Постанова № 75574014, 19.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 643/14392/16-ц (категорія: договірні)

Провадження № 22-ц/790/2371/18

19 липня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - Хорошевського О.М.,

- Яцини В.Б.

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2018 року (суддя Горбунова Я.М.)

у цивільній справі № 643/14392/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна

про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності, -

встановив:

21.11.2016 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Самощенко О.А., зареєстрований в реєстрі за № 636, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5, здійснену на підставі договору дарування 09.07.2016 року на квартиру АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано тим, що 15 грудня 2004 року її батько ОСОБА_8 за нотаріально посвідченим договором подарував їй квартиру і таким чином вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_2, яке зареєстровано за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7311445.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 дізналася, що 09 червня 2016 року ОСОБА_6.(її брат) подарував ОСОБА_5 (сину) 1/2 частку спірної квартири, у зв'язку з чим у ОСОБА_5 виникло право власності на частку квартири.

Підставою для набуття права власності ОСОБА_6 на частку в спірній квартирі в договорі дарування було зазначено зачоне рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.02.2016 року (суддя Короткий І.П..) у справі № 643/19799/15-ц за позовом ОСОБА_6 до Харківської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 червн 2016 року вказане заочне рішення скасоване як незаконне і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за ним права власності на квартиру.

Однак відповідач ОСОБА_6 встиг скористатися незаконним заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 25.02.2016 року, звернувся з ним до нотаріуса, який зареєстрував право власності ОСОБА_6 на квартиру, а 09 червня 2016 року відповідач ОСОБА_6 подарував ? частки спірної квартири своєму сину ОСОБА_5, у звязку з чим за останнім зареєстровано право власності на ? частину квартири, яка є її власністю.

Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 03.08.2017 року позов задоволено, однак у подальшому цим же судом скасоване в порядку, передбаченому ст.231 ЦПК України (в редакції цього Кодексу, яка діяла на час вчинення цієї процесуальної дії), а при новому розгляді справи в загальному порядку 15.02.2018 року постановлено рішення про відмову у задоволенні позову.

13.03.2018 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, вважаючи його незаконним, і ухвалити нове, яким визнати недійсним договорі дарування квартири АДРЕСА_3, укладений 09.06.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А., зареєстрований в реєстрі за №636 та скасувати державну реєстрацію права власності на ? частину вказаної квартири за ОСОБА_5, здійснену на підставі вказаного вище договору дарування. Також просив відшкодувати позивачу понесені нею судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду про неможливість задоволення позову через те, що ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного правочину не відповідає приписам частини 3 статті 215 ЦК України.

Також вказує, що позовні вимоги ОСОБА_3 жодним чином не стосувалися повернення їй будь-якого майна чи витребування його в будь-кого., оскільки спірна квартира із фактичного володіння ОСОБА_3 не вибувала, а від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 фактично не переходила, тому висновок суду першої інстанції, щодо захисту порушеного права власника ОСОБА_3 шляхом пред'явленні віндікаційного позову не відповідає підставам для звернення з позовом та сутності правовідносин, які склалися між сторонами.

Таким чином, вказує апелянт, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволені позову лише з підстав неправильного обраного ОСОБА_3 способу захисту порушеного права.

02.04.2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просили рішння суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Посилаються на те, що Верховний суд України, розглядаючи аналогічні справи, висловив правову позицію, яка є обов'язковою для судів, в якій зазначив, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням механізму, встановленому ст..ст. 215,216 ЦК України, і що такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндікаційного позову.

В суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Відповідач ОСОБА_6 і його представник - адвокат ОСОБА_9 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду суду законним та таким, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України.

05.07.2018р. до апеляційного суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_10 про уточнення апеляційної скарги в прохальній частині.

Аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність передбачених законом підстав для задоволення вказаної заяви, оскільки вона подана поза межами встановленого статтею 354 ЦПК України тридцятиденного строку подання апеляційної скарги на рішення суду.

Частиною 1 ст.364 ЦПК України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Згідно ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 364 ЦПК України таких випадків не передбачає, а тому рішення суду переглядається в межах апеляційної скарги, поданої представником позивача у березні 2018 року.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, а учасниками справи не заперечується, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7311445 на підставі договору дарування від 15.12.2004 року, укладеного між ОСОБА_3 і її батьком ОСОБА_8, право власності якого на цю квартиру належало, як вказано в посвідченому нотаріусом ОСОБА_11 договорі дарування, «на підставі дублікату довідки, виданої ЖБК «РАДСТ» м.Харкова 22.03.1993 р., за №431, дублікату виданого 20.08.2004 року, витягу про реєстрацію в електрнонному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.09.2004р., витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4640118, виданого КБ «Харківське міське бюро технічної інвентраизації» 05.09.2004р., реєстраційний номер 7311445, номер запису 56407 в книзі 1» (а.с.6-7).

Відповідач ОСОБА_6 оспорював правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру, ОСОБА_6 у вересні 2011 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дублікату довідки ЖБК «Радист» та договору дарування недійсними, встановлення факту родинних відносин та належності доккумента, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що він з 1971 року разом з батьками проживав в спірній квартирі і проживає на даний час з сином відповідачем ОСОБА_5 та його сімєю до складу якої входять неповнолітні діти (його онуки) і після смерті матері у у 2002 році лише він і його батько ОСОБА_8 він фактично є спадкоємцями належної їй частини квартири, однак після смерті батька, який помер 11.02.2011 року, він довідався про існування договору дарування батьком квартири на підставі довідки, яку він вважав незаконною.

Однак рішенням Московського районного суду м.Харкова від 24.10.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Це рішення неодноразово перелгядалося судами апеляційної та касаційної інстанції за скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_5, який діє інтересах неповнолітніх дітей, однак рішення суду першої інстанції на даний час не скасоване, є чинним.

Станом на час розгляду справи залишається чинною та нескасована у передбаченому законом порядку і реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_5, набуте нею у 2005 році. На підставу договору дарування.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02.06.2016 року, яке набрало законної сили і на час вирішення спору судом першої інстанції та перелгяду його апеляційним судом у передбаченому законом порядку не скасоване, скасовано заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 25.02.2016 року і відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за ним права власності на ? частину квартири №199 в будину №65 по проспекту Тракторобудівників.

Поряд з цим, залишились нескасовані посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. договір дарування ? частини спірної квартири, укладений 09.06.2016 року між ОСОБА_6 (дарувальник) і ОСОБА_5 (обдарованим), а також зареєстроване цим же нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_5 на частку в праві власноті на квартиру за на підставі вказаного договору дарування.

Ухвалюючи 15.02.2018 року рішення про відмову задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, не піддаючи сумніву фактичні обставини, на які посилався позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_3 неправильно обрано спосіб захисту порушеного права власника шлязом застосуванням положень ст.215 ЦПК України, тоді як належним способом захисту мав би бути віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння із застосуванням положень ст.387 ЦК України.

Однак з таким вирішенням спору колегія суддів погодитися не може, зважуючи на таке.

Дійсно, як вказував суд першої інстанції, стаття 216 ЦК україни передбачає загальні наслідки недійсності правочину , відповідно до яких недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих що повязані з його недійсністю, а згідно зі ст.236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Дійсно, частиною 3 ст.216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правоі наслідки окремих видів недійсних правочинів, а статтею 387 ЦК України передбачено такий спосіб захисту прав власника як витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заводолоділа ним.

В постановах Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі №6-67цс15 та від 10.06.2015 року у справі №6-348цс15, на які посилаються відповідач та їх представник адвокат ОСОБА_9 містится правова позиція, згідно якої норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданного на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо вічуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленного статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Однак дана справа має певні відмінності від тих, при розгляді яких Верховним Судом України зроблено зазначені висновки, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що викладена в постановах Верховного Суду України від 13.05.2015 року і від 10.06.2015 року при розгляді справ №6-67-цс15 і №6-348цс15 правоа позиція не застосується при вирішенні даної справи, оскільки ОСОБА_3 не зверталася з вимогою і не має, як вказує її представник, підстав для звернення в вимогою про витребування майна, тобто квартири АДРЕСА_6, а тим більше її частини, оскільки з матеріалів справи вбачається, а ОСОБА_3 це не оспорює, що відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_5 у передбаченому законом порядку зареєсьтровані у спірній квартирі у якості наймачів і фактичні в ній весть цей час проживають.

Позивач вбачає порушення її прав власника в тому, не скасовані та зареєстровані договір дарування частки у праві власності на квартиру від 09 червня 2016 року створюють правову невизначеність у реалізації ОСОБА_3 прав власності на квартиру у повному обсязі.

Доказом такого порушення прав власника є також і надане представником позивача 20.09.2013 року до суду у якості додатка до заяви і копія рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про зупинення розгляду заяви ОСОБА_3 про джержавну реєстрацію прав та обтяжень до вирішення питання про усунення непвоноти та суперечностей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , Реєстрі прав власності на нерухоме майно, де міститться інформація про нескасовану спірну реєстрацію набутого відповідачем ОСОБА_5 права власності на частку в праві власності на спірну квартиру на підставі укладеного 09.06.2016 року відповідачами договору дарування частки в праві власності на квартиру.

За таких обставин не можна погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 у звязку з обранням способу захисту шляхом подання негаторного позову замість віндикаційного.

Як ст.3 ЦПК України в редакції цього Кодексу, яка діляа на час звернення ОСОБА_3 до суду з позовом, так і згідно частини 1 ст.4 ЦПК України в редакції, яка діяла на час вирішення справи судом першої інстанції і є чинною на час вирішення справи апеляційним судом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст.19 ЦПК України (в редакції цього Кодексу, згідно Закону України № 2147-V111 від 03.10.2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Судом встановлено, що наявність нескасованих договору дарування частки в праві власності на квартиру від 09.06.2016 року, укладених відповідачами, та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право відповідача ОСОБА_5 на частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_7 порушують право власності позивача ОСОБА_3, а відтак її права підлягають судовому засхисту у зазначений нею спосіб.

Постанояляючи нове судове рішення колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню частково, тобто шляхом визнання недійсним договору дарування частки в праві власності на квартиру, а не договору дарування всієї квартири, як це вказано в позовній заяві.

Судові витрати підлягають розподулі у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 15 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування частини в праві власності на квартиру АДРЕСА_8, укладеного 09.06.2016 року між ОСОБА_6 (дарувальник) і ОСОБА_5 (обдарований), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко Оленою Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №636, та скасувати здійснену на підставі цього договору державну реєстрацію права на частку в праві власності ОСОБА_5 на вказану квартиру. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_1), ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_3) по 551 грн. 20 коп з кожного у якості компенсації судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_1), ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_3) по 826 грн. 80 коп. з кожного у якості компенсації судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина