Постанова № 75566934, 30.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 322/1249/17Головуючий у 1-й інстанції Гасанбеков С.С. Повний текст рішення складений 28.02.2018 рокуПр. № 22-ц/778/2057/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Банк поштою (а.с. 74) звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача - ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.03.2007 року станом на 30.09.2017 року у розмірі 12253,70 грн. за кредитним договором № б/н від 15.03.2007, що складається із наступного: 2344,13 грн. - заборгованість за кредитом; 7590,01 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 1259,86 грн. - заборгованість за пенею та комісією; штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - фіксована частина, 559,70 грн. - процентна складова, від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також понесені судові витрати.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року (а.с. 49-51) у задоволенні позову Банку відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 68-71) просив рішення суду першої скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути судові витрати по справі на користь Банку.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 76), справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 79).

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у встановлений апеляційним судом строк надала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 82-83).

За змістом ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Проте, у період з 04.06.2018 року по 13.07.2018 року суддя - доповідач перебувала у відпустці (довідка а.с. 84).

17 липня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшла заява Банку (а.с.85), в якій останній зазначав, що з 21.05.2018 року змінено його назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Банку у цій справі, керувався ст. ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, та виходив із того, що права Банку порушені з боку відповідача, однак спливла позовна давність для стягнення вищезазначеної заборгованості за кредитним договором з відповідача на користь Банку, про застосування якої просила відповідач у цій справі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 15 березня 2007 року між ОСОБА_3 та Банком укладений договір про надання банківських послуг, який складається із заяви клієнта, пам'ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, що підтверджується заявою відповідача від 15.03.2007 (а.с.8-14).

Відповідно до зазначеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Згідно з пунктом 5.3 Правил користування платіжною карткою, що є складовими Умов та правил надання банківських послуг, строки і порядок погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам з установленим мінімальним обов'язковим платежем приведено в пам'ятці клієнта, що є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом.

Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без установленого мінімального обов'язкового платежу, проводиться в наступному порядку: строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці (в полі month).

Пунктом 6.5 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми позову.

При цьому, з розрахунку заборгованості випливає, що сальдо поточної заборгованості за кредитом щомісячно зменшувалося та на відповідну суму збільшувалося сальдо простроченої заборгованості за кредитом, а остаточна сума простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 2344,13 грн., що заявлена до стягнення, сформувалася станом на 29.10.2010 (розрахунок а.с. 4-5).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк погашення кредиту за кредитним договором від 15.03.2007 має визначатися відповідно до пункту 5.3 Правил користування платіжною карткою, що є складовими Умов та правил надання банківських послуг, оскільки умовами договору передбачено мінімальний обов'язковий платіж, а відтак п. 5.4 цих Правил, яким визначено строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці (в полі month), застосуванню не підлягає.

Згідно з розрахунком заборгованості (а.с. 4-7), доданим до позовної заяви, станом на 30.09.2017 відповідач має заборгованість у розмірі 12253,70 грн., яка складається з наступного: 2344,13 грн. - заборгованість за кредитом; 7590,01 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 1259,86 грн. - заборгованість за пенею та комісією; штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина); 559,70 грн. (процентна складова). Сума заборгованості відповідачем не оспорюється.

Останній платіж за кредитним договором, згідно з розрахунком заборгованості, відповідач провів 07.03.2014 (а.с.6 зворот).

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, як це передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

За визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Виходячи з наведених норм чинного законодавства України, позивач має право на стягнення заборгованості за кредитним договором. Розмір заборгованості за договором - 12253,70 грн., наведений у розрахунку заборгованості (а.с. 4-7), що доданий до позовної заяви, відповідачем не спростовано.

Проте, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, про що заявлено відповідачем у заяві, поданій до суду 30.01.2017 року (а.с. 36-37), суд першої інстанції дійшов правильних висновків.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, згідно з розрахунком заборгованості, станом на 29.10.2010 вся сума основного боргу в розмірі 2344,13 грн., що заявлена до стягнення, віднесена до простроченої заборгованості. Водночас 07.03.2014 року (а.с. 6 зворот) відбулося останнє переривання строку позовної давності у зв'язку з частковою сплатою заборгованості відповідачем (ч. 1 ст. 264 ЦК України), а відтак з 08.03.2014 (ч. 1 ст. 253, ч. 3 ст. 264 ЦК України) заново почався перебіг трирічного строку позовної давності, який з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України закінчився 09.03.2017. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Проте, позовну заяву Банком було направлено до суду 25 листопада 2017 року поштою (а.с. 24).

Доказів наявності будь-яких поважних причини, через які позивачем було пропущено строк позовної давності, суду не надано.

При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в задоволенні позову Банку у цій справі належить відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги Банку відображають позицію Банку у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, дублюють доводи позовної заяви позову у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд у цій справі; останні також не спростовують правильно встановлених фактичних обставин цієї справи судом першої інстанції та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі.

Банк мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.

Однак, в силу вимог ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Випадки, передбачені ст. 82 ЦПК України, для звільнення від доказування Банку, як позивача у цій справі, відсутні.

Банк не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову в частині дотримання ним передбаченого законом строку позовної давності для стягнення заборгованості у цій справі.

Безпідставними у даному випадку при вищевикладених обставинах є посилання Банку на продовження строку дії картки до 08.2016 року (довідка Банку а.с. 64, яку апеляційний суд може прийняти до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку, але якою не спростовуються правильні висновки суду першої інстанції у цій справі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 зазначено, що позовна давність застосовується лише щодо вимог про захист порушеного права.

Апеляційний суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, то позовна давність не застосовується, а в позові відмовляється в цій частині за безпідставністю.

Однак, помилкове посилання суду першої інстанції на пропуск строку позовної давності у цій частині вимог Банку не вплинуло на правильне вирішення спору судом першої інстанції у цій справі та відмову Банку у позові у повному обсязі.

Скасування рішення суду першої інстанції з формальних підстав не допускається.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Судом першої інстанції правильно, з дотриманням вимог ст. 141 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами у цій справі понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі 2400,00 грн. (а.с. 67), сплаченого Банком при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384, п.п. 8,9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 30.07.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.