Постанова № 75578682, 25.07.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2395/17 Провадження № 22-ц/795/587/2018 Головуючий у I інстанції - Рахманкулова І. П. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2,

відповідач: ОСОБА_3,

третя особа: орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради,

представник позивача: ОСОБА_4,

представник відповідача: ОСОБА_5,

представник третьої особи: ОСОБА_6,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року (ухвалене о 13:01 год., повний текст рішення складено 05 березня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, -

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила позбавити останнього батьківських прав відносно сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позов обґрунтований тим, що батько ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина. Відповідач починаючи з червня 2013 року проживає окремо, його місцезнаходження позивачці не відомо. Згідно рішення суду відповідача зобов'язано сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_7, однак він їх не сплачував, у зв'язку з чим станом на 28.02.2017 утворилась заборгованість у сумі 17 008 грн. Син знаходиться на повному матеріальному утриманні позивачки. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, участі у вихованні не приймає. З червня 2013 року батько спілкувався з сином декілька разів у телефонному режимі, бачився з ним лише одного разу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення процесуальних та матеріальних норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість судового рішення.

Заявниця вказує, що суд розглянув позов та ухвалив рішення у відсутності позивачки та її представника, незважаючи на повідомлення останніми про поважність причин неприбуття у судове засідання у зв'язку з хворобою, а тому сторона позивача була позбавлена можливості надати відповідні докази у справі.

Заявниця зазначає, що судом під час розгляду справи не було встановлено та досліджено нових належних доказів, які могли мати істотне значення для вирішення справи по суті, а факти, викладені у рішенні суду, невірно сприйняті судом та не можуть бути належними та допустимими доказами у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Відповідач зазначає, що позивачка та її представник були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи по суті, та у задоволенні їх клопотання про відкладення розгляду справи судом було відмовлено через безпідставність та необґрунтованість викладених у ньому обставин. Ані в клопотанні про відкладення справи, ані в апеляційній скарзі позивачка не вказує, які саме нові та належні докази мав би дослідити суд першої інстанції та з яких поважних причин такі докази не були долучені до матеріалів справи в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідач звертає увагу, що він є громадянином США з 06.09.2008, постійно мешкає у штаті Пенсильванія, про що відомо позивачці. Відповідач постійно, з 2013 року, спілкується зі своїм сином ОСОБА_7 за допомогою skype, а також, регулярно відвідуючи Україну, спілкується з ним особисто, матеріально та морально приймає участь у вихованні дитини. Наявність ще однієї малолітньої спільної з позивачкою дитини 2012 р.н., громадянина США, утримання якої, а також юридичну та фактичну опіку над якою здійснює виключно відповідач, що потребує як часових, так і фінансових витрат, в свою чергу разом з проживанням в іншій країні, є об'єктивними причинами, що обмежують можливість повноцінно спілкуватися з ОСОБА_7.

Відповідач наголошує, що про заочне рішення суду про призначення аліментів він дізнався у грудні 2017 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість, а до цього надавав матеріальну допомогу дитині без повідомлення органів ДВС.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_9, який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_5, який наполягав на законності рішення суду першої інстанції, представника третьої особи ОСОБА_6, яка підтримала висновок органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами не доводиться факт ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, так як через наявність об'єктивних причин його спілкування з сином відбувається за допомогою технічних засобів зв'язку, бо відповідач проживає у США, виховує малолітнього сина сторін ОСОБА_11, але він не втратив зв'язок зі старшим сином, надавав допомогу, спілкувався, має контакт з сином, що підтверджено показаннями свідків. При цьому суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до його сина ОСОБА_7, зважаючи на те, що він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом по справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.12.2009, який розірвано заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.05.2015 (а.с. 9-10).

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8, 220-221).

З 2013 року син ОСОБА_7 разом з матір'ю проживає в Україні, на даний час навчається в Загальноосвітній спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів фізико-математичного профілю № 12 м. Чернігова (а.с 17, 18).

Відповідач ОСОБА_3 є громадянином США, де і проживає, разом з ним проживає та перебуває на його утриманні менший син сторін ОСОБА_12 (а.с. 107-112).

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17.07.2015 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.06.2015 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 11-12).

Згідно довідки Деснянського відділу ДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській обл. № 48234996 від 01.03.2017 ОСОБА_2 не отримувала аліменти з 25.06.2015 по 28.02.2017 згідно виконавчого листа, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання сина ОСОБА_7, і відповідно до розрахунків заборгованість по аліментах складала станом на 12.02.2018 29 353,18 грн. (а.с. 13- 16, 224).

Із довідки Загальноосвітньої спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів фізико-математичного профілю № 12 м. Чернігова № 18 від 22.02.2017 вбачається, що за період навчання ОСОБА_7 у 1-Б класі мати регулярно відвідувала батьківські збори, шкільні свята, цікавилася здоров'ям та навчанням сина. Батько, ОСОБА_3, зі слів класного керівника ОСОБА_10, не приймав участі в шкільному житті, батьківські збори не відвідував, навчанням дитини не цікавився. Батько участі у вихованні і навчанні дитини не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина (а.с. 17).

Рішенням виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради № 72 від 24.04.2017 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_7 (а.с. 43-44).

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.04.2017, ухваленим у даній справі, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_7 (а.с. 48-51).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.12.2017 вищевказане заочне рішення скасовано за заявою відповідача про перегляд заочного рішення (а.с. 64-68, 93-94).

01.02.2018 ОСОБА_3 звернувся до Органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради із заявою про визначення участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, на яку Деснянською районною у м. Чернігові радою надано відповідь за № 03-10/229 від 06.02.2018, що у разі позитивного розгляду заяви та скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав, заявник має право на звернення щодо права доступу до дитини (а.с. 153-155).

За клопотанням відповідача ухвалою Деснянського районного суду від 02.02.2018 витребувано з Органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 (а.с. 126-127, 132-133).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної у м. Чернігові ради від 15.02.2018 ОСОБА_3 було запропоновано сплатити заборгованість по аліментах на утримання малолітнього сина та надати службі у справах дітей відповідну довідку. Внесено пропозиції на засідання виконкому районної у місті ради наступним чином: у разі сплати заборгованості по аліментах, затвердити висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3; у разі несплати заборгованості по аліментах, затвердити висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 (а.с. 149).

Рішенням виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради № 38 від 26.02.2018 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітнього сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, який прийнятий на підставі ч. 2 ст. 150, ч. 1 п. 2 ст. 164 СК України і у якому зазначено, що ОСОБА_3 заборгованість по аліментах не сплачена (а.с. 150-152).

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками (ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини).

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).

Принципом 6 Декларації з прав дитини від 20.11.1959 визначено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та під відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (ст. 153, ч. 1-3 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».

Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України від 07.12.2006).

Матеріали справи не містять безспірних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, а також доказів того, що відповідач веде нездоровий спосіб життя, зловживає спиртними напоями, є хронічним алкоголіком чи наркоманом. Не встановлено також фактів та не надано відповідних доказів, що мали місце жорстоке поводження з дитиною та/або експлуатація дитини.

Тобто підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_7, визначені ч. 1 ст. 164 СК України, відсутні.

Натомість, за показаннями свідків судом першої інстанції було встановлено, що відповідач спілкується з сином в міру своїх можливостей, враховуючи проживання в іншій країні, зокрема, за допомогою skype, а також матеріально забезпечує коштами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач як батько, виявляє бажання до спілкування та виховання дитини, про що свідчать його звернення до органу опіки та піклування, зацікавленість у ході даної справи (присутність у судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанції, подання документів, доказів, відзивів тощо) (а.с. 64-68, 92, 101-105, 153-155, 159-162, 203-207, 234-235).

Судом першої інстанції при вирішенні позову враховано, що ОСОБА_3 є громадянином США, проживає разом з меншим сином сторін, самостійно займається його вихованням, здійснює догляд за ним та піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання.

Районний суд вірно не погодився з висновками органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, зважаючи на положення ч. 6 ст. 19 СК України, посилаючись на те, що він суперечить інтересам дитини та є недостатньо обґрунтованим. Висновки органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 були складені виключно на підставі пояснень та наданих документів позивачкою, питання доцільності або недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав державна установа поставила в залежність від питання сплати чи несплати відповідачем заборгованості по аліментах, не врахувавши поведінки батька дитини, його особистості та можливості здійснення батьківських прав як громадянином іншої держави.

Зважаючи на те, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання свого неповнолітнього сина, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції ґрунтовно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що районний суд ухвалив рішення у відсутності її самої та її представника, незважаючи на повідомлення про поважність причин неприбуття у судове засідання у зв'язку з хворобою і позбавлення з огляду на це їх можливості надати відповідні докази у справі, зважаючи на таке.

У матеріалах справи маються заявки ОСОБА_2 на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення на її мобільний номер телефону (а.с. 19, 28).

Провадження у даній справі було відкрито 14 березня 2017 року, в жодне із проведених у справі судових засідань ані позивачка, ані її представник не з'явились, при цьому мало місце належне повідомлення сторони позивача про час та дату судових засідань (а.с. 36, 92, 131, 159).

Судом першої інстанції ОСОБА_2 повідомлялася про судові засідання 2 лютого та 2 березня 2018 року (а.с. 100, 139) шляхом надіслання їй SMS-повідомлень на її мобільний номер телефону, які їй були доставлені.

Особисто від позивачки будь-яких заяв про відкладення розгляду справи не надходило.

Також не заслуговують на увагу посилання позивачки на те, що під час розгляду справи не було встановлено та досліджено нових належних доказів, які могли мати істотне значення для вирішення справи по суті, зважаючи на те, що обов'язок доведення та надання доказів згідно діючого цивільно-процесуального законодавства покладається на сторони, до апеляційної скарги стороною позивача будь-яких нових доказів, подання яких на її думку вона була позбавлена до суду першої інстанції, не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 липня 2018 року.

Головуючий:Судді: