Рішення № 75565274, 26.07.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/1621/18

Провадження №2/0203/813/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивачки ОСОБА_1;

-представниці позивачки ОСОБА_2;

-представниці відповідача Гущиної М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

10 травня 2018 року позивачки звернулися до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що позивачки мешкають і зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_3 (гуртожиток). У лютому 2018 року позивачки звернулися до органу приватизації із заявою про приватизацію займаного житлового приміщення, проте їм було безпідставно відмовлено через використане право на приватизацію. Між тим, раніше приватизоване житло є меншим за санітарну норму, визначену законом, що дозволяють їм повторно брати участь у приватизації. Викладене стало причиною звернення до суду з позовом про визнання відмови відповідача неправомірною, зобов'язання відповідача провести приватизацію займаної кімнати (а.с.а.с. 2 - 6, 25).

У судовому засіданні позивачка, представника позивачки підтримали позовні вимоги, пояснивши, що позивачки звернулися до органу приватизації із заявою про приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, яке вони займають від 1999 року, проте їм було відмовлено через вже використане раніше право на приватизацію. Між тим, раніше приватизоване житло є меншим за санітарну норму, отже позивачки мають право додатково взяти участь у процесі приватизації.

Представниця відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову, пояснивши, що позивачки вже використали своє право на приватизацію житла. Крім того, документи, подані позивачками до органу приватизації мали недоліки (неналежне оформлення заяви та довіреності на представлення інтересів). Відзив на позов подано 12.07.2018 року (а.с.а.с. 36 - 39, 42).

Заслухавши пояснення позивачки, представниць сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачки зареєстровані і мешкають у кімнаті АДРЕСА_3 (гуртожиток) (а.с.а.с. 9 - 11).

26 лютого 2018 року позивачки звернулися до відповідача із заявою про приватизацію вказаного житла (а.с. 8).

19 березня 2018 року відповідач своїм листом №3/9-1295 відмовив позивачкам у задоволенні поданої заяви, пославшись на те, що ними вже було використано право на безоплатну приватизацію житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, відмова відповідача була обґрунтована тим, що подану заяву та додану до неї довіреність на представлення інтересів були неналежно оформлені (а.с. 7).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен громадянин має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

У відповідності зі статтею 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

За правилами, встановленими частинами першою - третьою статті 8 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII), приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Частиною першою статті 2 Закону №2482-XII передбачено, що до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 5 Закону №2482-XII право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно з частинами десятою, одинадцятою статті 8 Закону №2482-XII органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У відповідності з частиною першою статті 3 Закону №2482-XIIприватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Звертаючись до суду з позовом, позивачки обґрунтували його саме приведеною нормою, зазначивши, що дійсно раніше використали своє право на приватизацію житла, проте приватизували житло, площа якого є меншим за визначену частиною першою статті 3 Закону №2482-XII.

Розв'язуючи спір, суд насамперед виходить з такого.

Згідно з листом КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради від 09.01.2018 року №180 20.05.1993 року позивачки реалізували своє право на безоплатну приватизацію житла, набувши право власності на квартиру АДРЕСА_1 (тепер - пр. ОСОБА_5) у м. Дніпропетровську (тепер - м. Дніпро). 15.03.1996 року позивач за договором купівлі-продажу продали цю квартиру іншій особі (а.с. 12).

Саме на цей лист посилаються позивачки, обґрунтовуючи позов. Між тим, суд критично ставиться до цього доказу, оскільки вказаний лист не містить жодних відомостей про площу квартири АДРЕСА_1, яка була ними приватизована.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 2, 3 статті 12 ЦПК визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 5 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності з частиною 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Аналіз доказів, наданих позивачками, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Так, стверджуючи, що раніше приватизоване житло є меншим за санітарну норму, отже право на приватизацію ще не використано, позивачки не надали жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження цього факту. Ані лист КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради від 09.01.2018 року №180, ані будь-які інші докази, додані позивачками до позовної заяви, не містять відомостей щодо площі квартири АДРЕСА_1, яку ними було приватизовано.

Ураховуючи викладене, відповідач при розгляді заяви позивачок про надання їм займаної ними кімнати у приватизацію не мав об'єктивної можливості встановити, чи дійсно раніше приватизоване житло є меншим за санітарну норму.

З огляду на це дії відповідача цілком відповідали приписам статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим, відмовляючи позивачкам у позові, суд вважає за необхідне роз'яснити їм, що вони не позбавлені права повторно звернутися до органу приватизації, надавши останньому докази того, що раніше приватизоване житло дійсно було меншим за санітарну норму.

Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 209 - 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1; 49000, АДРЕСА_3), ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_2; 49000, АДРЕСА_3) у позові до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (ідентифікаційний номер - 38114671; 49000, Україна, місто Дніпро, вулиця Воскресенська, 16) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 27 липня 2018 року.

Суддя М.О. Католікян