Постанова № 75582902, 24.07.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року Справа № 906/240/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Петухов М.Г. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 22.05.2018р. у справі № 906/240/18 (суддя Машевська О.П.)

за позовом керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави (м.Житомир)

до відповідачів: 1) Корнинської селищної ради Попільнянського району Житомирської області (смт. Корнин); 2) фермерського господарства "Новацький" (смт. Попільня)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м. Житомир)

про визнання незаконним та скасування рішення Корнинської селищної ради №334 від 22.12.2017р., визнання недійсними договорів оренди землі від 02.01.2018р., площами 27 га, 30 га, 60 га, зобов'язання повернути земельні ділянки

за участю представників сторін:

прокурора - Прищепа О. М.;

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Корнинської селищної ради №334 від 22.12.2017р., визнання недійсними договорів оренди землі від 02.01.2018р. та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.04.2018р., зокрема, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.05.2018р. у справі №906/240/18 позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, заступник прокурора Житомирської області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу на розгляд до місцевого господарського суду та здійснити розподіл судових витрат.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначає, що приймаючи ухвалу, суд першої інстанції, порушив вимоги ст. ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", ст. ст. 2, 4, 44, 53, 55, 236 ГПК України, ст. ст. 2, 4, 11, 13 ЦК України. Скаржник зазначає, що прокурор в позовні заяві визначив Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області як орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Однак, вказаний орган не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування незаконних рішень у сфері розпорядження землями та про визнання недійсними договорів оренди, тому прокурор у даній справі обґрунтовано набув статусу позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 10.07.2018р. об 10:30 год.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2018р. № 01-03/431 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі ОСОБА_1 у період з 05.07.2018р. по 03.08.2018р. включно та судді-члена колегії ОСОБА_2 у період з 09.07.2018р. по 31.07.2018р. включно, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено заміну суддів-членів колегії у справі №906/240/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2018р. внесено зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2018р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2018р. в судовому засіданні оголошено перерву до 24.07.2018р. об 10:00 год.

Прокуратура Житомирської області надіслала до суду заяву (23329/18 від 23.07.2018р. та вх. №23607/18 від 24.07.2018р.), в якій просить суд долучити до матеріалів справи лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17.07.2018р. №10-6-046-5220/2-17, в якому повідомлено прокуратуру про те, що управлінням не вживалися заходи щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства рішення Корнинської селищної ради №334 від 22.12.2017р. та припинення права користування земельними ділянками. Судом апеляційної інстанції дані документи долучено до матеріалів справи.

Прокурор в судовому засіданні 24.07.2018р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу на розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідачі та третя особа не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання 24.07.2018р., про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія апеляційного суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, заслухавши пояснення прокурора, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, предметом спору у даній справі є вимоги прокурора до відповідачів про визнання недійсним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом навів правове обґрунтування підстав звернення за захистом інтересів держави та визначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області. Разом з тим, оскільки управління, відповідно до його Положення не наділене повноваженнями щодо звернення до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі, тому прокурор пред'явив цей позов в інтересах держави як позивач.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.05.2018р. у справі №906/240/18 позов залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу зазначив, що органом, через який діє держава у спірних відносинах є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, яке має повноваження щодо звернення до суду з таким позовом у разі порушення інтересів держави щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, тому прийшов до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, так як, не відповідає вимогам ч. 5 ст. 53 та ст. 162 ГПК України, оскільки прокурор, як позивач, не має процесуальної можливості усунути її недоліки та змінити свій процесуальний статус позивача на процесуального представника, визначивши Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області позивачем.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України передбачено право на звернення до господарського суду юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

В свою чергу, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п.1 ч.6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом визначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області. Разом з тим, оскільки даний орган державної влади, відповідно до його Положення, не наділений повноваженнями щодо звернення до суду з даним позовом, прокурор пред'явив позов в інтересах держави як позивач.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності 01.01.2013р. у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності;

- які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

- які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Матеріалами справи підтверджується, що оспорюваним рішення Корнинської селищної ради від 22.12.2017р. № 334, вирішено передати відповідачу-2 в користування на умовах оренди земельні ділянки, із земель державної власності за межами смт. Корнин для ведення сільськогосподарського товарного виробництва шляхом укладення договору оренди. Тобто, з оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що передані в оренду земельні ділянки належать до земель державної власності.

Згідно ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до абз. 8 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014р. №442, ліквідовано Державну інспекцію сільського господарства, а функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладено на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.

Абзацом 2 п. 3 вищевказаної постанови передбачено, що на Міністерство аграрної політики та продовольства покладено функції із забезпечення формування державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до підпункту 25 пункту 4 даного Положення Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Згідно пп. 31 п. 4 вказаного Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. № 333 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, згідно з підпунктом 30 пункту 4 якого Головне управління Держгеокадастру в області здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Відповідно до п.п. 3 п. 6 Положення посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду лише з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, її територіальні органи.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. ч. 1, 2 п. п. "а, б, в, г" ч. 3 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Виходячи з наведених норм статтей 16, 393 ЦК України та статті 152 ЗК України право на оспорювання та оскарження акту органа державної влади, органа місцевого самоврядування, що стосується розпорядження або користування земельною ділянкою належить власнику, землекористувачу такої земельної ділянки або особі, яка доведе, що відповідно до законодавства звертається в інтересах цих осіб за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у Положенні про Головне управління Держгеокадастру в області дійсно не передбачено права посадових осіб Головного управління в межах своїх повноважень звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі.

Разом з тим, здійснивши аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів приймає до уваги те, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є органом виконавчої влади, через який держава Україна реалізує своє право державної власності на спірні земельні ділянки. Звертаючись з даним позовом до суду прокурор взяв до уваги лише функції посадових осіб Держгеокадастру та його територіальних органів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, не надавши жодної оцінки його правам як органу виконавчої влади, який виконує функції розпорядника відповідних земель від імені власника, яким є держава Україна.

Таким чином, беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області має право звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі.

Судом апеляційної інстанції враховується позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018р. у справі №917/1461/17 щодо необхідності дослідження повноважень Держгеокадастру та його територіальних органів, як органів виконавчої влади, через яких держава Україна реалізує своє право державної власності на земельні ділянки та право на звернення до суду з позовами за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також правомірності пред'явлення позову прокурором саме без зазначення Держгеокадастру та його територіальних органів в якості позивача.

Так, судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що у правовому регулюванні діяльності органів виконавчої влади суттєве значення має обґрунтоване визначення виконуваних цими органами функцій та їх компетенції.

Функції становлять найважливішу складову управлінської діяльності, походять від загального змісту державного управління, складають змістову характеристику діяльності. Функції характеризують основний напрям і зміст діяльності субєкта. Державний орган бере участь у виконанні всіх функцій держави, але переважно зайнятий тими з них, які прямо витікають з його призначення. Через покладення державою на свій конкретний орган певного комплексу функцій досягається спеціалізація державної діяльності, виділяються ті державні структури, які опікуються окресленою сферою суспільних відносин, певним родовим або видовим обєктом державного управління. Саме у такий спосіб можна встановити, що забезпечує конкретний орган, чим він займається, за що несуть відповідальність його посадові особи.

Компетенція, у свою чергу, є проявом діяльності органу держави, що спирається на владні повноваження. Найважливішою ознакою органу держави є наявність у нього компетенції - владних правоспроможностей (сукупності прав і обов'язків) певного змісту та обсягу. Реалізація органом держави своєї компетенції - це не тільки його право, а й обов'язок.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що положення органів державної влади, врегульоване правовими нормами, утворює його правовий статус, що включає, зокрема компетенцію органу державної влади, що охоплює конкретні функції та повноваження стосовно певних предметів відання. Функції визначають напрями, сфери діяльності державного органу, а повноваження показують, що конкретно орган може або повинен робити щодо певного предмета відання. Однак, при зверненні до суду необхідно брати до уваги не лише функції органу державної влади і повноваження його посадових осіб, але і його правосуб"єктність як юридичної особи, унормовану ст. 91 ЦК України.

Відповідно до п. 4. ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Пунктом 2 ч.1 ст. 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Отже, оскільки прокурор звертаючись до суду, в порушення вищенаведених норм права, не визначив в якості позивача орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до приписів п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України, оскільки прокурор не мав повноважень на її підписання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, тому відсутні підстави для її скасування за наведених у апеляційній скарзі мотивів.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 185, 226, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 22.05.2018р. у справі № 906/240/18 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 30.07.2018 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.