Рішення № 75564696, 23.07.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/1045/18

Провадження № 2/206/547/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2018 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про стягнення суми та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення зобов'язань за договором позики,-

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача за первісним та зустрічним позовами.

14.06.2013 між позивачем та відповідачем за первісним позовом було укладено договір позики, згідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність 30000 грн. з зобов'язанням повернути позику в обумовлений договором строк, з щомісячною виплатою відсотків. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2014 було встановлено, що загальна сума заборгованості за договором позики становить 60552 грн., яка була стягнута з відповідача на користь позивача в рахунок повернення заборгованості, та складалась із 30000 грн. - сума позики, 24000 грн. - відсотки за користування позикою та 6552 грн. - пеня за 10 місяців. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2016 з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 37590,37 грн., яка складалась із 35092,51 грн. - інфляційних втрат, за період з серпня 2014 року по січень 2016 року включно, та 2497,86 грн. - 3 % річних з 09.08.2014 по 20.01.2016. З моменту винесення рішення, його виконання у примусовому порядку здійснено лише на суму 9607,70 грн. Таким чином, сума неповернутого боргу за рішенням суду від 29.07.2014 станом на 01.01.2018 складає 50994,30 грн. Керуючись ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3106,90 грн. - 3 % річних від суми позики (50944,30/365х3х742:100), та 14519,12 грн. - інфляційних втрат (50944,30х1,285-50944,30), а всього 17626,02 грн. (а.с. 1-2).

Заперечуючи проти пред'явлених вимог, відповідач зазначив, що звернення позивача до суду з позовом про стягнення з нього інфляційних втрат та 3 % річних вже мало місце, що підтверджується рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2016, таким чином, відповідач вважав, що позивачем було використано право звернення до суду з позовом про стягнення з нього інфляційних втрат та 3 % річних. В зв'язку із чим, відповідач вважав можливим припинити зобов'язання відповідача за договором позики з 06.04.2016 в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Щодо приведених позивачем розрахунків, відповідач зазначив, що три проценти річних мають нараховуватись на суму основного боргу без урахування нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, крім того, три проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України не можуть нараховуватись на неустойку (а.с.22-24, 67-71). Крім того, зі сторони відповідача було заявлено зустрічні вимоги про припинення всіх зобов'язань позивача за договором позики з 21.01.2016. Підставами для звернення стало те, що позивач вже втретє порушив питання в судовому порядку про стягнення з нього, як з боржника, коштів за договором позики, а отже позикодавцем було використано право звернення до суду з відповідним позовом. Окрім того, розмір стягнень за договором позики з попередніх рішень суду значно перевищує розмір збитків, що веде до порушення принципу розумності. При цьому він виконує та продовжує виконувати ухвалені судом рішення. Крім вищевикладеного позивач за зустрічним позовом пояснив, що у 2013 році в зв'язку із браком коштів, ним було укладено зазначений договір позики, за погодженням з дружиною (на той час) ОСОБА_5, яка є рідною сестрою дружини позикодавця. Певний період часу колишня дружина позивача за зустрічним позовом відвідувала свою сестру та заразом відвозила зароблені позивачем кошти, в рахунок погашення боргу за договором позики. На сьогодні шлюб позивача за зустрічним позовом розірвано (а.с. 32-36).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

15.03.2018 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.

06.04.2018 відповідачем було подано відзив на позовну заяву.

12.04.2018 відповідачем було подано зустрічну позовну заяву.

13.04.2018 відповідач заявив клопотання про залучення ОСОБА_5 в якості співвідповідача.

13.04.2018 ухвалою суду було прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним та залучено ОСОБА_5 в якості третьої особи на стороні відповідача.

04.05.2018 відповідач за первісним позовом подав заперечення на відповідь на відзив позивача.

17.07.2018 відповідачем за зустрічним позовом подано клопотання про долучення копій документів.

Під час розгляду справи судом розглянуто клопотання/заяви, заслухано пояснення та заперечення сторін, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

23.07.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.07.2014 у цивільній справі за № 206/3217/14-ц із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за договором позики від 14.06.2013 у розмірі 60552 грн. Заочне рішення набрало чинності (а.с. 38-39).

Даним рішенням було встановлено, що 14.06.2013 відповідач ОСОБА_2 отримав в борг від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30000 грн., які зобов'язався повернути в строк до 14.05.2014, що підтверджується розпискою. Загальна сума заборгованості за договором позики становила суму 60552 грн., яка складалась із 30000,00 грн. - суми позики, 24000 грн. - відсотків за користування позикою за 10 місяців та 6552 грн. - пені.

06.04.2016 рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі за № 206/392/16-ц із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто суму заборгованості в розмірі 37590, 37 грн., яка складалась із: 35092,51 грн. інфляційних втрат, за період з серпня 2014 року по січень 2016 року включно, 2497,86 грн. - 3% річних з 09.08.2014 по 20.01.2016, а також, судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 551 грн. 20 коп., а загалом 38141,57 грн. У задоволенні решти позовних вимог (проценти за користування коштами) відмовлено, через відсутність правових підстав для їх задоволення. Рішення набрало законної сили (а.с. 40-41).

Також, судом у судовому засіданні було встановлено, що на виконання рішень суду ОСОБА_2 було сплачено кошти у розмірі 9607,70 грн., що не заперечувалось відповідачем за первісним позовом.

Інших доказів сплати відповідачем на користь позивача коштів на виконання умов договору відповідачем суду не надано.

18.06.2018 ОСОБА_2 на користь позивача за первісним позовом було здійснено переказ на суму 20400 грн., з призначенням - основна сума боргу за договором позики від 14.06.2013.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно зі статтею 625 ЦК України.

Таким чином, після ухвалення рішення Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення суми боргу за договором позики з відповідача, позивач має право на отримання інфляційних втрат від суми боргу, та на три проценти річних від простроченої суми боргу відповідно до положень статті 625 ЦК України.

При цьому індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягає сплаті до моменту фактичного повернення боргу, що відповідає постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 в справі № (провадження № 6-2129цс16).

Також, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частина 3 статті 1049 ЦК).

Наведений висновок спростовує твердження відповідача за первісним позовом, що позикодавцем було використано право звернення до суду з даним позовом, через те, що позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення сум передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки суми передбачені ст. 625 ЦК України можуть нараховуватись та стягуватись до моменту фактичного повернення боргу.

Окрім того, відповідач та його представник за первісним позовом дійшли помилкового висновку, що зі сторони позивача мало місце звернення до суду з аналогічним позовом (з тим самим предметом та з тих самих підстав), оскільки відповідно до наданих рішень суду, предметом розгляду вказаних справ дійсно були суми, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, однак, періоди за яким мало місце стягнення з тим періодом, який заявлено у даному позові, є різними.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-2129цс16, таким чином, твердження позивача за зустрічним позовом щодо неможливості нарахування 3 % річних до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є нараховані проценти за користування кредитними/борговими коштами є безпідставними.

Аналогічного висновку слід дійти й щодо застосування індексу інфляції, передбаченої ст. 625 ЦК України, яка, також є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, та способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Таким чином, у даному випадку, позивач, як позикодавець, має право на стягнення 3 % річних та індексу інфляції від простроченої суми, до складу якої входить основна сума заборгованості - 30000 грн. та проценти за користування коштами - 24000 грн.

Що ж до наявності правових підстав для застосування передбаченої законодавством відповідальності на суму неустойки (6552 грн. за рішенням суду), суд зазначає таке.

Стаття 550 ЦК України встановлює підстави для виникнення права на неустойку та передбачає, що проценти на неустойку не нараховуються.

В той же час, під процентами, в даному випадку, треба розуміти: проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК України та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що нарахування сум, передбачених у ст. 625 ЦК України на суму неустойки (пені, у даному випадку) суперечить чинному законодавству.

Між тим, як встановлено судом, першим рішенням суду було стягнутосуму заборгованості за договором позики у розмірі 60552 грн., яка складається з 30000,00 грн. - суми позики, 24000 грн. - відсотки за користування позикою за 10 місяців та 6552 грн. - пеня.

Також, судом у судовому засіданні було встановлено, що відповідачем було сплачено 9607,70 грн. на користь позивача, на виконання рішень судів, до моменту звернення позивача за первісним позовом до суду у даній цивільній справі.

Відповідно до ст. 534 ЦК України, передбачено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Виходячи із вищевикладеного суд приходить до висновку, що сплачені відповідачем 9607,70 грн. на виконання рішення суду, у порядку черговості, були зараховані та погашені в рахунок сплати процентів за користування кредитом, що відповідає приписам чинного законодавства, після чого до сплати залишалось 30000,00 грн. - суми позики, 14392,3 грн. - відсотки за користування позикою за 10 місяців та 6552 грн. - пеня, а разом 50944,3 грн.

З урахуванням встановлених обставин, та норм, викладених вище, позивач за первісним позовом набув права вимоги нарахування сум, визначених у ст. 625 ЦК України на суму, яка складається з розміру позики та відсотків користування позикою, тобто на 44392,30 грн. з урахуванням сплачених відсотків (60552-9607,7-6552).

Застосовуючи до вказаної вище суми ст. 625 ЦК України, суд керувався наступними розрахунками: 3 % річних: сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення - 44392,3:365х3х742:100 = 2707,32 та індекс інфляції: сума санкції = (С х П) - С, де С - сума заборгованості, П - індекс інфляції (загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період) - (44392,3 х 1,285) - 44392,3 = 12651, 81.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 2707, 32 грн. та сума інфляційних витрат в розмірі 12651,81 грн., нараховані за період з 21.01.2016 по 01.02.2018 (з дня наступного за днем, по який рішенням суду стягнуто суми відповідно до ст. 625 ЦК України та до дати, яка передувала зверненню до суду з даним позовом), за прострочення сплати суми боргу за Договором позики від 14.06.2013.

Що ж до мотивів відмови позивачу за зустрічним позовом у задоволенні вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604-609 ЦК, відповідно до яких зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання; за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК); зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК); внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК); поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК); неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК); смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1 ст. 608 ЦК); смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК); ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК).

Отже, зважаючи на відсутність доказів зі сторони позивача за зустрічним позовом щодо припинення зобов'язань, передбачених законом, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

В той же час, сплачена сума у розмірі 20400 грн. після порушення справи у даній цивільній справі, виходячи із ст. 534 ЦК України (передбаченої законодавством черговості погашення боргу) вважається зарахованою на суму заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та неустойки, а не сум пред'явлених за первісним позовом.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 534, 550, 598, 625, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: 49087, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: 49127, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 (місце проживання 49127, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_3) про стягнення суми задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2707, 32 грн. та суму інфляційних витрат в розмірі 12651,81 грн., нараховані за період з 21.01.2016 по 01.02.2018, за прострочення сплати суми боргу за Договором позики від 14.06.2013.

В іншій частині позову відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,8 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення зобов'язань за Договором позики відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26.07.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак