Постанова № 75575756, 19.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/929/18

Номер справи місцевого суду: 520/16062/15-ц

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2018 року м. Одеса

Справа № 520/16062/15-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Калараш А.А., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_4,

- відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Куриленко О.М. 01 листопада 2017 року в м. Одеса о 17 годині 21 хвилині, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності, поділ спільного майна,

встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з уточненим у березні 2016 р. позовом, в якому остаточно просила: 1) встановити факт проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 однією сім'єю та ведення сумісного господарства у період з жовтня 2010 року по день реєстрації шлюбу 15.02.2012 р.; 2) визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; 3) визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; 4) визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2; 5) визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на автомобіль марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1; 6) визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на ? частину меблів, які розташовані у квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 обґрунтовує свої вимоги тим, що в період з жовтня 2010 року до лютого 2012 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах, а з лютого 2012 року - у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого мають спільну доньку - ОСОБА_6, 2014 року народження.

У зазначений період часу вона проживала однією сім'єю з відповідачем, вони спільно вели господарство. Під час перебування у фактичних шлюбних відносинах ними було придбано: - квартиру АДРЕСА_1; - квартиру АДРЕСА_2; - автомобіль марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1; - меблі, що знаходяться у квартирі АДРЕСА_1. Вищевказаний автомобіль було придбано за її особисті кошти, використовувався він в подальшому для виконання її трудових зобов'язань. Тому вказаний автомобіль поділу не підлягає. Згоди щодо поділу іншого нерухомого та рухомого майна вони дійти не можуть.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.11.2017 р. вищевказаний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 однією сім'єю та ведення спільного господарства у період з 30 березня 2011 року по день реєстрації шлюбу 15.02.2012 р..

Визнано нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, та квартиру АДРЕСА_2, автомобіль марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на: - ? частину квартири АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею - 95,4 кв. м., в тому числі житловою площею - 55,3 кв. м.; - ? частину квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з однієї кімнати та підсобних приміщень, загальною площею - 53,5 кв. м., у тому числі житловою площею - 21,5 кв. м.; - ? частину автомобіля марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на: - ? частину квартири АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею - 95,4 кв. м., в тому числі житловою площею - 55,3 кв. м.; - ? частину квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з однієї кімнати та підсобних приміщень, загальною площею - 53,5 кв. м., у тому числі житловою площею - 21,5 кв. м.; - 1/2 частину автомобіля марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вона та відповідач проживали однією сім'єю як чоловік та жінка cаме з жовтня 2010 року, натомість в матеріалах справи міститься акт (Т. 2 а. с. 195), в якому гр. ОСОБА_7, ОСОБА_8,, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджують той факт, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільно проживали в період з 30.03.2011 р. по 01.12.2011 р. у квартирі АДРЕСА_3.

Крім того, суд приймає до уваги акт, складений ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, яким сусіди та мешканці будинку АДРЕСА_1 підтвердили факт проживання позивачки у вказаному будинку з часу купівлі спірної квартири - 08.12.2011 року (Т.1, а. с. 236).

Отже, суд вважає доведеним факт знаходження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах з 30.03.2011 р., у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

08.12.2011 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н.В. було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_16 передала у власність, а ОСОБА_5 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею - 95,4 кв. м., в тому числі житловою площею - 55,3 кв. м. (Т. 1, а. с. 12). Згідно п. 2 даного Договору продаж вчинено за ціною - 250 000 грн., які Продавець отримала від Покупця до підписання цього договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з моменту придбання вказаної квартири стали проживати в ній, вказане підтверджується актом, складеним сусідами та мешканцями даного будинку, підпис яких було посвідчено уповноваженою особою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСЬКИЙ ОАЗІС» (Т. 1, а. с. 236).

15.02.2012 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, про що в Книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за № 89 (Т.1, а. с. 9).

В період даного шлюбу народилась донька - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2, яке було видане 15.01.2015 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (Т.1, а. с. 10).

З довідки про доходи ТОВ «СЕНЧУРІ МАРІТАЙМ ЕЙДЖЕНСІС УКРАЇНА» № 35 від 25 листопада 2015 року вбачається, що ОСОБА_4 працює в даному товаристві з 04.05.2011 року, займає посаду виконавчого директора, її дохід за період з 04.05.2011 року по 31.10.2015 року склав - 1 063 159 грн. (Т.1, а. с. 23), вказане безумовно свідчить про її матеріальну спроможність нести грошові затрати на ремонт та обладнання квартири АДРЕСА_1.

Встановлено, що дійсно у квартирі АДРЕСА_1 після її придбання сторонами відбувся капітальний ремонт, що зокрема підтверджується: фотокартками (Т. 1, а. с. 114 - 151), а також квитанціями, накладними, товарними чеками, договорами про надання послуг (Т. 1, а. с. 83 - 235), згідно яких вбачається, що в період з 2012 року було придбано та замовлено: будівельні матеріали, прилади, техніка, меблі, двері, вікна, електрика, сантехніка тощо, до того ж на більшості яких замовником / покупцем зазначено саме - ОСОБА_4.

Також судом встановлено, що під час перебування в шлюбі сторонами було набуте й інше рухоме та нерухоме майно.

Так, 10 квітня 2012 року між ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу № И/4830, до якого 30.06.2012 р. було укладено додаткову угоду, предметом якого є - автомобіль марки «Toyota RAV 4», білого кольору, 2012 року випуску (Т. 1, а. с. 110 - 112).

04 липня 2012 року РЕВ -1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4 видано Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_3 згідно якого вбачається, що остання є власником автомобілю «Toyota RAV 4», білого кольору, 2012 року випуску, д/н НОМЕР_1, а відповідач ОСОБА_5 має право користування даним автомобілем, що свідчить про придбання автомобіля саме для потреб сім'ї (Т. 1, а. с. 21).

23.07.2015 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Л.Г. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_18 передав у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру за адресою - АДРЕСА_2, яка в цілому складається з однієї кімнати та підсобних приміщень, загальною площею - 53,5 кв. м., у тому числі житловою площею - 21,5 кв. м..

В пункті 2 Договору зазначено, що продаж зазначеної квартири вчинено за ціною - 394 800 грн., які Продавець одержав від Покупця повністю до підписання цього договору. Зазначена в договорі вартість квартири визначена Сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із Сторін, так і збоку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні квартири; за їх розсудом визначена в цьому Договорі вартість цієї квартири є справедливою і відповідає її дійсній ринковій вартості.

Згідно п. 7 Договору придбання ОСОБА_4 квартири за вказаним договором здійснюється за згодою її чоловіка - ОСОБА_5, справжність підпису якого, на заяві засвідчено, Пашичевою Г.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 23.07.2015 року, за реєстровим № 1642.

Отже суд вважає, що майно, яке придбано за час спільного проживання без реєстрації шлюбу та після реєстрації, а саме - квартира АДРЕСА_1, та квартира АДРЕСА_2 і автомобіль марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 - є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та підлягають поділу в рівних частках між ними по ? частці кожному.

Враховуючи те, що автомобіль марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1, є річчю неподільною, на момент вирішення справи його вартість встановлена не було, відсутня згода одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а тому суд с визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вимоги позивача про визнання за нею права власності на ? частину меблів, що розташовані у квартирі АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою не надано доказів того, що на момент розгляду справи та ухвалення рішення, у даній квартирі взагалі міститься будь-які меблі, не надано їх переліку, вартості тощо.

Більш того, суд бере до уваги той факт, що як повідомила сама ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 вона не була більше року, а від так, твердження про наявність меблів у квартирі є лише її припущенням (Т. 3, а. с. 108 - 115).

ОСОБА_20, представник ОСОБА_5, в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції в частині: 1) встановлення факту проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 однією сім'єю та ведення спільного господарства у період з 30.03.2011 р. по день реєстрації шлюбу 15.02.2012 р.; 2) визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; 3) визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вищевказаних позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт вказує, що суд прийняв до уваги неналежні та недопустимі докази - складені фізичними особами два акти. Разом з тим, вказані особи не були допитані у судовому засіданні, не попереджалися про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих відомостей. Діючим законодавством не передбачено, щоб голова об'єднання співвласників багатоквартирного будинку засвідчував підписи громадян на документах, що мають юридичне значення.

Представник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.

ОСОБА_4 відзиву на апеляційну скаргу не надала. У судовому засіданні вона та її представник вважали необхідним скаргу залишити без задоволення. Рішення суду залишити без змін. Посилалися на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Вказували що факт проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства сторін встановлено на підставі наявних у справі доказів.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_2 та автомобіля марки «TOYOTA RAV4», 2012 року випуску, державний реєстраційний номер - НОМЕР_1, визнання за сторонами права власності за кожним на ? частину вищевказаних квартири та автомобіля, відмови в задоволенні вимог про визнання приватної власності на ? частину автомобіля та ? частину меблів не оскаржено. Тому в цій частині законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, чинних на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене не підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскарженій вищевказаним вимогам законодавства не відповідає. Погодитися з вищевказаними висновками суду першої інстанції в оскаженій частині не можна. Цих висновків суд першої інстанції дійшов при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з порушенням норм матеріального (ст. 74 СК України) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 179, 213 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення, ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України) права.

За правилами, передбаченими ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

На підтвердження факту проживання сторонами однією сім'єю матеріали справи містять надані ОСОБА_4: 1) акт, підписаний 02.03.2016 р. громадянами ОСОБА_7, ОСОБА_8,, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спільно проживали в період з 30.03.2011 р. по 01.12.2011 р. у квартирі АДРЕСА_3 (Т. 2 а. с. 195); 2) акт, підписаний громадянами ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про те, що вони підтверджують проживання ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1, з 08.12.2011 року (Т.1, а. с. 236). Крім цього матеріали справи містять світлини, на яких, як вказано ОСОБА_4, відображено спільне святкування Дня захисника Вітчизни та 8 Березня у 2011 р. з батьками відповідача у будинку останніх.

Колегія суддів критично відноситься до вищевказаних актів, оскільки у першому акті вказується тільки про спільне проживання у квартирі, а у другому акті - тільки про проживання ОСОБА_4 у будинку. Також колегія суддів приймає до уваги, що перший акт складений - 02.03.2016 р., разом з тим в ньому мова йде про обставини п'ятирічної давнини.

Вищевказані, наявні у справі світлини про спільне святкування також беззаперечно не свідчать про наявність сімейних стосунків.

Посилання суду першої інстанції на матеріальну спроможність ОСОБА_4 нести грошові затрати на ремонт та обладнання квартири АДРЕСА_1, як на один з доказів факту спільного проживання сторонами однією сім'єю, є хибними. Сама по собі матеріальна спроможність кожної зі сторін не свідчить про наявність сімейних стосунків.

Посилання суду на проведення з 2012 р. капітального ремонту в квартирі АДРЕСА_1, як на підтвердження ведення спільного господарства, бюджету та його спільного використання є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до наявних у справі квитанцій, накладних, товарних чеків, договорів про надання послуг, специфікацій, заказів тощо (Т. 1, а. с. 25 - 43, 83 - 109, 122 - 210, 235; Т. 2, а. с. 84 - 106, 205 - 259; Т. 3, а. с. 1 - 103) ремонтні роботи у квартирах почали проводитися дійсно у 2012 р., але тільки після укладення шлюбу. Таким чином, ці докази не свідчать про проживання сторін однією сім'єю, ведення спільного господарства до укладення шлюбу.

Таким чином, з наявних у справі доказів неможливо беззаперечно встановити, що між сторонами склалися усталені, притаманні подружжю, відносини з приводу ведення спільного господарства, побуту, наявності (формування) спільного бюджету та його спільного використання, наявності взаємних прав та обов'язків.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 про встановлення факту її проживання разом з ОСОБА_5 однією сім'єю та ведення спільного господарства у період з 30.03.2011 р. по день реєстрації шлюбу 15.02.2012 р, визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права приватної власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 є недоведеними. В задоволенні вказаних позовних вимог необхідно відмовити.

Доводи апелянта щодо відсутності належних та допустимих доказів про спільне проживання сторонами однією сім'єю до укладення шлюбу є обґрунтованими.

Таким чином, апеляційна скарга є обґрунтованою, її слід задовольнити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 2, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з порушенням норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання сторонами однією сім'єю до укладення шлюбу, визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання за ОСОБА_4 права приватної власності на ? частину вказаної квартири зроблено при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими,судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_4.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5- задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2017 року в частині встановлення факту проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 однією сім'єю та ведення спільного господарства у період з 30 березня 2011 року по день реєстрації шлюбу 15 лютого 2012 року, визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства у період з 30 березня 2011 року по день реєстрації шлюбу 15 лютого 2012 року, визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 30 липня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. А. Калараш

О. М. Таварткіладзе