Постанова № 75572440, 19.07.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/3008/17 Номер провадження 22-ц/786/1577/18Головуючий у 1-й інстанції Парахіна Є. В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Пилипчук Л.І., Дорош А.І.,

при секретарі Коротун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 травня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - ОСОБА_3, про зобов'язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов'язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, в якій позивач вказує, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року визнаний незаконним і скасовано наказ № 28/ос від 19 лютого 2016 року, його поновлено на роботі у публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виробничому підрозділі «Локомотивне депо Полтава» (далі - ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава») на посаді машиніста з дня незаконного звільнення з 19 лютого 2016 pоку, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 лютого 2016 року по 07 листопада 2016 року в розмірі 53556 грн. 64 коп., допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах стягнення за один місяць. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави про негайне виконання в частині поновлення на роботі роботодавець не виконав та звернувся до апеляційного суду. Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення Ленінського районного суду м. Полтави своєю ухвалою від 09 березня 2017 року, лише 11 вересня 2017 року після неодноразових звернень позивача та профкому Вільної профспілки Південної залізниці воно було виконано, позивач поновлений на роботі, виплачено заробітну плату з дня звільнення з посади з 19 лютого 2016 року по день винесення рішення Ленінським районним судом м. Полтави від 07 листопада 2016 року. За час вимушеного прогулу по вині роботодавця з 07 листопада 2016 року по день виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави 11 вересня 2017 року роботодавець не побажав заплатити йому середню заробітну плату, незважаючи на неодноразові звернення з цього питання. Крім того, внаслідок протизаконних дій роботодавця йому завдано моральну шкоду.

Просив зобов'язати ПАТ «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу по вині роботодавця при затримці виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року по день поновлення на роботі 11 вересня 2017 року в сумі 113721 грн. 82 коп., а також стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоду, завдану протизаконними діями роботодавця по відношенню до нього шкоду, яку він оцінює в розмірі 100000 грн.

У подальшому позивач змінив обґрунтування та розмір позовних вимог щодо відшкодування йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернувшись з відповідною позовною заявою, в якій просить зобов'язати відповідача ПАТ «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу по вині роботодавця при затримці виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2017 року по день поновлення на роботі 11 вересня 2017 року в сумі 117393 грн. 73 коп.

Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено начальника ВП «Локомотивне депо Полтава» РФ «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «Українська залізниця», третя особа - ОСОБА_3, про зобов'язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток в сумі 101495 грн. 95 коп., моральну шкоду в сумі 2000 грн. 00 коп., судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп., а всього 104135 грн. 95 коп.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1014 грн. 96 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням ПАТ «Українська залізниця» в особі РФ «Південна залізниця» подало апеляційну скаргу в якій посилалося на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема вказує на те, що відповідач не мав об'єктивної можливості виконати рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що вважає рішення законним і обґрунтованим. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Колегія судців, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач перебував в трудових відносинах з ПАТ «Укрзалізниця», наказом ВП «Локомотивне депо Полтава» РФ «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» № 139/0с від 03 вересня 2012 року переведений на посаду машиніста тепловозу, а наказом № 28/ОС від 19 лютого 2016 року звільнений з посади у зв'язку з втратою довіри.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року задоволений позов ОСОБА_2 до ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Цим рішенням визнано незаконним та скасовано наказ № 28/ос від 19 лютого .2016 року про звільнення позивача з займаної посади у зв'язку з втратою довіри на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на роботі у ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» на посаді машиніста з дня незаконного звільнення - 19 лютого 2016 року; стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 лютого 2016 року по 07 листопада 2016 року в розмірі 53 556 грн. 64 коп. з утриманням всіх належних платежів; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць; стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 19 січня 2017 року доповнено резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року у справі № 553/1128/16-ц (провадження № 2/553/468/2016) стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» на користь держави 1102 грн. 40 коп. судового збору.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2017 року за заявою представників РФ «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та ВП «Локомотивне депо Полтава» РФ «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виправлено помилки у виконавчому листі, виданому Ленінським районним судом м. Полтави 08 листопада 2016 року по цивільній справі № 553/1128/16-ц (провадження № 2/553/468/2016) про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 лютого 2016 року по 07 листопада 2016 року в розмірі 53 556 грн. 64 коп. з утриманням всіх належних платежів, а саме: графу «Рішення, вирок набрав законної сили - 07 листопада 2016 року» викладено в наступній редакції: «Рішення, вирок набрав законної сили - Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць».

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилено, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року залишено без змін.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 15 серпня .2017 року за заявою позивача доповнено резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року у справі № 553/1128/16-ц (провадження № 2/553/468/2016) за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу реченням наступного змісту: «Поновити ОСОБА_2 на роботі у публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» регіональній філії «Південна залізниця» виробничому підрозділі «Локомотивне депо Полтава» на посаді машиніста тепловоза з дня незаконного звільнення 19 лютого 2016 року».

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач 09 листопада 2016 року звернувся до роботодавця з заявою про поновлення на роботі, в задоволенні якої було відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав для цього

Як пояснив позивач, в подальшому він та в його інтересах Вільна профспілка працівників південної залізниці неодноразово звертались до адміністрації ВП «Локомотивне депо Полтава» РФ «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з приводу невиконання рішення суду про поновлення його на роботі.

08 листопада 2016 року на підставі вищевказаного рішення суду виданий виконавчий лист, який пред'явлений позивачем для виконання до Подільського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду, що позивач не був поновлений на роботі у листопаді 2016 року, тобто безпосередньо після винесення судового рішення.

На підставі наказу начальника Локомотивного депо Полтава № 110/ОС від 11 вересня 2017 року скасований наказ № 28/ОС від 19 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_2 з посади машиніста тепловоза, поновлено позивача на посаді машиніст тепловоза з 19 лютого 2016 року.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.

Так, згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його проголошення у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесене Конституцією України до основних засад судочинства.

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом ст. 18, 430 ЦПК України, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови в «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Тобто, суд першої інстанції вірно встановив, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі, яке допущено до негайного виконання, негайно виконано не було.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

За змістом норми ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

А також правильно звернув увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав».

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.

Відтак, висновок суду, що ОСОБА_2 мав правові підстави вважати, що 07 листопада 2016 року він повинен бути поновлений відповідачем на роботі і мав правові підстави сподіватися на отримання заробітної плати за період після поновлення на роботі, яке не відбулось не з вини позивача є вірним.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, щодо часткового задоволення вимог позивача.

При визначенні розміру суми коштів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд вірно вказав, що згідно п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 8 вказаного вище Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За правилами п. 10 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

З довідки ВП «Локомотивне депо Полтава» РФ «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» б/н від 14 березня 2016 року вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 300 грн. 88 коп.

Однак, суд правильно звернув увагу, що встановлені судом обставини безперечно свідчать про те, що оплата праці позивача здійснюється погодинно, це об'єктивно підтверджується розрахунковими листками за грудень 2015 року та січень 2016 року, та не спростовано відповідачем шляхом подання суду належних доказів, відповідно, суд вважає обґрунтованими доводи позивача та його представника про те, що середній заробіток має розраховуватись позивачу виходячи з погодинної середньої заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції погоджується із твердженням суду першої інстанції, що посилання представника відповідача в заперечення вищевказаних обставин на те, що при вирішенні спору про поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при обчисленні середнього заробітку взято до уваги середньоденну заробітну плату і позивач рішення в цій частині не оскаржував, тим самим погодився з правильністю вказаного розрахунку, та посилання у зв'язку з цим на безпідставність розрахунку, наведеного у позовній заяві від 23 березня 2018 року, є неспроможними.

Норми тривалості робочого часу для працівників залізниці на 2016 рік затверджені вказівкою начальника ПАТ «Українська залізниця» № НОТ-96/40-80 від 29 жовтня 2015 року, а норми тривалості робочого часу для працівників філії на 2017 рік наказом начальника РФ «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» № НОТ-96/40-49 від 26 жовтня 2016 року та наказом директора філії № НОТ-96/40-62 від 06 грудня 2016 року.

Графік роботи машиніста тепловозу Локомотивного депо Полтави сторонами суду першої інстанції не надано. Як пояснив при розгляді справи в суді першої інстанції позивач, на посаді машиніста він працював за графіком день-ніч-48 годин, в тиждень в залежності від графіку виходило 48-65 робочих годин. З огляду на наведене, а також те, що відповідно до Галузевої угоди на залізниці встановлений 6-денний робочий тиждень, при обрахунку середнього заробітку він брав за основу місячні норми годин роботи для працівників з нормальною тривалістю робочого тижня 40 годин із змінним режимом при шестиденному робочому тижні.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що дані доводи позивача представником відповідача шляхом подання належних та допустимих доказів не спростовані, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно визнав їх обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.

Також, відповідно до наказу Голови правління ПАТ «Українська залізниця» № 154 від 20 березня 2017 року «Про підвищення годинних тарифних ставок та посадових окладів», прийнято рішення відповідно до Статуту ПАТ «Українська залізниця», Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» підвищити з 01 березня 2017 року на 25 відсотків годинні тарифні ставки та посадові оклади працівників ПАТ «Укрзалізниця», встановлені штатними розписами на 28 лютого 2017 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується, із висновком суду першої інстанції, що позивач за період з 08 листопада 2016 року по 10 вересня 2017 року включно, тобто за час затримки виконання рішення суду Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року про поновлення на роботі та, відповідно, за період коли він не працював на посаді, з якої був незаконно звільнений 19 лютого 2016 року, не з його вини, а внаслідок ухилення відповідача від виконання судового рішення з надуманих підстав, у зв'язку з чим не отримував дохід, який мав отримувати, має право на відшкодування середнього заробітку , в тому числі у листопаді 2016 року за 133 год., у грудні 2016 року за 178 год., у січні 2017 року за 161 год., у лютому 2017 року за 160 год., у березні 2017 року за 173 год., у квітні 2017 року за 157 год., у травні 2017 року за 159 год., у червні 2017 року за 158 год., у липні 2017 року за 172 год., у серпні 2017 року за 173 год., у вересні 2017 року за 57 год. З урахуванням того, що середньогодинна заробітна плата ОСОБА_2 за останні повні 2 місяця роботи перед звільненням у грудні 2015 року (190,5 год.) січні 2016 року (180,0 год), становить 52 грн. 23 коп., з урахуванням підвищення годинних тарифних ставок на 25 % з 01 березня 2017 року, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку в загальній сумі 101 495 грн. 59 коп. При цьому, з огляду на те, що при розрахунку середньогодинного заробітку позивача взято за основу заробітну плату за грудень 2015 року та січень 2016 року з урахуванням усіх її складових, в тому числі індексації, доплати за клас та вислугу років, роботи в нічний час, суд не знаходить підстав для окремого додаткового стягнення на користь позивача вказаних виплат.

Відповідно до п. 13 «Інструкції локомотивної бригади» № ЦТ-0106, затвердженої наказом Укрзалізниці № 876/ЦЗ від 22 листопада 2004 року, при перерві у роботі машиністом, на дільниці, станції, від 6 місяців до 1 року машиністи допускаються до самостійної роботи після проведення з ними інструктажу та практичних випробувань на кожній дільниці обертання або станції та отримання позитивного письмового висновку машиніста-інструктора.

Правильне є твердження суду першої інстанції, що на час постановлення рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року ОСОБА_2 не працював на посаді машиніста тепловозу більше 6 місяців, у зв'язку з чим фактично допущений до виконання вказаної роботи міг бути лише після виконання вимог п. 1.13 «Інструкції локомотивної бригади» № ЦТ-0106. Положення вказаної інструкції підлягають застосуванню у разі допуску особи до роботи на відповідній посаді.

Однак, встановлені обставини справи свідчать про те, що в період з 08 листопада 2016 року по 10 вересня 2017 року включно позивач фактично не працював, його позовні вимоги про стягнення середнього заробітку обґрунтовані саме цими обставинами та за своєю суттю є компенсацією неотриманого доходу за період, коли він не мав можливості отримувати його внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, й з огляду на те, що до незаконного звільнення він працював на посаді машиніста тепловозу, поновлений судом був на посаду, з якої його незаконно звільнив відповідач, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про необхідність стягнення середнього заробітку з урахуванням заробітку за останні два повні місяця роботи на посаді машиніста тепловозу.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про виплату йому середнього заробітку підлягають частковому задоволенню, з відповідача на його користь підлягають стягненню кошти у загальному розмірі 101495 грн. 59 коп.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи, що незважаючи на вжиття різних заходів, позивач був поновлений на роботі лише через 10 місяців після ухвалення відповідного судового рішення, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в цей період ОСОБА_2 зазнавав психологічних переживань та страждань.

Колегія суддів також звертає увагу, що безперечно невиконання рішення суду про поновлення на роботі на протязі 10 місяців призвела до втрати нормальних життєвих зав'язків позивача та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а суд першої інстанції вірно визначив розмір моральної шкоди яка підлягає відшкодуванню.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів, які б ставили під сумнів правильність розрахунку коштів стягнутих за час невиконання рішення суду чи розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не був поновлений на роботі з об'єктивних причин, не підтверджується матеріалами справи та є безпідставними.

Так, судом першої інстанції було перевірено та дано оцінку посиланням представника відповідача на те, що рішення не було виконано своєчасно у зв'язку з тим, що в Локомотивному депо Полтава відсутня посада «машиніста», як про це вказано в рішенні суду. При цьому, суд правильно вказав, що дане посилення не може бути прийнято судом як поважна причина невиконання рішення суду, оскільки зміст рішення суду від 07 листопада 2016 року однозначно свідчить про визнання незаконним наказу про звільнення позивача з відповідної посади й, відповідно, необхідність відновлення його трудових прав шляхом поновлення на роботі на цій же посаді.

У той же час, суд першої інстанції правильно вказав, що у відповідача не було жодних перепон виконати рішення суду в частині скасування наказу № 28/ос від 19 лютого 2016 року про звільнення ОСОБА_2 та поновити його на роботі у ПАТ «Українська залізниця» РФ «Південна залізниця» ВП «Локомотивне депо Полтава» на посаді, яку він займав до звільнення.

При цьому, аналізуючи матеріали справи колегія суддів приходить до переконання, що винесення у послідуючому додаткових рішень та його роз'яснення жодним чином не перешкоджало відповідачу виконати рішення суду, в частині яка було допущена до негайного виконання.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що судом були невірно вирішені питання чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; чи слід позов задовольнити, або у позові відмовити, не ставить під сумнів правильність рішення суду першої інстанції тому, що вказавши ці доводи, відповідач не наводить жодного конкретного факту на їх підтвердження, тобто лише процитував положення ст. 264 ЦПК України.

Разом з тим, слід звернути увагу, що суд при ухваленні рішення суд першої інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 265 ЦПК України навів мотиви прийняття доказів чи відхилення, мотивовану оцінку аргументів сторін, а матеріали справи та доводи апеляційної скарги не дають підстави ставити під сумнів висновки суду першої інстанції.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 травня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2018 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: Л.І. Пилипчук

А.І. Дорош