Рішення № 75567736, 30.07.2018, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/443/18

Провадження № 2/456/717/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Куртої В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 25.06.2018 року подав заяву про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом, та просить скасувати наказ ТзОВ «Галичина-Захід» № 78-К від 20.12.2017 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності; скасувати наказ ТзОВ «Галичина-Захід» № 107 ''К'' від 29.01.2018 року про звільнення його з роботи, поновити його на роботі в ТзОВ «Галичина-Захід» водієм підрозділу п/ферма з часу незаконного звільнення; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням з роботи до дня ухвалення судом відповідного рішення, а також 100000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що він працював в ТзОВ «Галичина-Захід» з 08.12.2011 року на посаді водія в автотранспортному цеху. Однак, з часу створення первинної організації профспілки працівників ТзОВ «Галичина-Захід» та обрання його головою профкому первинної організації профспілки «Галичина-Захід» в нього з адміністрацією товариства почали виникати постійні конфлікти, що призвели до звільнення його з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України з порушенням діючого трудового законодавства. Даний наказ був оскаржений ним до Стрийського міськрайонного суду Львівської області, який за згодою сторін був скасований, його було поновлено на роботі, виплачено зарплату за час вимушеного прогулу та скасовано наказ № 27 від 11.05.2017 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення. Після поновлення на роботі з 09.08.2017 року він приступив до роботи, добросовісно виконував свої обов'язки, але з боку роботодавця почались несправедливі претензії, складалися різного роду доповідні. Так, наказом № 78-К від 20.12.2017 року на нього було накладено дисциплінарне стягнення - догану за те, що він не приступив до роботи 06, 07, 08, 09, 10 листопада 2017 року, що не відповідає дійсності. Крім цього, профком первинної профспілкової організації, розглядаючи подання адміністрації з цього приводу, не дав згоди на притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 252 КЗпП України.

Наказом № 107 ''К'' від 29.01.2018 року його було звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, які він, на думку відповідача, вчинив 04, 05, 09 січня 2018 року, без згоди первинної організації профспілки працівників «Галичина-Захід» та вищого виборного органу - Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу.

Неправомірні дії роботодавця призвели до погіршення стану здоров'я позивача, на відновлення якого він витрачає значні кошти. Втрата робочого місця стала предметом моральних страждань та призвела до втрати нормальних життєвих зв'язків голови профкому з членами профспілки, а тому він змушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини. Позивач подав розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.01.2018 року по 02.07.2018 року в сумі 27182,48 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає звільнення ОСОБА_1 законним та обґрунтованим, покликаючись на те, що у зв'язку з виробничою необхідністю та з метою оптимізації роботи товариства водія ОСОБА_1 було переміщено в підрозділ п/ферми в межах спеціальності та кваліфікації, обумовлених трудовим договором, з попереднім графіком роботи та без змін умов оплати праці. ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом про переміщення, проте останній відмовився його підписати, про що було складено відповідний акт. Згідно з доповідними записками інженера-кошторисника ОСОБА_3 від 03.05.2017 року, 04.05.2017 року, 08.05.2017 року, 10.05.2017 року та 11.05.2017 року водій ОСОБА_1 прибув на місце роботи, проте не приступив до виконання своїх посадових обов'язків. Провів цілий день у підсобному приміщенні, на зауваження не реагував, пояснення не надавав, в результаті чого ОСОБА_1 була оголошена догана. Давати письмові або усні пояснення останній відмовився. Згідно з доповідною запискою старшого зміни охорони ОСОБА_4 від 11.05.2017 року водій ОСОБА_1 не перетинав пункту охорони № 1 (в'їзд на територію товариства). В результаті чого, керуючись п. 3 ст. 40 КЗпП України, згідно з наказом № 363 «к» від 12.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено за систематичне невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Адміністрації товариства не було відомо про реєстрацію профспілки, а відтак, жодного зв'язку між звільненням ОСОБА_1 та обранням його головою профспілки немає. Наказом від 09.08.2017 року водія ОСОБА_1 було поновлено на роботі.

Окрім цього, згідно з доповідними записками інженера-кошторисника ОСОБА_3 від 06.11.2017 року, 07.11.2017 року, 08.11.2017 року, 09.11.2017 року та 10.11.2017 року водій ОСОБА_1 прибув на місце роботи, проте не приступив до виконання своїх службових обов'язків, будь-яких письмових пояснень не надав, чим порушив п.п. 4.1 та 4.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та розділ II Посадової інструкції водія транспортного засобу, у зв'язку з чим товариство звернулося до профспілкового комітету первинної організації профспілки працівників ТзОВ ''Галичина -Захід'' з поданням № 345 від 05.12.2017 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності водія ОСОБА_1 у вигляді догани. У зв'язку з необгрунтованою відмовою профспілкового комітету в наданні дозволу на притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та безпідставним невиконанням ним своїх службових обов'язків наказом № 78-К від 20.12.2017 року останньому було оголошено догану. Відтак, притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є законним та обгрунтованим.

Окрім цього, перевіркою, проведеною на підставі наказу № 02/01/18-1 від 02.01.2018 року ''Про перевірку належного виконання службових обов'язків працівниками перегрузочної рампи'', встановлено відсутність водія перевантажувальної рампи ОСОБА_1 на робочому місці 04.01.2018 року протягом 4 годин з 13 год. до 17 год., 05 січня 2018 року - протягом 4 год. з 13 год. до 17 год. та 09.01.2018 року - протягом 2 год. 45 хв. з 14 год. 15 хв. до 17 год. Будь-яких усних чи письмових пояснень з приводу відсутності на робочому місці ОСОБА_1 надавати відмовився. Таким чином, останній порушив п.п. 4.3, 4.12 Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та Посадову інструкцію водія транспортного засобу. Протоколом № 16 засідання профспілкового комітету від 26.01.2018 року відмовлено в наданні попередньої згоди на розірвання трудового договору з водієм ОСОБА_1 Будь-які обгрунтування причин відмови в наданні такої згоди в протоколі відсутні. Покликання ОСОБА_1 на те, що він виходив на роботу о 5 год. ранку не відповідають дійсності, оскільки згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, з якими ОСОБА_1 був ознайомлений, графік роботи на підприємстві встановлено з 8.00 до 17.00. Будь-яких наказів чи розпоряджень ОСОБА_1 щодо виходу на роботу о 5 год. ранку не надавалось. У зв'язку з тим, що первинною організацією профспілки працівників ТзОВ «Галичина-Захід» було надано необґрунтовану відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору, у відповідача відсутній обов'язок звертатися до вищого виборного органу цієї професійної спілки для отримання попередньої згоди на розірвання трудового договору. Відтак, відповідачем у повному обсязі додержано вимоги, передбачені ч. 7 ст.43, ч. 3 ст. 252 КЗпП України, а тому звільнення ОСОБА_1 відбулося в межах чинного законодавства. Посилання позивача на погіршення стану здоров'я у зв'язку з неправомірними діями роботодавця є також необґрунтованим, оскільки дезінфекція рук не відноситься до шкідливих умов праці, проводиться та є обов'язковою для всіх підрозділів товариства та працівників. У засобі для дезінфекції шкіри (Біонол Сільфур С) відсутні протипоказання та шкідливі наслідки. ОСОБА_1 було запропоновано використовувати рукавиці та дезінфікувати саме їх, проте він відмовився, посилаючись на те, що йому в них некомфортно працювати. Враховуючи вищенаведене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У трудових спорах про поновлення на роботі обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Розгляд та вирішенні трудових спорів повинні спрямовуватися на охорону конституційного права кожного на працю.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу № 339к від 08.12.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТзОВ «Галичина-Захід» на посаду водія автотранспортного цеху.

Наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 363К від 12.05.2017 року ОСОБА_1 звільнений у зв'язку із систематичним невиконанням трудових обов'язків без поважних причин на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 46к від 09.08.2017 року ОСОБА_1 поновлено на роботі.

Наказом № 107К від 29.01.2018 року ОСОБА_1 звільнений з роботи в зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України

Судом встановлено, що наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 274 «к» від 04.04.2017 року водія АТЦ ОСОБА_1 з 04.04.2017 року переміщено у підрозділ п/ферми в межах спеціальності та кваліфікації, обумовлених трудовим договором, з попереднім графіком роботи та без змін умов оплати праці в зв'язку з виробничою необхідністю та з метою оптимізації роботи товариства. ОСОБА_1 відмовився підписати наказ про переміщення, про що свідчить акт ТзОВ «Галичина-Захід» від 04.04.2017 року /а.с. 21-22/.

Як вбачається з доповідних записок, наданих першому заступнику генерального директора ТзОВ «Галичина-Захід» ОСОБА_5 ОСОБА_3 від 06.11.2017 року, 07.11.2017 року, 08.11.2017 року, 09.11.2017 року, 10.11.2017 року, водій ОСОБА_1 06.11.2017 року, 07.11.2017 року, 08.11.2017 року, 09.11.2017 року, 10.11.2017 року з'явився на роботу, але не приступив до виконання своїх обов'язків /а.с. 42-46/.

Згідно з доповідною запискою ОСОБА_3 від 09.11.2017 року водій ОСОБА_1 з'явився на роботу 09.11.2017 року о 08 год. 15 хв., причину спізнення на роботу не пояснив /а.с. 47/.

Згідно з доповідною запискою ОСОБА_3 від 10.11.2017 року водій ОСОБА_1 з'явився на роботу 10.11.2017 року о 08 год. 20 хв., причину спізнення на роботу не пояснив /а.с. 48/.

У зв'язку з надходженням від водія ОСОБА_1 листа від 07.11.2017 року щодо відсутності належних умов праці для виконання ним своїх службових обов'язків наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 09/11-17-1 від 09.11.2017 року була створена комісія для перевірки факту відсутності належних умов праці для виконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків /а.с. 52/.

В результаті перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 ознайомлений з Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників ТзОВ «Галичина-Захід», Правилами біобезпеки на території ТзОВ «Галичина-Захід» та Посадовою інструкцією водія та умовами праці, ознайомлений з технікою безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, таким чином у нього визначене робоче місце та йому відомі його посадові обов'язки. ОСОБА_1 забезпечений засобами індивідуального захисту та частково спецодягом, а на робочому місці відсутні небезпечні та шкідливі виробничі фактори. Таким чином, комісією встановлено факт безпідставного невиконання водієм ОСОБА_1 його посадових обов'язків, про що складено акт від 09.11.2017 року /а.с. 53/.

Водій ОСОБА_1 від надання усних або письмових пояснень про причину невиконання ним своїх службових обов'язків відмовився, про що свідчить акт фіксації відмови від 09.11.2017 року /а.с. 54/.

Генеральний директор ТзОВ «Галичина-Захід» ОСОБА_6 звертався до профспілкового комітету Первинної організації профспілки працівників ТзОВ «Галичина-Захід» ПСП агропромислового комплексу України з поданням про надання дозволу на притягнення до дисциплінарної відповідальності водія ОСОБА_1 у вигляді оголошення йому догани (вих. № 345 від 05.12.2017 року) /а.с. 49/.

Відповідно до протоколу № 14 засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ТзОВ «Галичина-Захід» Львівської обласної організації профспілки працівників АПК від 08.12.2017 року профспілковий комітет відмовив у наданні дозволу на притягнення до дисциплінарної відповідальності водія ОСОБА_1 у вигляді оголошення йому догани за відсутності фактів, що підтверджують порушення ним п.п. 4.1, 4.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та розділу II Посадової інструкції водія транспортного засобу /а.с. 10/.

Наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 78-К від 20.12.2017 року ОСОБА_1, водію підрозділу п/ферми, оголошено догану та позбавлено його преміальних виплат. З даним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений /а.с. 3/.

Відповідно до протоколу № 15 засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ТзОВ «Галичина-Захід» Львівської обласної організації профспілки працівників АПК від 21.12.2017 року профспілковий комітет розглянув наказ № 78-КК від 20.12.2017 року та висловив свою незгоду щодо оголошення догани та позбавлення преміальних виплат ОСОБА_1 /а.с. 56/.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд, виходить із такого.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Постановою № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України в ч. 1 «звернув увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП та інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці».

Судом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» процедури застосування дисциплінарного стягнення, яка передбачена законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника, з урахуванням вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 148 КЗпП України, відповідно до яких дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Догана є дисциплінарним заходом особистого немайнового характеру. Це стягнення полягає у негативній оцінці і засудженні поведінки працівника в трудовому колективі. Такий моральний осуд покликаний спонукати працівника надалі належно виконувати свої трудові обов'язки. Адже працівник має усвідомлювати, що в разі порушення ним трудової дисципліни після оголошення йому догани до нього роботодавцем може застосовуватися більш суворе стягнення, передбачене законодавством, зокрема, звільнення.

Тобто догана - захід дисциплінарного впливу морально-психологічного характеру, що містить негативну оцінку конкретних дій працівника і виконує оцінювальний, попереджувальний і мотиваційний вплив на нього.

Відповідно до ст. 149 Кодексу законів про працю України встановлений імперативний порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ч.ч. 3 і 4 ст. 149 КЗпП України).

Вимога закону про необхідність отримання роботодавцем пояснень працівника до моменту застосування дисциплінарного стягнення є важливою гарантією захисту прав працівника, оскільки надає останньому можливість довести роботодавцю правомірність своїх дій, а роботодавцю - розглянути пояснення працівника, врахувати їх під час прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення й відмовитися від такого, у разі якщо пояснення будуть обґрунтованими.

Відповідно до ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

Оскаржуваним наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 78-К від 20.12.2017 року до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення п.4.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку та розділу II Посадової інструкції водія транспортного засобу.

Оголошення догани позивачу проведено з порушенням вимог щодо встановленого ст. 149 КЗпП України порядку застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, ОСОБА_1 не було повідомлено, в чому адміністрація вбачає порушення трудової дисципліни, яке потягло обрання саме такого заходу стягнення як догана, не зазначено, який пункт Посадової інструкції водія порушив позивач, від позивача не зажадали письмових пояснень щодо невиконання ним своїх обов'язків 10.11.2017 року та причини спізнення на роботу 10.11.2017 року, оскільки акт про відмову ОСОБА_1 від надання усних або письмових пояснень про причину невиконання ним своїх службових обов'язків складено 09.11.2017 року.

Відповідно до ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Відповідно до ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації на основі типових правил.

В ході розгляду справи встановлено, що Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників ТзОВ ''Галичина-Захід'', з якими позивач був ознайомлений тільки 14.08.2017 року та п. 4.1 яких він порушив, що стало підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, затверджений не трудовим колективом, а першим заступником генерального директора ТзОВ ''Галичина-Захід'' ОСОБА_5, що суперечить вимогам ст. 142 КЗпП України /а.с. 70-72/.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наказ № 78-К від 20.12.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.» є незаконним та підлягає скасуванню.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без по важних причин.

Як зазначається у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу.

Як з'ясовано при розгляді справи, підставою для прийняття наказу № 107 ''К'' від 29.01.2018 року про звільнення ОСОБА_1 були акти про проведення перевірки належного виконання службових обов'язків працівниками перевантажувальної рампи від 04.01.2017 року, 05.01.2017 року, 09.01.2017 року; доповідна записка першого заступника генерального директора ОСОБА_5 про відсутність працівників на робочому місці від 15.01.2018 року; акт фіксації відмови від надання усних або письмових пояснень від 15.01.2017 року; табель обліку використання робочого часу.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 02/01/18-1 від 02.01.2017 року «Про перевірку належного виконання службових обов'язків працівниками перегрузочної рампи» була створена комісія для перевірки факту належного виконання службових обов'язків працівниками перевантажувальної рампи. Перевіркою встановлено, що водій ОСОБА_1 був відсутній у робочий час на робочому місці 04.01.2018 року - 4 години, з 13:00 до 17:00 /а.с. 59/, 05.01.2018 року - 4 години з 13:00 до 17:00 /а.с.60/, 09.01.2018 року - 2 години 45 хвилин з 14:15 до 17:00 /а.с. 61/ без поважних причин. Будь-яких виправдальних документів або письмових чи усних пояснень щодо причини самовільного залишення в робочий час свого робочого місця та відсутності на робочому місці водій ОСОБА_1 надавати відмовився, що підтверджується актом від 15.01.2017 року /а.с.66/.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В даному випадку звільнення позивача з роботи є дисциплінарним стягненням, застосованим до нього за прогул.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в рішенні від 19.10.2011 року по справі № 6-56708св10, окрім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є встановлення поважності причин відсутності. Отже, роботодавець зобов'язаний не лише зафіксувати факт відсутності працівника на робочому місці, але також встановити період протягом якого працівник був відсутній. Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд України в ухвалі від 19.10.2011 року зазначив, що законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул уважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа, передбачених ст. 57 ЦПК. При цьому відсутність працівника може підтверджуватися не тільки лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що разом з іншими працівниками перевантажувальної рампи ТзОВ «Галичина-Захід» ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 04, 05 та 09 січня 2018 року працював з 5 год. та відпрацювавши 8 год., завершив роботу о 13 год., виконавши всі покладені на нього обов'язки. А тому жодного прогулу він не вчиняв.

Із матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання щодо відсутності позивача 04 та 05 січня 2018 року протягом 4 год. у період з 13 год. до 17 год. та 09 січня 2018 року протягом 2 год. 45 хв. з 14:15 до 17:00 на роботі відповідач не взяв до уваги, що причиною відсутності позивача був факт його виходу в ці дні на роботу о 5 год., що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9, які в судовому засіданні пояснили, що є працівниками перевантажувальної рампи ТзОВ ''Галичина-Захід'' (ОСОБА_11 працює водієм, а ОСОБА_9 - робітником). 04 та 05 січня 2018 року працювали з 5 год. до 13 год. Він (ОСОБА_11.) особисто по телефону повідомив ОСОБА_1 про необхідність вийти на роботу 04 та 05 січня 2018 року о 5 годині. В ці дні останній працював з ними на перевантажувальній рампі з 5 год., а тому всі вони, виконавши свою роботу та відпрацювавши повних 8 год., о 13 год. пішли додому. Хоча Правилами внутрішнього трудового розпорядку передбачений графік роботи з 8.00 до 17.00, однак у зв'язку з виробничою необхідністю працівники перевантажувальної рампи за усною вказівкою їх безпосереднього керівника ОСОБА_3 виходять на роботу о 5 годині, що й мало місце 04, 05 та 09 січня 2018 року. Сам ОСОБА_3 починає роботу з 8 години та у вказані в актах перевірки роботи перевантажувальної рампи дні також був відсутній на робочому місці, а тому не міг знати, хто й коли залишав роботу.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що працює інженером-кошторисником та є безпосереднім керівником працівників перевантажувальної рампи ТзОВ ''Галичина-Захід'', чотирьох з яких, а саме : ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 викликав на роботу 04, 05 та 09 січня 2018 року на 5 год. Після того, як вони виконали всю роботу та відпрацювали 8 год., відпустив їх додому. Жодних вказівок водію ОСОБА_1 стосовно його виходу на роботу 04, 05 та 09 січня 2018 року на 5 год. він не давав та з роботи його в ці дні не відпускав.

Разом з цим, з пояснень сторін та наданих суду матеріалів вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та адміністрацією ТзОВ «Галичина-Захід» склались тривалі неприязні відносини з причин, які виходять за межі розгляду даної цивільної справи, оскільки наказом ТзОВ «Галичина-Захід» № 27 від 11.05.2017 року ОСОБА_1 оголошено догану, а наказом № 363К від 12.05.2017 року ОСОБА_1 звільнено у зв'язку із систематичним невиконанням трудових обов'язків без поважних причин відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України на підставі доповідних записок інженера-кошторисника ОСОБА_3 від 03, 04, 05, 06, 07, 08, 10 та 11 травня 2018 року, а тому наявність таких відносин викликає в суду сумнів у правдивості показань допитаного свідка ОСОБА_3

Суд бере до уваги показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9, так як такі кореспондуються із обставинами справи та підтверджуються іншими доказами, приєднаними до справи, яким суд надав оцінку.

За таких обставин факт відсутності ОСОБА_1 на роботі в період 04, 05 січня та 09 січня 2018 року без поважних причин у судовому засіданні підтвердження не знайшов.

Суд вважає, що звільнення позивача з роботи було проведено без дотримання вимог трудового законодавства України, не було з'ясовано причини відсутності позивача на робочому місці, не надано оцінки причинам його відсутності.

Відсутність позивача на робочому місці 04 та 05 січня 2018 року протягом 4 год. з 13 год. до 17 год. та 09 січня 2018 року протягом 2 год. 45 хв. з 14:15 до 17:00 не призвела до зриву роботи перевантажувальної рампи ТзОВ ''Галичина-Захід''.

Суд вважає, що встановлені в судовому засіданні причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 04 та 05 січня 2018 року протягом 4 год. з 13 год. до 17 год. є поважними. Підстав для звільнення позивача з роботи у зв'язку з його відсутністю на робочому місці 04.01.2018 року та 05.01.2018 року не було, а відсутність позивача на робочому місці 09 січня 2018 року протягом 2 год. 45 хв. з 14:15 до 17:00 не може вважатися прогулом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача проведено відповідачем із порушенням вимог чинного трудового законодавства України, без врахування і з'ясування всіх обставин, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення підлягають задоволенню.

Окрім того, відповідно до протоколу № 16 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації ТзОВ «Галичина-Захід» Львівської обласної організації профспілки працівників АПК від 26.01.2018 року профспілковий комітет не надав попередньої згоди на розірвання трудового договору з водієм ОСОБА_1 /а.с. 11-12/.

Постановою Президії Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу № П-15 від 05.04.2018 року відмовлено адміністрації ТзОВ «Галичина-Захід» у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з 29.01.2018 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України /а.с. 122-128/.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді водія підрозділу п/ферма ТзОВ «Галичина-Захід» з 29.01.2018 року.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд погоджується з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наданого позивачем, оскільки розрахунок такого здійснювався, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи позивача.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Оскільки звільнення позивача відбулось 29.01.2018 року, відтак, для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, за основу береться заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем повних два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: листопад та грудень 2017 року.

Згідно з довідкою про доходи заробітна плата ОСОБА_1 у листопаді 2017 року становила 7208,85 грн., а у грудні 2017 року - 4030,30 грн. (а.с. 116).

Кількість робочих днів у листопаді 2017 року становить 22 дні, у грудні - 21 день.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає: (7208,85 грн. + 4030,30 грн.) : (22 дні +21 день) = 261,37 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу з дня звільнення 29.01.2018 року по день поновлення на роботі 30.07.2018 року становить 125 днів.

З врахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32671 грн. 25 коп. (261,37 грн. х 125 днів).

Разом з тим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах сплати суми платежу за один місяць в розмірі 5445,21 грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до положень ст.ст. 32, 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав та законних інтересів.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Зазначений перелік дій, внаслідок яких особа може зазнавати моральної шкоди, безперечно не є виключним та не перелічує всі випадки, коли особі завдається моральна шкода. Отже, правильним є визначення моральної шкоди, яке надається п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних страждань, заподіяних особі у кожному конкретному випадку.

Стаття 1167 ЦК встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв'язку та вини завдавача. При цьому треба враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить та інші обставини.

До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені.

Не відповідає змісту ст. 237-1 КЗпП України стягнення з власника моральної шкоди лише на підставі заяви про наявність такої шкоди, якщо немає обставин, зазначених у частині першій ст. 237-1 КЗпП України /моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя/.

Разом з тим, позивачем не надано, а в суді не здобуто жодних доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації позивачем свого життя.

Враховуючи вищенаведене, вимоги ОСОБА_1 про стягнення 100000 грн. моральної (немайнової) шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати накази № 78-К від 20 грудня 2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1» та № 107 ''К'' від 29 січня 2018 року ''Про звільнення з роботи ОСОБА_1.'' на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія підрозділу п/ферми ТзОВ «Галичина-Захід» з 29 січня 2018 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» (ЄДРПОУ 30124457; 82420, с. Кавсько Стрийського району Львівської області, вул. Стрийська, 1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІПН НОМЕР_1; АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 січня 2018 року по 30 липня 2018 року в розмірі 32671 грн. 25 коп. (тридцять дві тисячі шістсот сімдесят одну грн. 25 коп.) без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» (ЄДРПОУ 30124457; 82420, с. Кавсько Стрийського району Львівської області, вул. Стрийська, 1) на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 5445,21 грн. (без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів) допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, однак з врахуванням п.п. 15.5 п. 15 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, до Апеляційного суду Львівської області через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Суддя Л.В.Гула