Постанова № 75579974, 24.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 390/1611/16-ц

провадження № 22-ц/781/1024/18

Головуючий у суді І-ї інстанції Терещенко Д.В.

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Письменного О.А., Чельник О.І.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області 26 березня 2018 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Кіровоградської нотаріальної контори Усач Тетяна Анатоліївна про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Кіровоградської нотаріальної контори Усач Т.А. про встановлення факту постійного проживання з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належну йому частину будинку, яку він заповідав їй. Вона вважає себе такою, що прийняла спадщину, тому що на час відкриття спадщини ОСОБА_5 постійно проживав у її будинку по АДРЕСА_1, вона доглядала за ним до смерті та здійснила його поховання. Щодо прийняття спадщини між нею та ОСОБА_2, яка подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори, існує спір, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області 26 березня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини в АДРЕСА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування вказаного судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, поясненням свідків, зробив висновки, що не грунтуються на доказах.

Судом не взято до уваги довідку № 722 від 16.11.2016 р. та довідку Управління Пенсійного фонду за № 2501/03-34 від 13.11.2015 року, про те, що ОСОБА_5 перебував на обліку і отримував пенсію по інвалідності за адресою: АДРЕСА_1 до самої смерті.

На думку відповідача суд упереджено оцінив довідку за №336 від 01.11.2016 р. територіального центру соціального обслуговування Кіровоградського району, що підтверджує факт проживання ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 і перебування до самої смерті на обслуговуванні у соціального робітника територіального центру ОСОБА_6

Не погоджується ОСОБА_2 із викладенням у рішенні суду показань допитаних в судовому засіданні свідків та наданою їм судом оцінкою.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення відповідача та її представника адвоката ОСОБА_7, які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача, яка брала участь за допомогою перекладача ОСОБА_8, її представника адвоката ОСОБА_9, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції врахував, що юридичні факти встановлюються у судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки, зокрема право на спадщину. Якщо вбачається спір про право, то лише у позовному порядку.

Встановлено і не заперечується сторонами, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 існує спір про право на спадкове майно, зокрема з приводу прийняття позивачем спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, тому дана справа розглянута за правилами позовного провадження.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Судом встановлено і підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року вдома в АДРЕСА_1, про що засвідчено дільничним лікарем-терапевтом у виданому ОСОБА_3 лікарському свідоцтві про смерть № 26 від 08.02.2014 року (а.с. 11).

Поховання ОСОБА_5 здійснила ОСОБА_3, що підтверджено договором-замовленням про надання ритуальних послуг від 08.02.2017 року (а.с.10) та поясненнями свідків.

Відповідно складеного 30.10.2012 року заповіту ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось (а.с.56).

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 30.08.2016 року встановлено, що померлий мав у спільній сумісній власності подружжя жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с.8).

Як передбачено ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, статтею 1268 ЦК України, для спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Статтею 315 ЦПК України визначено факти, які можуть встановлюватись у судовому порядку. Частиною другою даної норми передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В даному випадку від встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем на час смерті залежить виникнення та зміна її майнових та немайнових прав, що пов'язані з можливістю звернення до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК).

Відповідач ОСОБА_2 заперечуючи факт спільного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, за адресою АДРЕСА_1, надала: - довідку №167 від 02.02.2015 року, згідно якої ОСОБА_10 до дня смерті 2012 року була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 зі своїм чоловіком ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.58); - довідку №566 від 08.04.2014 року про те, що померлий ОСОБА_5 з 1996 року і до дня смерті 06.02.2014 року був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1, крім нього у вказаному будинку ніхто не проживав і не був зареєстрований, померлий виписаний з будинку в зв'язку зі смертю, заповіт від його імені Грузківською сільською радою не посвідчувався (а.с.59); - лист №402 від 21.11.2016 року згідно якого громадянка ОСОБА_3 усно зверталася в Грузківську сільську раду за довідкою про спільне проживання з покійним ОСОБА_5 в будинку за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням, що законних підстав для видачі довідки не було, оскільки при перевірці наявних в сільській раді документів встановлено, що ця особа за вказаною адресою не зареєстрована та тимчасово не проживала (а.с.63); - лист від 01.11.2016 року, виданий територіальним центром соціального обслуговування Кіровоградського району, згідно якого ОСОБА_10 та ОСОБА_5 проживали за адресою: АДРЕСА_1, та перебували на обслуговуванні у соціального робітника територіального центру ОСОБА_6 (а.с.61); - довідку від 13.11.2015 року Пенсійного фонду України в Кіровоградському районі, про те, що ОСОБА_5 перебував на обліку і отримував пенсію по інвалідності за адресою: АДРЕСА_1 пенсія припинена в зв'язку зі смертю (а.с.62); - лист про надання інформації від 09.11.2016 року про те, що ОСОБА_5 в 2013 році перебував на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні з 25.12.2012 року по 14.01.2013 року з діагнозом «Деформуючий остеоартроз колінних суглобів» (а.с.77); - довідку №170/10 від 23.01.2017 року, згідно якої ОСОБА_5 знаходився на лікуванні в КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» з 24.01.2013 року по 15.02.2013 року (а.с.87).

Суд першої інстанції дослідив зазначені документи і правомірно дійшов висновку, що вони не є належними і допустимими доказами, які спростовували обставини, на які посилалась позивач в обгрунтування доведеності факту її постійного проживання з ОСОБА_5 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року, в АДРЕСА_1, піклувалання про нього до дня смерті, в тому числі під час проходження ним стаціонарного лікування у медичних закладах.

Показання свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, допитаних в суді першої інстанції, викладені судом відповідно до норм процесуального права в узагальненій формі і належно оцінені, відповідають технічному запису судового засідання , що є додатком до протоколу судового засідання.

За змістом статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 3 цього Закону визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

При цьому, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо такі обставини підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що фактичне місце проживання та місце реєстрації це є одна й та сама адреса.

Враховуючи викладене, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і давши їм належну правову оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що відповідно до вимог ч.3 ст. 1268 ЦК України необхідно для підтвердження прийняття спадщини.

Судом враховано, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 існують давні неприязні стосунки щодо розподілу спадкового майна, що підтверджується інформацією наданою Кіровоградським районним відділом УМВС України в Кіровоградській області (а.с.64).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог ст. 375ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 30 липня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.А. Письменний

О.І. Чельник