Рішення № 75562691, 25.07.2018, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/4331/15-ц

Провадження № 2/210/197/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"25" липня 2018 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Хлистуненко О.В.

секретаря судового засідання Тузничої А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк», суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк».

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 06.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0308/0608/71-164, за яким банк надав позичальнику в кредит грошові кошти у розмірі 37800,00 доларів США на строк по 05.06.2038 року включно, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% річних. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором від 06.06.2008 року ОСОБА_2 за договором іпотеки № 0308/0608/71-164-Z-1 передав у іпотеку нерухоме майно, квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2.

За вказаним кредитним договором позичальник свої зобов'язання не виконує, станом на 28 липня 2015 року має заборгованість за кредитом на суму 913304,40 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 803261,51 грн.; сума заборгованості за відсотками - 110042,89 грн..

Тому представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки.

Ухвалою суду від 25.07.2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, залишено без розгляду. Тому судом розглядаються вимоги лише первісного позову.

До суду надійшла заява представника позивача ПАТ «Дельта Банк» про слухання справи за його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились, до початку судового засідання представник надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності. В заяві зазначив, що позовні вимоги не визнають в повному обсязі. Просить суд в задоволенні позову відмовити, враховуючи правові позиції ВСУ.

До суду відповідачем ОСОБА_2 26.01.2018 року надано відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив підстави з яких вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому посилався на те, що відповідно до ст. 33 Закону України « Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеку здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. До того ж, зазначив, що відповідно ст. 36 вище наведеного Закону визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст. 335 та ст. 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених підстав, зокрема правочинів. Ст. 392 ЦК України, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Додав, що зазначена правова позиція міститься у постанові ВС України від 300.03.2016 року у справі № 6-1851цс16-15, та у постанові від 22.03.2017 року у справі № 6-2967цс16. Даний відзив залучено до матеріалів цивільної справи (а.с. 141-143).

Враховуючи викладене, суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, з'ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, вивчивши відзив на позовну заяву суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак, розгляд справи продовжено за нормами ЦПК в редакції від 15.12.2017 року.

Судом встановлено, що 06.06.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0308/0608/71-164, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 37800,00 доларів США, зі сплатою 11,90% річних на строк до 05.06.2038 року (а.с. 6-12).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки № 0308/0608/71-164-Z-1 від 06.06.2008 року передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18-21).

Банк свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачеві кредит в розмірі та строки передбачені кредитним договором.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ПАТ «Сведбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, унаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 27-41).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 0308/0608/71-164 від 06.06.2008 року.

Позичальник ОСОБА_2 умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість в сумі 913304,40 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 803261,51 грн.; сума заборгованості за відсотками - 110042,89 грн..

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

З умов п.п. 11-12 договору іпотеки №0308/0608/71-164-Z-1 від 06.06.2008 року слідує, що сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, забезпеченого іпотекою за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя (а.с. 19 -20).

Отже, зі змісту договору іпотеки №0308/0608/71-164-Z-1 від 06.06.2008 року не вбачається, що у ньому міститься застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Окремий договір щодо визнання права власності на предмет іпотеки сторонами не укладався.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Пунктом 12.3.1 договору іпотеки № 0308/0608/71-164-Z-1 від 06.06.2008 встановлено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 20).

Отже, зі змісту даного пункту договору іпотеки 0308/0608/71-164-Z-1 від 06.06.2008 року чітко видно, що дане застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки стосується лише позасудового врегулювання і лише шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

Підписавши іпотечний договір, сторони погодились щодо усіх його істотних умов, зокрема, вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем суд зазначає наступне.

У ст. 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим, у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, який погоджений сторонами договору іпотеки та відповідатиме вимогам чинного законодавства.

Саме таке тлумачення норм статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» викладене у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність при застосуванні статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку із положеннями іпотечного договору, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем.

Відповідно до положень ч. 1 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі у справі 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем, якщо інше не передбачено умовами іпотечного договору, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості вимог позивача.

Враховуючи вище викладене суд дійшов висновку, що позов ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності задоволенню не підлягає.

Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 525, 526, 1048, 1049, 1050, 1054, 589, 590, 591 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 258, 259, 263-265, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк» відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу або безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст.ст. 354-356 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. В. Хлистуненко