Рішення № 75567256, 26.07.2018, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/982/18

Провадження №2/443/891/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року Жидачівський районний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді Ціпивко І.І.,

з участю секретаря судового засідання Рибакової І.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Жидачів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Гніздичівської селищної ради Жидачівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2, звернулася в суд з позовною заявою, якою просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що по АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 на праві особистої власності належав робітничому двору, членами якого були: ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_2 (дочка). Частка кожного становила 1/3 житлового будинку. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мама - ОСОБА_6 - голова двору. Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з частини житлового будинку з надвірними спорудами, що по АДРЕСА_1 (1/3 - як члена колишнього робітничого двору). За життя мати склала заповіт, відповідно до якого належне майно заповіла їй. Відтак, вона як єдиний спадкоємець за заповітом, що виявила бажання прийняти спадщину, яку формально прийняла, оскільки на момент її відкриття спільно проживала із спадкодавцем, звернулась з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3, проте отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, що належав померлій та є спадковим майном. Вказана відмова позбавляє її можливості належним чином реалізувати волю спадкодавця та свої спадкові права. Окрім того 08.03.2018 року помер її батько, після смерті якого залишилась 1/3 спірного житлового будинку, а тому враховуючи що інші спадкоємці окрім неї відсутні, змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та визнання права власності цілісно на спірне майно.

Позивач ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві та просить їх задовольнити.

Представник відповідача, Гніздичівської селищної ради Жидачівського району Львівської області - ОСОБА_5 подав заяву, в якій просить розглянути дану справу за відсутності їх представника, оскільки вони не заперечують проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.2 ст.49, ч.3 ст.200, ч.4 ст.206 ЦПК України у випадку визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується долученим витягом №568 з будинкової книги будинку АДРЕСА_1 від 08 травня 2018 року, що станом на 30 червня 1990 року в АДРЕСА_1 рахувалося господарство за робітничим двором, в якому були зареєстровані та проживали: ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_2 (дочка) /а.с. 15/.

Згідно технічного паспорта від 22 травня 2018 року(копія якого долучена до матеріалів справи) на житловий АДРЕСА_1, загальна площа вказаного будинку становить 108,8 кв.м. (житлова - 52,5 кв.м.). Інвентаризаційна вартість - 277030 грн. /а.с. 16-18/.

України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А відтак, при постановленні рішення по даній справі, слід керуватися положенням ЦК УРСР в редакції 1963 року. Окрім цього, при вирішенні вказаного судового спору також слід керуватися нормами ЦК України 2004 року, оскільки спадкування спадкового майна має місце після прийняття нового Цивільного Кодексу України.

Відповідно до статті 17 ЗУ «Про власність» (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Згідно із листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні обставинами справи встановлено, що спірний житловий будинок в АДРЕСА_1 належав суспільній групі господарств «робітничий двір», членами якого були: ОСОБА_6 - голова двору, ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_2 (дочка). Частка кожного члена двору становила 1/3.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується долученою копією свідоцтва про смерть, що ІНФОРМАЦІЯ_3, в смт. Гніздичів Жидачівського району Львівської області, померла ОСОБА_3, про що ІНФОРМАЦІЯ_3 складено відповідний актовий запис №3 та виконавчим комітетом Гніздичівської селищної ради Жидачівського району Львівської області, від ІНФОРМАЦІЯ_3, видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 /а.с. 8/.

Спадщина відкрилася в цей же день, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 1220 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що спадщина померлої складається із частини спірного будинку (1/3 - як члена колишнього робітничого двору).

З наявної в матеріалах справи копії заповіту від 06 березня 2012 року, вбачається, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: «все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде мені належати на день моєї смерті, і на що я за законом буду мати право заповідаю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1». Судом встановлено, що на день смерті заповідача заповіт не змінений та не скасований /а.с. 9/.

Відповідно до ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 1 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно із ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Так, з долученої до матеріалів справи довідки, виданої виконавчим комітетом Гніздичівської селищної ради Жидачівського району Львівської області від 08 травня 2018 року за вих. №565, вбачається, що до дня смерті і на день смерті ОСОБА_3 (спадкодавця) в АДРЕСА_1 разом з нею проживала її дочка - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 10/.

За таких обставин, позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3, як така, що виявила бажання прийняти спадщину та фактично її прийняла оскільки на момент її відкриття проживала із спадкодавцем, та в законодавчо визначений строк не відмовилась від неї та звернувся з відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріуса.

Проте, відповідно до постанови завідувача Жидачівської державної нотаріальної контори №341/02-31 від 10 травня 2018 року, встановлено факт звернення позивачки до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та факт відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері на спадкове майно, у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, що належав померлій та є спадковим майном /а.с. 19/.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Окрім того, дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, а саме свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 та довідки, виданої виконавчим комітетом Гніздичівської селищної ради Жидачівського району Львівської області від 04 червня 2018 року за вих. №666, вбачається, що 08 березня 2018 року помер батько позивачки(ОСОБА_4.) та відповідно власник 1/3 спірного житлового будинку (як члену робітничого двору). Заповіту на випадок своєї смерті не залишив, проте до дня його смерті разом з ним проживала його дочка - позивачка по справі. Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до переконливого висновку в підставності позовних вимог ОСОБА_2, щодо визнання за нею цілісно права власності на спірний житловий будинок.

Таким чином, враховуючи, що позивач оформити право власності на спірний житловий будинок, в нотаріальному порядку не має можливості у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину; представник відповідача позовні вимоги визнав та проти задоволення позову не заперечує, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб; будь-яких інших спадкоємців, які б претендували на спірне майно, судом не встановлено, а тому враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд вважає позов обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що по АДРЕСА_1

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а вразі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

СУДДЯ І.І. Ціпивко