Постанова № 75566979, 27.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 314/5621/15 Головуючий у 1 інстанції: Капітонов Є.М.

№ 22-ц/778/2543/18 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Онищенко Е.А.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що кредитний договір №ZPVLGА0000001006 від 13.08.2008 укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», договір не містить усіх істотних умов, кредит не видавався, порушено підзаконні нормативні акти, що визначають організацію бухгалтерського обліку та звітності, порядку видачі кредитів.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, визнати кредитний договір №ZPVLGА0000001006 від 13.08.2008 року, підписаний ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» неукладеним.

При цьому він зазначав, що він є майновим поручителем за договором, а тому його права також порушуються укладенням такого договору, який не відповідає закону.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, по суті позовних вимог.

У апеляційній скарзі, апелянт зазначає про те, що він є майновим поручителем, але його права власності на майно порушується, тому що він, як майновий поручитель не може нести відповідальність, недійсним (неукладеним) кредитним договором не можуть бути покладені на нього будь-які обов'язки. Одночасно зазначає що кредит був безгрошовим, не був отриманий на споживчі цілі, згоди щодо істотних умов договору сторонами досягнуто не було.

На думку позивача суд першої інстанції не перевірив належним чином надані докази, не врахував ухилення банку від проведення експертизи, не вірно визначив характер правовідносин не перевірив оригінали касових документів що унеможливлює висновок про те, що грошові кошти були отримані позичальником ОСОБА_5

З посиланням на інші обставини, які на думку позивача свідчать про неукладеність та недійсність договору, позивач у апеляційній скарзі звертає увагу на численні порушення як при розгляді справи, при дослідженні доказів, так і при укладені договору, з огляду на які вважає, що договір споживчого кредиту є недійсним та таким що не відбувся при тому, що сторони не досягли у належній формі згоди щодо істотних умов кредитування.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що кредитний договір №ZPVLGА0000001006 від 13.08.2008 укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», договір не містить усіх істотних умов, кредит не видавався, порушено підзаконні нормативні акти, що визначають організацію бухгалтерського обліку та звітності, порядку видачі кредитів.

Натомість такий договір був укладений банком та позичальником ОСОБА_5 яка не оспорювала зазначений договір, виконувала його умови та за життя не зверталася з позовами про визнання його недійсним або неукладеним.

Судом першої інстанції було встановлено, що 13.08.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 (покійною дружиною позивача) було укладено кредитний договір № ZPVLGА0000001006, відповідно до умов якого ОСОБА_5 було надано кредит на загальну суму 10305,90 доларів США (п.8.1 - Договору) на споживчі цілі, з яких 9000,00 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу.

Кошти в розмірі 9000,00 доларів США ОСОБА_5 отримала 13.08.2008, про що свідчить касовий ордер від 13.08.2008 (а.с.57).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк» 13.08.2008 було укладено договір іпотеки.

Зазначений договір також не оспоювався позивачем.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що за положеннями ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладанні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоду.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Вимагаючи визнання недійсним договору, позивач посилався на положення частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, за якими підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Також статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судова колегія, дослідуючи доводи апеляційної скарги та заперечення позивача проти оскаржуваного судового рішення, враховує. що позивач - ОСОБА_3 не був стороною кредитного договору № ZPVLGА0000001006 від 13.08.2008 року укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 (покійною дружиною позивача).

Натомість за змістом ст. 4 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Диспозитивність цивільного судочинства, встановлена ст. 11 ЦПК полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, посилаючись на порушення своїх прав внаслідок укладання кредитного договору, разом з тим не вчиняв дії визначені ст.ст. 626-628 ЦК України, не був споживачем фінансових послуг, в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Також судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції щодо того, що позивач внаслідок укладання Договору іпотеки від 13.08.2008 був ознайомлений з істотними умовами кредитного договору, про що свідчать п.2, п.33.2 Договору іпотеки.

Також судова колегія звертає увагу на те, що позивач не оспорює договір іпотеки, в тому числі з підстав порушення його прав, одразу після укладення договору іпотеки не порушував питання про його недійсність, або недійсність кредитного договору, з яким був ознайомлений при його укладенні, не надав жодних відомостей про те, що він звертався до правоохоронних органів з приводу фальсифікації договорів або привласнення грошових коштів працівниками банку.

При цьому позивач з часу укладення не оспорював іпотечний договір, хоча він є похідним від основного кредитного договору і не міг бути укладеним у разі заперечення позивача щодо укладення основного кредитного договору.

Позивачем не надано жодних переконливих доказів на підтвердження того, що він заперечував проти укладення іпотечного договору після ознайомлення з умовами кредитного договору у зв'язку з його нескладністю.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції та не спростовують їх.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .

Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 травня 2018 року по цій справі залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 27.07.2018 р.

Головуючий:

Судді: