Ухвала суду № 75581998, 24.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

24.07.2018 Справа № 917/1/16

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вх. канцелярії суду №6554 від 12.07.2018 р.) про відстрочку виконання рішення суду від 22.11.2016 р. по справі 917/1/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро2", Дніпропетровська, 1, с.Шевченко, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, 52053

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", вул. Будька 45 А, м.Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300

про стягнення 1 357 277,85 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Представники сторін:

від заявника (відповідача): ОСОБА_1 дов. б/н від 03.07.2017р.

від стягувача (позивача): не з"явився

В С Т А Н О В И В:

22.11.2016р. господарським судом Полтавської області винесено рішення по справі №917/186/16, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро 2" 881977,85 грн. основного боргу та 13229,66 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" залишено без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 року у справі №917/1/16 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.07.2017р. заяву ТОВ "Лозівський молочний завод" про надання відстрочки виконання рішення суду від 22.11.2016р. задоволено частково, відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 у справі №917/1/16 на 12 місяців.

Харківським апеляційним господарським судом 11.09.2017р. ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.07.2017 у справі № 917/1/16 скасовано.

05.12.2017р. Вищим господарським судом України постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 р. у справі №917/1/16 скасовано, ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.07.2017р. про відстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016р. у справі №917/1/16 залишено в силі.

12.07.2018р. товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" по даній справі надійшла заява про відстрочку виконання рішення суду від 22.11.2016 р.

В обгрунтування заяви про розстрочку виконання рішення Відповідач посилається на те, що ТОВ «Лозівський молочний завод» через дію об'єктивних та незалежних від Заявника причини (торгове ембарго Російської Федерації та заборона транзиту, що призвело до втрати основного ринку збуту товарів Товариства; збільшення порушень платіжної дисципліни боржниками товариства; соціальні та економічні потрясіння в нашій державі; збільшенням вартості палива та енергоносіїв; зменшення платоспроможності населення і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію та ін.) опинилось у вкрай скрутному матеріальному становищі і як наслідок не може забезпечити одномоментне, без оголошення банкрутства, виконання Рішення суду.

На підтвердження вчинення дій, спрямованих на отримання коштів, достатніх для виконання рішення Суду, ТОВ «Лозівський молочний завод» було надано до суду копії контрактів, в Додаткових угодах до яких були передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок.

Але, вказані контракти не були виконані з огляду на те, що Компанію CEOLITAS (Республики Латвія), після укладення контракту було ліквідовано, про що на момент укладення контракту Заявник не міг знати і передбачити. 28 вересня 2017 р. на адресу ТОВ «Лозівський молочний завод» надійшов лист з повідомленням про призупинення діяльності «G.M. Group».

Відділом державної виконавчої служби Лозівського МРУЮ Головного територіального управління юстиції в Харківській області в межах відкритого виконавчого провадження було накладено арешти на майно ТОВ «Лозівський молочний завод», а також на грошові кошти Товариства, що знаходяться на банківських рахунках та касі підприємства.

Накладені арешти на кошти паралізували господарську діяльність товариства, фактично позбавили ТОВ «Лозівський молочний завод» можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ «Лозівський молочний завод» в процесі переробки молочної сировини. Також, через накладені арешти Товариство не може виплатити заробітну плату працівникам та сплатити вартість енергоносіїв, у зв'язку з чим ТОВ «Лозівський молочний завод» не може забезпечити реалізацію власної продукції з метою отримання прибутку.

Скрутне економічне та фінансове становище ТОВ «Лозівський молочний завод» підтверджує висновком аудиту, проведеного на товаристві 21.05.2018 р.

Згідно висновку аудиту, аудитори прийшли до висновку, що всі показники фінансового стану Товариства незадовільне значення. Баланс ТОВ Лозівський молочний завод» не ліквідний тому, що сума короткострокових зобов'язань перевищує суму оборотних активів, Товариство не має чистого оборотного капіталу, про що свідчить від'ємне значення коефіцієнтів фінансової стійкості, який міг би забезпечити погашення поточних зобов'язань та поширення діяльності.

Товариство не може своєчасно погасити короткострокову заборгованість за рахунок грошових коштів, в результаті чого виникає постійна потреба у залученні джерел зовнішнього фінансування. Значення коефіцієнту абсолютної ліквідності 0,00 свідчить про те, що Товариство повністю втратило платоспроможність власними грошовими коштами. ТОВ «Лозівський молочний завод» знаходиться в залежності від позикового капіталу і не має достатньо ресурсів, які можна використати на погашення поточних зобов'язань, короткострокової заборгованості та розширення своєї діяльності.

Заявник вказує на те, що негайне виконання винесених судами рішень про стягнення з Товариства коштів призведе до істотного погіршення фінансового стану ТОВ «Лозівський молочний завод», поставить під загрозу його подальшу фінансово-господарську діяльність, що, в свою чергу, може призвести до неможливості виконання функцій, покладених на ТОВ «Лозівський молочний завод», та до його повної неплатоспроможності. У зв'язку з тим, що оборотних коштів та платіжних можливостей у Товариства недостатньо для погашення короткострокових зобов'язань, Товариству загрожує банкрутство.

Органами виконавчої служби відкрито низку виконавчих проваджень на загальну суму більше 14 млн. грн., внаслідок чого Товариство було включене до Єдиного реєстру боржників.

ТОВ «Лозівський молочний завод» вказує на те, що товариство протягом III кварталу 2018 р. - першого кварталу 2019 р. розраховує на значні поступове покращення свого фінансового становища у зв'язку з укладенням нових контрактів, погодження графіків нових поставок з своїми контрагентами та відновлення роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції.

З метою отримання доходу найближчим часом, Товариство уклало нові контракти, в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, зокрема:

Крім того, з метою відновлення виробничої діяльності ТОВ «Лозівський молочний завод» найближчим часом та виконання укладених контрактів Товариством укладено договір про отримання безвідсоткової фінансової допомоги (копія додається). Крім того, на загальних зборах (копія протоколу зборів додається) учасниками ТОВ «Лозівський молочний завод» прийнято рішення внести додаткові внески до статутного капіталу Товариства для відновлення виробництва.

Заявник зазначає, що ним вживаються вживаються активні дії, зі стабілізації роботи підприємства, які можуть сприяти продовженню господарської діяльності та зроблять реальною можливість отримання боргу Позивачем, а скрутне фінансове положення ТОВ «Лозівський молочний завод» носить тимчасовий характер.

Зважаючи, що наведені обставини є такими, що істотним чином ускладнюють негайне виконання рішення в даній справі ТОВ «Лозівський молочний завод» просить суд відстрочити виконання рішення суду від 22.11.2016р. на 12 місяців з моменту винесення ухвали.

Від стягувача 23.07.2018р. надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Суд відхилив подану заяву з огляду на те, що відповідно до ч.2 ст. 331 ГПК України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи встановлений Господарським процесуальним кодексом України 10-тиденний строк розгляду заяви суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду заяви.

При вирішенні заяви про відстрочку суд приймає до уваги наступне:

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України, обов'язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Принцип обов'язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у нормах частини 5 статті 124 Конституції України: судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 2 ст. 331 ГПК України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сімї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З зазначених норм права, суд вбачає, що розстрочка рішення допускається при наявності обставин, які суттєво ускладнюють виконання рішення.

Пунктом 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (надалі - постанова) роз'яснено, основні принципи, які стосуються відстрочення рішення суду, зокрема, пунктом 7.1.1 даної постанови роз'яснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до правової позиції наведеної у пункті 7.2 постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

З аналізу вищенаведеного суд вбачає, що відстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Господарський процесуальний кодекс визначає перелік обставин, які зазначалися вище в ч. 4 ст. 331 ГПК України, разом з тим, не обмежує їх перелік, оскільки можуть бути і інші обставини, які об'єктивно ускладнюють виконання рішення суду.

Тому, суд оцінює докази, щодо наявності таких обставин в порядку параграфу 1 Основні положення про докази глави 5 ГПК України і за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Боржник обґрунтовує заяву про відстрочку виконання рішення суду тим, що протягом ІІІ кварталу 2018 року І кварталу 2019 року розраховує на значне поступове покращення свого фінансового становища у зв"язку з укладенням нових контрактів, погодження графіків нових поставок зі своїми контрагентами та відновлення роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції.

В заяві боржник посилається на важкий фінансовий стан з огляду на втрату ринків збуту, на загрозу банкрутства з огляду на відсутність джерел власних коштів та залучення для фінансування діяльності значних коштів джерел зовнішнього фінансування (укладення договору про отримання безвідсоткової фінансової допомоги); на наявність укладених контрактів на поставку продукції, пошук нових ринків збуту продукції; що заходи примусового виконання рішення матимуть своїм наслідком зупинення діяльності товариства та накопичення нових боргів при неможливості їх погашення.

До заяви додано звіт аудитора станом на 21.05.2018року, які не відображають дійсний фінансовий стан заявника на момент подання заяви.

Посилання заявника на укладення договорів поставки із ТОВ "ІР-Агроторг" та ТОВ "Транзитекспо" не є належним доказом того, що вони будуть виконані та заявник матиме можливість виконати рішення суду через 12 місяців.

В той же час, заявником не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у нього реальної можливості фактично виконати свої зобов'язання по поставці товару за цими контрактами як умови надходження коштів від контрагентів. Крім того, суд звертає увагу, що заявником не доведено, що коштів, які можуть надійти за товар по цим договорам буде достатньо для виконання рішення по даній справі.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об"єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Інших доказів, які б свідчили про реальний фінансовий стан боржника (відомості про рахунки у банківських установах та про рух коштів по цих рахунках, про наявність або відсутність майна, яке може бути реалізовано з метою погашення боргу) до заяви не додано.

Крім того, підписаною сторонами 08.10.2015р. Додатковою угодою до Договору поставки №0104 від 01.04.2015р. сторони погодили між собою зміну строку виконання відповідачем свого грошового зобовязання з оплати поставленого позивачем молока за договором поставки №0104 від 01.04.2015 р. до 31 грудня 2015 р., тобто відповідач не сплачує за отриманий товар більше ніж два роки.

За визначенням ст.42 Господарського кодексу України, підприємництвом є діяльність, яка ведеться на власний ризик, метою якої є отримання прибутку. В той же час, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов'язання по оплаті.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача), яким було фактично передана відповідачу власна продукція (товар).

Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов"язань перед позивачем негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає йому істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.

Верховний Суд України у п. 10 Постанови Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Суд зазначає, що надані заявником докази не вказують на виключність обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду.

Отже, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували те, що для виконання рішення суду необхідна відстрочка виконання рішення суду саме на 12 місяців.

З огляду на зазначене, суд вважає, що відстрочка у даному випадку є невмотивованою, оскільки фактичне зупинення виконання рішення на тривалий період порушує баланс інтересів стягувача та боржника, що в свою чергу, порушує основні принципи обов'язковості виконання судового рішення, яке ухвалене іменем України і, як наслідок позбавляє кредитора на можливість захисту своїх прав.

Окрім того, судом враховується, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Рішення суду у справі № 917/1/16 прийнято 22 листопада 2016р., тобто на момент подання та розгляду заяви пройшло більше року, а боржник просить відстрочити виконання рішення в цій справі на 12 місяців з моменту винесення ухвали за результатом розгляду заяви про відстрочку, що прямо суперечить процесуальній нормі, викладеній в ч. 5 ст. 331 ГПК України. За змістом вказаної норми, надання розстрочки або відстрочки виконання рішення, ухвали, постанови є неможливим, якщо з моменту прийняття такого рішення пройшов строк, більший ніж один рік.

Керуючись ст. 234, 329 ГПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення суду від 22.11.2016 р. по справі 917/1/16 - в і д м о в и т и.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (у разі неявки всіх учасників справи з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту оголошення (підписання) (ч.5 ст.231, ст..ст.235,255 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 30.07.2018р.

Суддя Гетя Н.Г.