Постанова № 75569866, 27.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/81/18

Провадження № 22-ц/779/774/2018

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Ясеновенко Л.В.,

суддів: Бойчука І.В., Горейко М.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання незаконними відмов у прийнятті на роботу, прийняття на роботу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області, постановлене у складі судді Рибія М.Г. 18 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

23.01.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відділу освіти Рогатинської РДА про визнання незаконними відмов відділу освіти від 23.12.2015, 10.05.2016, 08.09.2016, 27.10.2016, 07.11.2016, 05.12.2016, 03.01.2017, 03.05.2017, 19.05.2017, 22.05.2017, 22.05.2017, 31.05.2017, 23.08.2017, 25.09.2017, 17.10.2017, 09.11.2017, 28.11.2017, 11.12.2017 № 1418/01-14/12, 11.12.2017 № 1419/01-14/12, 11.12.2017 № 1420/01-14/12 у прийнятті на роботу; зобов'язання відділу освіти прийняти його на посаду вчителя історії або вчителя початкових класів в одну із загальноосвітніх шкіл Рогатинського району та стягнення 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що протягом 2015-2017 років він неодноразово звертався з письмовими заявами до відділу освіти про прийняття його на роботу вчителем історії або початкових класів в одну із шкіл Рогатинського району, однак відповідач на всі його заяви відповідав відмовою з двох причин - або у зв'язку з відсутністю вакантних посад, або у зв'язку з наявністю факту його звільнення з посади вчителя за вчинення аморального проступку.

Відмови відділу освіти у прийнятті його на роботу вважав незаконними, оскільки у школах Рогатинського району були наявні вакантні посади вчителів історії та початкових класів в період подання ним заяв про прийняття на роботу, що підтверджується як рішеннями судів, так і відомостями Рогатинського районного центру зайнятості. Крім того, факт його звільнення з посади вчителя за вчинення аморального проступку та наявність рішення суду про відмову в поновленні на роботі не позбавляє його права працювати вчителем.

Зазначеними незаконними відмовами у прийнятті на роботу йому завдано моральної шкоди, оскільки він не може реалізувати себе як спеціаліст, втрачає кваліфікацію, погіршився його психоемоційний стан та стосунки в сім'ї.

Ухвалою Рогатинського районного суду від 04.04.2018 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до відділу освіти Рогатинської РДА про визнання незаконними дій, працевлаштування, відшкодування моральної шкоди в частині вимог ОСОБА_3 про визнання незаконними відмов відділу освіти Рогатинської РДА від 23.12.2015 року, 10.05.2016 року та 08.09.2016 року у його працевлаштуванні, у зв'язку з набранням законної сили рішення суду, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Рішенням Рогатинського районного суду від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на незаконність рішення суду.

Зазначає, що суд, встановивши факт наявності вакантних посад педагогічних працівників у школах Рогатинського району в період з 30.11.2015 року до 31.10.2017 року, тобто в період коли він подавав заяви про прийняття його на посаду педагогічного працівника, а отже, встановивши надання йому неправдивої інформації щодо наявності вакантних посад, безпідставно дійшов висновку про відсутність порушення його прав та відмовив у визнанні відповідей від 27.10.2016 року, 07.11.2016 року, 05.12.2016 року, 03.01.2017 року, 03.05.2017 року та 23.08.2017 року необґрунтованими.

Суд також не дав правової оцінки відмовам відповідача щодо його працевлаштування з підстав наявності рішення Рогатинського районного суду від 04.07.2013 року та з підстав низьких моральних якостей.

Апелянт вважає, що наявність рішення суду про відмову в задоволенні його позову про поновлення на роботі, не позбавляє його права займатися педагогічною діяльністю.

Не дав оцінки суд і тому, що в той час, коли йому надавали відповіді про відсутність вакантних посад, відповідач проводив працевлаштування інших осіб за його освітою та спеціальністю.

Також вказує на факт не подання відповідачем відомостей Рогатинському районному центру зайнятості щодо наявності вакантних посад вчителів у 2017 році та факт працевлаштування протягом року чотирьох осіб на посади вчителів початкових класів.

Відповідь центру зайнятості від 01.12.2017 року №178-01/29-17 свідчить про те, що центр зайнятості не володіє достовірною інформацією стосовно кількості працевлаштованих вчителів певних спеціальностей за конкретний період.

Не погоджується позивач і з посиланням у рішенні суду на те, що відділ освіти проводить працевлаштування відповідно до ч.2 ст. 26 ЗУ «Про загальну середню освіту» - за поданням директора школи, та посиланням у рішенні як на підставу відмови в позові - на відсутність подання директора школи щодо прийняття його, ОСОБА_3, на роботу, оскільки з цих підстав відділ освіти не відмовляв йому у працевлаштуванні.

Суд також не дав оцінки наявним в матеріалах справи характеристикам на гр. ОСОБА_3

Просить рішення суду скасувати на ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на те, що позивач не навів підстав необґрунтованості рішення суду.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.

Представник відділу освіти Рогатинської РДА в судове засідання не з'явився, однак у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що просить розглядати справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що у 2003 році ОСОБА_3 закінчив Чортківське педагогічне училище та здобув кваліфікацію вчителя початкових класів, керівника дитячого хореографічного колективу, у 2007 році закінчив Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Педагогічна освіта» та здобув кваліфікацію бакалавра педагогічної освіти, вчителя історії загальноосвітньої школи другого ступеня, а у 2008 році закінчив Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія» та здобув кваліфікацію магістра педагогічної освіти, викладача історії.(а.с.18)

31 серпня 2011 року ОСОБА_3 був прийнятий з 01 вересня 2011 року на роботу вчителем історії Стратинської ЗОШ І-ІІ ст. на підставі подання директора школи, що підтверджується витягом з наказу відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 31.08.2011 № 120 к.(т.1 а.с.191)

Наказом відділу освіти Рогатинської РДА від 25 грудня 2012 року № 270к ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за вчинення ним як працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, що підтверджується витягом з наказу.(т.1 а.с.192)

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 04 липня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Стратинської ЗОШ І-ІІ ст. про визнання незаконним звільнення, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 вчинив аморальний проступок, який є несумісним з продовженням виконання роботи вчителя, а саме: під час уроку вчитель ОСОБА_3 не відпустив Проців Д. до туалетної кімнати, що завдало неповнолітній учениці фізичного болю, психологічних страждань. Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам, які відповідно до ст.ст. 57 - 59 ЦПК України встановлені судом з показань свідків, письмових матеріалів справи, пояснень сторін. Такий поступок, на думку колегії суддів, виглядає як знущання над неповнолітньою особою, яка залежна від вчителя в силу формальних стосунків між ними.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про освіту», чинної до 28.09.2017 року, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

За змістом статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Згідно ч.2 ст. 54 ЗУ «Про освіту», чинної з 28.09.2017 року, педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов'язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров'я; дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності; дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров'ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам; додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов'язки.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов'язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Згідно з копіями заяв від 30.11.2015, 25.04.2016, 10.08.2016, 07.10.2016, 21.10.2016, 16.11.2016, 06.12.2016, 27.12.2016, 07.04.2017, 25.04.2017, 03.05.2017, 21.07.2017, 08.08.2017, 19.10.2017, 31.10.2017 ОСОБА_3 звертався до відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області з проханнями прийняти його на посаду педагогічного працівника (вчителя історії, вчителя початкових класів) в одну із шкіл району.

У відповідях від 27.10.2016, 07.11.2016, 05.12.2016, 03.01.2017, 03.05.2017, 23.08.2017 відділ освіти Рогатинської РДА повідомив ОСОБА_3, що за вказаними ним спеціальностями вакантні посади відсутні.

У відповідях від 19.05.2017, 22.05.2017, 22.05.2017, 31.05.2017, 25.09.2017, 17.10.2017, 09.11.2017, 28.11.2017, 11.12.2017 № 1418/01-14/12, 11.12.2017 № 1419/01-14/12, 11.12.2017 № 1420/01-14/12 відділ освіти РДА повідомив ОСОБА_3 про те, що він був звільнений 25.12.2012 з роботи за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи вчителя, та що йому рішеннями судів було відмовлено у поновленні на роботі.

У ст. 43 Конституції України зазначається, що кожен має право на працю, а це включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо.

Згідно з ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Отже, стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу. Це: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених ч. 2 ст. 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Обов'язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони, таким чином, заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов'язком роботодавця укласти такий договір.

ОСОБА_3 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов'язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Тобто, перелік обов'язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов'язку відповідач не порушував.

Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_3 не пов'язана.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Обставини відповідності ОСОБА_3 за рівнем кваліфікації вимогам, які передбачені для зайняття посади вчителя та наявність цієї посади у штатному розписі на момент звернення ОСОБА_3 із заявою про прийняття на роботу, зокрема 27.10.2016, 07.11.2016, 05.12.2016, 03.01.2017, 03.05.2017 та 23.08.2017, не можуть становити підставу зобов'язання відповідача укласти трудовий договір із ОСОБА_3

У зв'язку з наведеним, безпідставними є посилання ОСОБА_3 у апеляційній скарзі на те, що на час його звернення із заявами про прийняття на роботу були наявними вакантні посади педагогічних працівників.

Не спростовують висновків суду і посилання апелянта у скарзі на факт не подання відповідачем відомостей Рогатинському районному центру зайнятості щодо наявності вакантних посад вчителів у 2017 році та факт працевлаштування протягом року чотирьох осіб на посади вчителів початкових класів.

Доводи ОСОБА_3 про те, що суд безпідставно посилався у рішенні на те, що відділ освіти проводить працевлаштування відповідно до ч.2 ст. 26 ЗУ «Про загальну середню освіту» - за поданням директора школи, та як на підставу відмови в позові - на відсутність такого подання, також не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Порядок прийняття на посади педагогічних працівників державного, комунального закладу загальної середньої освіти визначено ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту» в редакції цього закону, яка діяла до 28.09.2017, в ч. 2 ст. 26 було зазначено, що призначення на посаду педагогічних працівників державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснюється відповідним органом управління освітою за поданням керівника загальноосвітнього навчального закладу. З 28.09.2017 педагогічні працівники закладу загальної середньої освіти призначаються на посади та звільняються з посад керівником цього закладу.

Судом встановлено, що подання від директорів шкіл Рогатинського району про призначення ОСОБА_3 на посаду педагогічного працівника у відділ освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області не надходили.

Отже, у відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області були відсутні підстави для призначення ОСОБА_3 на посаду педагогічного працівника однієї із шкіл Рогатинського району.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2018 року - без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Л.В. Ясеновенко

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко