Постанова № 75566830, 19.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 314/605/17 Головуючий у 1 інстанції: Капітонов Є.М.

провадження № 22-ц/778/2011/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кочеткової І.В.

при секретарі: Ващенко З.С.

за участю:

прокурора Тронь Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання права користування на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення боргу за договором позики.

Але до відкриття провадження за вищезазначеним позовом 28 лютого 2017 року ОСОБА_3 було подано іншу позовну заяву до Михайлівської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

За вказаним уточненим позовом ухвалою судді Вільнянського районного суду Запорізької області Капітонова С.М. від 01 березня 2017р. було відкрито провадження у справі (а.с. 12).

20 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся разом з другим позивачем ОСОБА_4 до суду з уточненим позовом до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11 вересня 2015 року помер чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_10, після смерті якого вона є єдиною спадкоємицею на спадщину. О»єктом спадкування є належне спадкодавцю успадковуване право користування земельною ділянкою 25,0 га за кадастровим НОМЕР_3 на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення фермерського господарства, яке належить спадкодавцю на підставі Державного Акту на право довічного успадковуваного володіння землею № НОМЕР_7, виданого Вільнянською районною радою народних депутатів 14.05.1992 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № НОМЕР_6 та на Фермерське господарство «ОСОБА_10.». Право користування чоловіком зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.05.2015р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_5.

Проте отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса не уявляється можливим, оскільки в ЗК України відсутнє поняття «довічне успадковуване володіння землею». Тому просила в судовому порядку визнати за нею право користування на земельну ділянку в порядку спадкування площею 25,0 га з кадастровим № НОМЕР_3, розташовану на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення фермерського господарства,

Позивач ОСОБА_328 березня 2017р. подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду ( а.с. 24).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року позов в частині вимог ОСОБА_4 задоволено, позов в частині вимог ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Апеляційну скаргу подано Керівником Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення у зв»язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені вимог відмовити у повному обсязі.

Обгрунтовуючи підстави для звернення з апеляційною скаргою, керівник Токмацької місцевої прокуратури вказує, що згідно зі статтею 122 ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2013р., повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання їх у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. № 15, та положення про Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015р. № 18, Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Тобто з 03.03.2015р. розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області стало Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області.

Порушення інтересів держави полягає в тому, що оскаржуване рішення порушує встановлений законодавством порядок набуття права на землю сільськогосподарського призначення, яка перебуває у державній власності. Тому рішення прокурором оскаржується в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та саме в частині визнання права власності на земельну ділянку.

Рішення суду в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_3 апелянтом не оскаржується.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 04.02.1997р. зареєстроване фермерське господарство «ОСОБА_10.», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія НОМЕР_1, виданим 04.02.1997р. Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2, виданим виконавчим комітетом Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області 12.09.2015, актовий запис № 06.

14.05.1992р. відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння № НОМЕР_7, виданого Вільнянською Радою народних депутатів, ОСОБА_10 надана у довічне успадковуване володіння земельна ділянка розміром 25,0 га для ведення фермерського господарства, розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, кадастровий номер НОМЕР_3.

Зазначене право було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № НОМЕР_4.

Саме на вказану земельну ділянку просила визнати право власності ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги за законом - його дружина.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки спадкоємець має право на успадкування права користування землею відповідно до ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» та положень ч. 2 ст. 407 ЦК України, тому до складу спадщини увійшли всі права та обов'язки, що належали спадкодавцю ОСОБА_10 на час смерті.

В апеляційній скарзі прокурором зазначено, що судом у порушення норм чинного законодавства до складу спадщини віднесено право довічного успадковуваного володіння землею та визнано таке право за позивачем в порядку спадкування.

Перевіривши вказані доводи апелянта, колегія погоджується з ними з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, рішенням Вільнянської ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області Української РСР від 23 квітня 1992 року № 51 ОСОБА_10 надано у довічне успадковуване володіння 25 га землі в межах згідно з планом володіння.

На момент прийняття вказаного рішення Вільнянською радою народних депутатів № 51 від 23.04.1992р. Постанова № 889-12 від 27.03.1991р., якою передбачалась така форма Державного акту та таке право користування як успадковуване володіння землею, втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради УРСР № 2201-ХІІ від 13.03.1992р.

В пункті 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200-XII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Отже, на час прийняття рішення органом місцевого самоврядування та надання ОСОБА_10 права успадковуваного володіння землею, користування землею на таких правових підставах перестало існувати.

ОСОБА_10, отримавши Державний акт, користувався наданою земельною ділянкою, здійснюючи на ній господарську діяльність як керівник фермерського господарства, але у відповідності до п. 8 Постанови ВРУ № 2200-ХІІ від 13.03.1992р., а в подальшому відповідно до вимог нового ЗК України, який набрав чинності з 2002р., не оформив право власності або користування на спірну земельну ділянку.

Відтак, після його смерті право володіння та користування земельною ділянкою, яка надавалась йому 23.04.1992 у довічне успадковуване володіння, у ОСОБА_10 як спадкодавця припинилось.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 407 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Отже, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем.

Разом з тим, спірна земельна ділянка не перебувала в оренді фермерського господарства та не належала на праві власності ані ОСОБА_10, ані фермерському господарству.

При цьому, невірним є і застосування судом ст.. 23 ЗУ «Про фермерське господарство», якою встановлено можливість успадкування фермерського господарства.

Так, згідно зі ст.. 12 ЗУ «Про фермерське господарство» до складу земель фермерського господарства відносяться: а) земельні ділянки, що належать на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

Зміст вказаної норма разом з положеннями ст.ст. 19, 20 ЗУ «Про фермерське господарство» у системному аналізі свідчать про те, що право довідного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виникло у ОСОБА_10 на підставі державного акту, не входить до складу спадщини, оскільки прииняється зі смертю особи, якій належало таке право.

З огляду на вищевикладене вбачається, що право довічного успадковуваного володін-

ня земельною ділянкою площею 25 га було припинено внаслідок смерті ОСОБА_10, а тому не входило до складу спадщини та, відповідно, не могло бути успадкованим.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018р. у справі № 399/374Ї16-ц, провадження № 61-5502св18, яку апеляційний суд приймає до увагу у відповідності до положень ст. 263 ЦПК України при розгляді цієї цивільної справи.

Зважаючи на все вищенаведене, апеляційний суд визнає апеляційну скаргу прокурора обґрунтованою та вважає оскаржуваним рішення порушеними інтереси держави, тому у відповідності до вимог п. 4 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановляючи нове рішення, апеляційний суд у відповідності до вимог ст.. 141 ЦПК України вирішує питання про судові витрати у справі, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь прокуратури Запорізької області у сплачений за подання апеляційної скарги сумі в розмірі 960 грн.( а.с. 71).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року у цій справі скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Рішення в іншій частині не оскаржувалось та апеляційним судом не перевірялось.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь прокуратури Запорізької області в особі Токмацької місцевої прокуратури судовий збір в сумі 960 (дев»ятсот шістдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 липня 2018р.

Головуючий:

Судді: