Рішення № 75564488, 24.07.2018, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/375/18

Провадження № 2/316/440/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2018 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі:

головуючого судді Вільямовської Н.О.

секретар судового засідання Рябуха О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Енергодарі цивільну справу за позовною заявою Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

13.03.2018 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі свого представника Савіхіної А.М., звернувся до Енергодарського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_1, після надання уточненої позовної заяви 19.07.2018 року (а.с.138-141), яка була прийнята ухвалою суду від 24.07.2018 року, особу позивача зазначено як Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), особу відповідача - як ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 03.06.2010 року, зазначивши підставою позову ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст.598, 599, 610, ч.2 ст.615, 629, 1050, 1054 ЦК України, у спосіб захисту визначений ст.16 ЦК України.

В обґрунтування уточнених позовних вимог, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 03.06.2010 року, згідно якою отримав кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та підтвердив свою згоду, що підписана заява разом «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банк», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПриватБанку, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. При цьому, позивач в обґрунтування досягнення домовленості між Банком та відповідачем посилається на ст.207, ч.2 ст.638, ч.2 ст.639 ЦК України та на факт користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитними коштами, що узгоджується з ч.2 ст.642 ЦК України.

АТ КБ «Приватбанк» виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості, таким чином відповідач порушив умови кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України. Також позивач посилається на наявність у відповідача перед позивачем зобов'язань та відповідальності за невиконання взятих зобов'язань визначених п.2.1.1.5.5, п.2.1.1.5.7, п.2.1.1.5.6, п.2.1.1.12.1, п.2.1.1.3.3, п.2.1.1.12.9, п.2.1.1.12.2, п.2.1.1.12.6, п.2.1.1.12.6.1, п.2.1.1.7.6, п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 Договору. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 21.02.2018 рік має заборгованість 54612,61 грн., з яких: 13134,74 грн. - тіло кредиту, 23538,51 грн. - нараховано процентів за користування кредитом, 14862,57 грн. - нараховано пені, а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2576,709 грн. - штраф (процентова складова).

Зазначаючи, що відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і не погашає заборгованість, викладені у позову обставини підтверджуються: розрахунком заборгованості, копією заяви позичальника, Витягом з «Тарифів Банку», Витягом з «Умов та Правил надання банківських послуг», копією документу, що посвідчує особу відповідача

Просить суд стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03.06.2010 року в розмірі 54612,61 грн., судові витрати в розмірі 1762,00 грн. судового збору.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 19.03.2018 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.39).

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.

У судове засідання представник позивача не з'явився, до матеріалів позову надав письмове клопотання про розгляд справи у відсутності позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити (а.с.33), також в п.3 уточненого позову, просить розглядати справу за відсутності представника Банку (а.с.141). Крім того, позивачем надано Відповідь на відзив відповідача (а.с.60-67, 91-98).

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник: адвокат ОСОБА_5, який діє на підставі письмового договору про надання правової допомоги (а.с.51), а також ордеру (а.с.134) - не з'явились. Представник відповідача - адвокат ОСОБА_5 надав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутності, позовні вимоги не визнає, просить суд залишити їх без задоволення (а.с.150).

Відповідачем ОСОБА_1 надано до суду письмовий Відзив на позовну заяву (а.с.41-45) відповідно до якого позовні вимоги не визнає у повному обсязі та зазначаючи, що з ним - ОСОБА_1 договір не укладався, оскільки як вбачається з Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанк вона була заповнена ОСОБА_1 в якій він виявив бажання оформити на своє ім'я зарплатну карту без встановлення кредитного ліміту. При цьому немає доказів, що ОСОБА_1 було видано зарплатну картку, умови її використання, а отже доказів виконання банком прийнятої заяви, що додані позивачем Умови були дійсними на 03.06.2010 р. (а.с.41).

Також зазначає, що позивачем не зазначено, яке саме він - ОСОБА_1 має відношення до ОСОБА_1, чому позовні вимоги пред'явлено до нього. Крім того, позивачем не надано оригіналу або копії кредитного договору б/н від 03.06.2010 р. за яким відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Що надана (мовою оригіналу - російською) «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг ПриватБанк» ніким не завірена. Немає доказів, що відповідач дійсно отримував грошові кошти. Також посилається на те, що Умови та правила надання банківських послуг в редакції від 01.04.2012 року передбачають іншу форму Анкети Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку та передбачають укладання «Договору приєднання». Заперечує твердження в позовній заяві на те, що він дав свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ними Договір, оскільки він не підписував «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», зазначаючи також, що працівники банку його з ними не ознайомили, а отже не підписані умови не є складовою частиною договору (а.с.42-43). Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано як доказів, у тому числі, підтверджені первинними бухгалтерськими документами, щодо: дати видачі кредиту, документа, який підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів, строк дії кредитного договору, умови повернення кредитних коштів, стан розрахунків з повернення кредиту, дати виникнення заборгованості, в тому числі по періодичним платежам, конкретний розрахунок заборгованості, направлення вимог на адресу позичальника про дострокове погашення кредиту та інше. Що надані розрахунки заборгованості не «розшифровані» при цьому зроблені невідомим «представником Банку» та в них допущено математичні помилки, крім того, не зрозуміло яким чином виникла заборгованість, що таке «судовий штраф» та на підставі чого він виник. При цьому перший розрахунок починається з 17.06.2014 року, а предметом спору є заборгованість за кредитним договором б/н від 03.06.2010 р., а з розрахунку неможливо встановити коли ж виникла заборгованість, однак на думку позивача вона вже існувала в 2014 році, тобто саме тоді у позивача виникло право на звернення до суду, тоді ж позивач і почав нарахування штрафних санкцій, а отже, позивачем не враховано загального та спеціального строків позовної давності, при цьому зауваживши, що кредит не отримував, кредитний договір з банком не укладав (а.с.43-44).

Крім того, представником відповідача - адвокатом ОСОБА_5 надано до суду «Вступне слово (тезиси)» (а.с.128-133), відповідно до яких підтримує заперечення викладені у Відзиві на позовну заяву, додатково зазначаючи, що у відповіді на відзив позивач не спростував доводи відповідача щодо незгоди з позовними вимогами та їх безпідставністю, не надав додаткових доказів на підтвердження своїх позовних вимог, перекручує фактичні обставини справи. Позивачем не надано доказів того, що саме відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку за отриманням кредиту та підписував анкету-заяву від 03.06.2010р.; Відповідач є особою, яка підписала анкету-заяву від 03.06.2010р., та отримала у банку кредит, уклавши кредитний договір. Як вже зазначалося, особа (ОСОБА_1.) просила видати зарплатну картку без встановлення кредитного ліміту. Номер картки та термін її дії позивачем не зазначено. Рух коштів по такій картці позивачем не зазначено; «Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.9-24) має відношення до тарифів обслуговування зарплатної карти, яку можливо видав банк особі яка підписала анкету - заяву від 03.06.2010р. (ОСОБА_1.); Що відповідач ОСОБА_1 користувався картками за номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2. Оскільки з роздруківки фото чоловіка, який в руках тримає банківські картки (а.с.74, 105), неможливо з'ясувати ким, коли, яким технічним засобом та кого саме було сфотографовано. Крім цього на одному фото неможливо взагалі встановити номер банківської картки, а на другому фото номер банківської карти є «НОМЕР_3», який відрізняється від вже згаданих номерів банківських карт на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог; Підтверджений факт укладання кредитного договору між Позивачем та Відповідачем, та отримання Відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів (а.с.129-130). Також зазначає на незрозуміле нарахування заборгованості зазначених у доданих до матеріалів розрахунках, при цьому, є незрозумілим ким вони зроблені, оскільки ніким не підписані та не завірені. Недоведена правильність проведення у наданих розрахунках, по якому кредитному договору або картковому рахунку вони здійснені, яке відношення вони мають до відповідача, а також зазначає про наявність різної інформації щодо пені зазначеної у доданих розрахунках (а.с.131-132). При цьому, представник відповідача акцентував увагу на тому, що відповідач кредит не отримував, кредитний договір з банком не укладав. Зазначаючи на безпідставність та недоведеність позовних вимог, просить суд: відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

На підставі ч.2 ст.247 (Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступних підстав:

Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно приписів ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відповідно до п.3 ч.1 ст.129 Конституції України, відноситься до основної засади судочинства.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1 та 6 ст.36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом та забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ч.2 та ч.3 ст.83 ЦПК України, позивач та відповідач повинен подати суду докази. Отже, надання доказів є не правом, а обов'язком сторін по справі. При цьому, надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності (ст.77-80 ЦПК України).

Крім того, згідно частин 1, 2, 4, 5 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, як: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Частиною першою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статтею 208 ЦК України передбачено випадки, коли правочини мають вчинятися в певній формі, в залежності від виду правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Судом встановлено, що в первинному позові, позивач зазначає особу відповідача як «ОСОБА_1.», а в уточненому - як «ОСОБА_1.», при цьому, позивачем надано до матеріалів справи Анкету-заяву від 03.06.2010 р., в якій зазначено, що написана вона ОСОБА_1 (а.с.8) та надано дві ксерокопії двох паспортів: на ім'я «ОСОБА_1.» (а.с.25) та на ім'я «ОСОБА_1.» (а.с.106), які при цьому не завірені належним чином відповідно до вимог п.5.27 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55, однак як у змісті первинного позову так і у змісті уточненого позову не обґрунтовано позивачем таке зазначення особи відповідача. В уточненому позові, представник позивача посилається як на доказ підтвердження обставин зазначених у позові на копію документу, що посвідчує особу відповідача (а.с.140-зворот), однак не конкретизує яка саме копія і яку особу відповідача.

Представник позивача надає суду як доказ та на якій посилається як в первинному позові так і в уточненому: Анкету-заяву позивальника, однак, з наданої позивачем Анкети-заяви вбачається, що написана вона від імені ОСОБА_1 (а.с.8) та в розділі заяви (мовою оригіналу - російською) зазначено: «ознакомившись с условиями и правилами предоставления банковских услуг, тарифами банка прошу предоставить мне перечисленные ниже услуги» «изъявляю желание оформить на свое имя» та галочкою позначено навпроти графи «зарплатная карта» (а.с.8-зворот). При цьому, графи (мовою оригіналу - російською): «платежная карта кредитка «универсальная», «карта GOLD», «укажите желаемый кредитный лимит по платежной карте кредитка «универсальная»/ GOLD» - не заповнено. Зазначене, спростовує посилання позивача в первинному позові та в уточненому позові, як на доказ того, що відповідачем - ОСОБА_1, або ОСОБА_1 було написано 03.06.2010 р. б/н. заяву на отримання кредиту в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, оскільки, з зазначеної Анкети-заяви, вбачається її написання з метою отримання зарплатної картки ОСОБА_1, а ні особами, яких зазначає сторона позивача як відповідачем.

Крім того, як зазначалось вище, надана Анкета-заява не посвідчена належним чином, а отже не може враховуватися судом як належний та допустимий письмовий доказ в розумінні ст.95 ЦПК України, оскільки письмові докази повинні подаватися до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.2 ст.95 ЦПК України), при цьому копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.4 ст.95 ЦПК України). Відповідно до приписів ч.8 ст.43 ЦПК України, у разі якщо документи подаються учасниками справи до суду в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Відповідно до п.5.27 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003» затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту. Що відсутнє як на Анкеті-заяві так і на копіях паспортів.

З зазначеної Анкети-заяви, судом встановлено волевиявлення ОСОБА_1 на отримання зарплатної картки, що спростовує обґрунтування позивача що ця заява свідчить про виявлення бажання на отримання кредитних коштів шляхом встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а отже і посилання позивача, що вказаною заявою відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банк», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, те що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПриватБанку, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Інших заяв які б підтверджували факт того, що саме ОСОБА_9 або ОСОБА_1 виявив бажання на отримання кредитних коштів - позивачем суду не надано.

Як у сукупності з заявленою позивачем Анкетою-заявою так і окремо, не може розцінюватись як доказ на підтвердження укладення кредитного договору 03.06.2010 р. б/н. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та особою зазначеною позивачем як відповідач що в уточненому позові, що у первинному, і надані позивачем Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.9), Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.10-24) оскільки вони не містять як даних особи зазначеної як відповідач, так і даних особи зазначеної в Анкеті-заяві. Представлений позивачем зазначений Витяг з умов та правил надання банківський послуг (а.с.10-24) взагалі не містить і не передбачає підпису відповідача, тому його застосування до спірних правовідносин є безпідставним (зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 05.03.2018 по справі №192/156/17-ц).

Крім того, з Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не вбачається, що саме вони є складовою частиною, як зазначає позивач, укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 03.06.2010 року, що саме на ці Умови, погодився відповідач (що також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 30.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, постанові від 18.04.2018 по справі №234/10860/16-ц та постанові від 11.07.2018 року у справі №356/1261/16-ц).

При цьому вірність оригіналу, зазначених вище письмових копій документів, як доказ, не засвідчена ні печаткою ПАТ КБ «ПриватБанк» або АК КБ «ПриватБанк», немає ні назви посади, ініціалів та прізвища особи підпис якої проставлено на зазначених копіях, ні дати засвідчення копій.

Також, з урахуванням положень статей 626, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, частин 2 та 4 ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні», договір про надання банківських послуг на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору, а отже посилання позивача на Анкету-заяву на отримання зарплатної картки з урахуванням зазначеного, як на підставу укладання кредитного договору також є безпідставним.

Позивачем надано як доказ наявності заборгованості Розрахунки заборгованості за договором б/н від 03.06.2010, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31.05.2015 (а.с.5), станом на 21.02.2018 (а.с.6-7) та Розрахунки заборгованості за договором б/н від 03.06.2010, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31.05.2015 (а.с.142), станом на 21.02.2018 (а.с.143-144), однак, зазначені розрахунки є письмовими доказами в розумінні ст.95 ЦПК України, а отже повинні подаватися до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, однак, вони не містить відповідного належного посвідчення, як і не містить належного посвідчення, надані позивачем «Виписка по рахунках» (а.с. 68-71, 99-102). Крім того, з наданих розрахунків, є незрозумілим за якими саме картковими рахунками їх надано, яким чином та за яких підстав проводилось нарахування зазначеного у розрахунку, у тому числі: процентова ставка (поточна) та (прострочена), розмір комісії та пені, сума комісії та пені (накопичувальним підсумком), оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що особа зазначена позивачем як відповідач або безпосередньо ОСОБА_1 взагалі 03.06.2010 року виявив бажання на отримання банківських послуг з кредитування та одержав кредитний грошовий ліміт зазначений позивачем.

Позивачем не надано оригіналів: ні Виписки з особового рахунку відповідача відкритого саме на підставі кредитного договору від 03.06.2010 року, ні письмової заяви на надання кредитного договору від 03.06.2010 року, ні самого кредитного договору від 03.06.2010 року, ні умов та правил надання банківських послуг з кредитування що стосуються саме кредитного договору від 03.06.2010 р., ні належного розрахунку за кредитним договором від 03.06.2010 року, а також не надано їх копії посвідчення належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, як і не надано доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення його з умовами та правилами кредитування. Крім того, як доказ, позивачем надана ксерокопія інформаційної довідки від 26.04.2018 року №20180307/1019 (а.с.103), в якій зазначено, що клієнт ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н. від 03.06.2010 року отримав картки, однак підтвердження того, що відповідач надав свою згоду на отримання зазначених карток, що вони стосуються саме кредитного договору від 03.06.2010 року, розмір кредитного ліміту - зазначена довідка не містить, крім того, зазначена довідка не засвідчена відповідно до вимог ст.43, 95 ЦПК України, а отже не може враховуватися судом як належний та допустимий доказ.

Також позивачем надано до суду як доказ фото особи, яку позивач зазначає відповідач з карткою (а.с.74, 105), однак, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо фото зазначеного як доказ, оскільки надане фото не містить інформацію, з якої вбачалось, що це особа є відповідачем, місце та дата цього фото, з яких підстав воно було зроблено, що це за вид картки яку тримає відповідач, її номер, тощо, тобто зазначене фото, на думку суду є неналежним доказом на підтвердження обґрунтування позивача про те, що воно свідчить про отримання відповідачем кредиту на картковий рахунок, враховуючи також і те, що зазначене фото ніким не засвідчено.

Суд зауважує на правову позицію викладену Верховним судом в постанові від 13.06.2018 року по справі №539/1238/16-ц, який зазначив, що доведення обставин, чи укладав зазначений кредитний договір відповідач, чи підписував він особисто анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», чи дійсно безпосередньо він або за його згодою чи дорученням уповноважена на це особа користувалася грошовими коштами та здійснювала оплату кредиту, мають істотне значення для висновку про обґрунтованість застосування мір відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем взагалі не надано суду належних та допустимих доказів на доведення обставин викладених в позовній заяві, усі наведені позивачем документи дають привід виключно для припущення існування кредитного договору між позивачем та особою зазначеною позивачем як відповідач та не мають доказової сили і не доводять вимог та обґрунтувань на які посилається позивач.

Щодо застосування до спірних правовідношень строку загальної або спеціальної позовної давності (ст.261, 253 ЦК України), суд дійшов наступного висновку:

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів наявності кредитного договору між позивачем та особою зазначеною позивачем як відповідач, суд позбавлений можливості надати правову оцінку щодо дотримання чи порушення позивачем строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом, а отже правових підстав для вирішення цього питання суд не вбачає.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі оскільки вони не доведені сукупністю наданих позивачем належних, допустимих та достовірних доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 43, 76-83, 95, 137, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області (з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року)

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н. О. Вільямовська