Рішення № 75582296, 31.07.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2018 року м. ЧернігівСправа № 927/517/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.

секретар судового засідання Мігда Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/517/18, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АЕРЛАЙН

вул. Б. Хмельницького, 3, м. Василівка, Запорізька область, 71600

До відповідача: Державного підприємства ЧЕРНІГІВТОРФ,

вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037

Про стягнення 70073,19 грн

За участю представників:

Позивача: не зявився

Відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 229 від 31.05.2016

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю АЕРЛАЙН подано позов до Державного підприємства ЧЕРНІГІВТОРФ про стягнення 70073,19 грн, з яких: 58256,00 грн основного боргу, 9437,47 грн інфляційних нарахувань за період з березня 2017 року по травень 2018 року та 2379,72 грн 3% річних з період з 24.02.2017 по 05.07.2018.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №2209/1 від 22.09.2016.

Ухвалою суду від 10.07.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 31.07.2018 о 10:00. Визнано обовязковою явку в судове засідання повноважних представників сторін.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 10.07.2018 №7160301723558, але повноважного представника у судове засідання 31.07.2018 не направив.

Відповідно до ст.169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

До початку розгляду справи від позивача, електронною поштою, надійшла письмова заява №3007/1 від 30.07.2018 про відкладення розгляду справи на іншу дату, у звязку з неможливістю явки представника позивача у судове засідання, через відсутність залізничних квитків.

Представник відповідача щодо заяви позивача про відкладення розгляду справи поклався на розсуд суду.

Відповідно до ч.3,4 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Заява позивача про відкладення розгляду справи відхилена судом, у зв'язку з недодержанням позивачем вимог ст. 91 Господарського процесуального кодексу України та відсутністю електронного цифрового підпису на поданій заяві, а також вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують викладені в заяві обставини щодо неможливості явки представника позивача у судове засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, але повноважного представника у судове засідання 31.07.2018 не направив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обовязок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Зважаючи на те, що згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобовязані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та обєктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий зясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, повязані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Суд, за відсутністю представника позивача зачитав позовну заяву.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву №227 від 25.07.2018 повідомляє про те, що вимоги позивача не були задоволені своєчасно у зв'язку з тим, що на всі рахунки та майно відповідача відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області було накладено арешт, встановлена податкова застава ДПІ у м. Чернігові, що значною мірою вплинуло на виконання договірних зобовязань. Тому, при розгляді даної справи відповідач просить суд врахувати відсутність вини у погашенні боргу та скрутний майновий і фінансовий стан. Оскільки, стягнення 3% річних та інфляційних втрат не передбачено умовами договору поставки №2209/1 від 22.06.2016, тому в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2379,00 грн 3% річних та 9437,72 грн інфляційних нарахувань відповідач просить відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення повноважного представника відповідача, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 статті 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1,2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

22.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю АЕРЛАЙН (постачальник) та Державним підприємством ЧЕРНІГІВТОРФ (покупець) було укладено договір поставки №2209/1.

Відповідно до п. 1.1.-1.3. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, постачальник зобовязується продати, а покупець зобовязується прийняти та оплатити запасні частини до тракторної та екскаваторної техніки (товар), в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в підписаних сторонами специфікацій, що є невідємними частинами цього договору.

Орієнтовна сума цього договору на момент його укладення складає 340152 грн з ПДВ.

Загальна сума цього договору складається з сум всіх специфікацій.

Згідно з п. 8.1. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками обох сторін, та діє до 31.12.2016. Якщо за місяць до закінчення терміну даного договору сторони не заявляють про його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік. Дана умова діє на кожний наступний рік.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладений між сторонами договір поставки №2209/1 від 22.09.2016 по своїй правовій природі є договором поставки.

Доказів припинення чи розірвання договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 сторони суду не надали.

У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, сторони 22.09.2016 підписали та скріпили печатками специфікацію №1 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, пунктом 1 якої передбачено, що постачальником поставляється покупцеві продукція запасні частини; сума по специфікації: 340152,00 грн; строк поставки: 30 робочих днів з моменту подачі заявки; умови поставки: СРТ-склад «Покупця»; умови оплати: передплата 30%, залишок у розмірі 70%, сплачується у повному обсязі на момент поставки товару.

Відповідно до п. 2.3.,2.4. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, датою постачання вважається дата, зазначена в видатковій накладній на певну партію товару. Перелік товаросупроводжувальних документів: рахунок; видаткова накладна.

На виконання умов договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 та специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, позивач (постачальник) здійснив відповідачу (покупцю) поставку товару, а саме:

-на підставі видаткової накладної №2049 від 24.11.2016, вартістю із ПДВ 83256,00 грн;

-на підставі видаткової накладної №2050 від 24.11.2016, вартістю із ПДВ 11688,00 грн;

-на підставі видаткової накладної №293 від 23.02.2017, вартістю із ПДВ 245208,00 грн (а.с.15-17).

Всього, на підставі специфікації специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 340152,00 грн.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання по договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 та специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, щодо поставки товару на загальну суму 340152,00 грн виконав у повному обсязі.

Відповідач не надав суду заперечень щодо кількості та вартості поставленого товару.

Оплата товару, згідно з п.4 специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, здійснюється покупцем шляхом передплати 30%, залишок у розмірі 70%, сплачується у повному обсязі на момент поставки товару.

Пунктами 3.1.-3.2. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 також передбачено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в п.9 даного договору.

Оплата вартості товару, за домовленістю сторін, здійснюється у вигляді передплати у розмірі 30% шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника після підписання сторонами специфікації, залишок у розмірі 70%, сплачується у повному обсязі на момент поставки товару на склад покупця. Грошові кошти перераховуються за реквізитами, вказаними у розділі 9 даного договору.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, за поставлений на підставі видаткових накладних товар, відповідач (покупець) зобов'язаний був здійснити остаточний розрахунок, шляхом оплати залишку грошових коштів у розмірі 70%, у повному обсязі на момент поставки товару на склад покупця, а саме: за товар, поставлений на підставі видаткових накладних №2049 від 24.11.2016, вартістю із ПДВ 83256,00 грн та №2050 від 24.11.2016, вартістю із ПДВ 11688,00 грн 24.11.2016; на підставі видаткової накладної №293 від 23.02.2017, вартістю із ПДВ 245208,00 грн 23.02.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобовязання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши згідно з платіжними дорученнями: № 3184 від 13.11.2017 73500,00 грн; №3206 від 14.11.2017 46296,00 грн; №3154 від 09.11.2017 59600,00 грн; №2379 від 25.10.2016 93500,00 грн; №2474 від 03.11.2016 9000,00 грн (а.с.18-22). Всього здійснено оплати на загальну суму 281896,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, становить 58256,00 грн (340152,00 грн-281896,00 грн).

Аналізуючи здійснені відповідачем платежі за поставлений товар по специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, суд доходить висновку, що відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар з порушенням строків оплати, зазначених в п.3.1.-3.2. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 та п.4 специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016.

15.05.2018, позивач надіслав на адресу відповідача лист №1505/1 від 15.05.2018 з вимогою погасити заборгованість по договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 у розмірі 58256,00 грн до 25.05.2018, а також надав акт звірки взаємних розрахунків на 15.05.2018 між ТОВ «Аерлайн» і ДП «Чернігівторф» за договором поставки №2209/1 від 22.09.2016 з проханням повернути 1 примірник акту, підписаного ДП «Чернігівторф» на адресу між ТОВ «Аерлайн» протягом 2-х календарних днів з моменту отримання.

Лист №1505/1 від 15.05.2018 з вимогою оплати боргу та акт звірки взаємних розрахунків на 15.05.2018 були отримані відповідачем 21.05.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №1403702924872 (а.с.23-27).

Проте, лист №1505/1 від 15.05.2018 з вимогою оплати боргу залишено відповідачем без відповіді та задоволення. Підписаний зі сторони відповідача акт звірки взаємних розрахунків на 15.05.2018, відповідачем позивачу не повернуто.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.1. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, у випадку невиконання або несумлінного виконання зобовязань, передбачених цим договором, винна сторона несе матеріальну відповідальність згідно з діючим законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 9437,47 грн інфляційних нарахувань за березень 2017-травень 2018 та 2379,72 грн 3% річних за період з 24.02.2017 по 05.07.2018, які нараховані на залишок боргу в сумі 58256,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобовязань щодо оплати поставленого товару по специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, а тому перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд доходить висновку, що вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог, а саме: 2379,72 грн 3% за період з 24.02.2017 по 05.07.2018.

Приймаючи до уваги, що позивачем при розрахунку інфляційних нарахувань було допущено арифметичну помилку, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню в розмір 9426,76 грн за період березень 2017-травень 2018.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати за поставлений товар по специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016.

Посилання відповідача на скрутний майновий та фінансовий стан та ту обставину, що на всі рахунки та майно відповідача відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області було накладено арешт, а також встановлена податкова застава ДПІ у м. Чернігові, що підтверджується постановою про арешт майна боржника від 20.04.2018 ВП №56235165, витягами Про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №56059827 від 18.06.2018, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №47186640 від 11.06.2015, що і стало причиною несвоєчасного здійснення розрахунків, судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

У статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 3 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Заперечення відповідача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат з посиланням на те, що їх стягнення не передбачено умовами договору поставки №2209/1 від 22.06.2016, судом також до уваги не приймається, оскільки п.5.1. договору поставки №2209/1 від 22.09.2016 сторони погодили, що у випадку невиконання або несумлінного виконання зобовязань, передбачених цим договором, винна сторона несе матеріальну відповідальність згідно з діючим законодавством України.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Аналогічна норма міститься в ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобовязання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем щодо своєчасної оплати за поставлений товар по специфікації №1 від 22.09.2016 до договору поставки №2209/1 від 22.09.2016, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобовязання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 58256,00 грн боргу; 2379,72 грн 3% річних та 9426,76 грн інфляційних нарахувань. У частині стягнення 10,71 грн інфляційних нарахувань відмовити.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у звязку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1761,73 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 178, 202, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АЕРЛАЙН, вул. Б. Хмельницького, 3, м. Василівка, Запорізька область, 71600 (код ЄДРПОУ 36465159) до Державного підприємства ЧЕРНІГІВТОРФ, вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037 (код ЄДРПОУ 02968220) про стягнення 70073,19 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства ЧЕРНІГІВТОРФ, вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037 (код ЄДРПОУ 02968220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АЕРЛАЙН, вул. Б. Хмельницького, 3, м. Василівка, Запорізька область, 71600 (код ЄДРПОУ 36465159) 58256,00 грн боргу; 2379,72 грн 3% річних; 9426,76 грн інфляційних нарахувань та 1761,73 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АЕРЛАЙН, вул. Б. Хмельницького, 3, м. Василівка, Запорізька область, 71600 (код ЄДРПОУ 36465159) у частині стягнення 10,71 грн інфляційних нарахувань відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 31.07.2018.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

засоби звязку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко