Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49). Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов'язків». Таким чином, у статті 6 п. 1 представлено «право на суд», разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (справа Голдер проти Сполученого Королівства), § 36). «Право на суд» та право на доступ не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (справа Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, справа Станєв проти Болгарії).

Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (справа Луордо проти Італії), § 85). Однак, застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 п. 1, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (справа Ашинґдейн проти Сполученого Королівства, Файєд проти Сполученого Королівства, § 65; Марковіч та інші проти Італії § 99).

Отже, Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Суд апеляційної інстанції також не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необхідності сплати судового збору позивачем у даній справі, вважає його помилковим та таким, що не відповідає чинному законодавству.

З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить відшкодувати шкоду, заподіяну каліцтвом під час виконання нею своїх трудових обов'язків, викликану систематичним переохолодженням на підприємстві.

В свою чергу, відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Суд першої інстанції на зазначені положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви. В свою чергу, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

В апеляційній скарзі позивач також просить: витребувати з Добропільського міськрайонного суду Донецької області всі документи, які суд відмовляється повернути та вилучити зі справи № 227/1609/16ц; зобов'язати відповідача примусово видати акт за 06 листопада 2007 року після тривалого переохолодження; справу направити до правоохоронних органів для досудового розслідування; направити її на незалежну кримінальну експертизу за рахунок відповідачів; зобов'язати відповідачів надати акт за лютий 2007 року; порушити кримінальну справу за частиною 1 ст. 271 КК України, ст. 184 КК України, притягнути до кримінальної відповідальності всіх керівників, посадових осіб та всіх, хто винен в умисному ушкодженню її здоров'ю; забезпечити працівників, які отримали трудове каліцтво або захворювання, покращеними житловими умовами.

Вищевказані вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки вони стосуються розгляду позову по суті, в той час як апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення позовної заяви позивачеві.

Враховуючи зазначене, підстави для визнання позовної заяви ОСОБА_2 неподаною та її повернення позивачеві в даному випадку відсутні.

Згідно із пунктом 6 частини 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам цивільного процесуального закону, оскаржувана ухвала на підставі пункту 4 частини 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 382 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її підписання.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: О.В. Агєєв

Н.С. Краснощокова