Постанова № 75560084, 30.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/545/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

30 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року (ухвалене 12 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області про визнання дій протиправними, стягнення суддівської винагороди, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Дєдов Сергій Миколайович звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, стягнення суддівської винагороди, зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Позивач зазначає, що він з 13.05.2009 року працює суддею Гайсинського районного суду Вінницької області. Станом на 01.01.2018 року має 8 років 6 місяців 19 днів суддівського стажу, кваліфікаційного оцінювання не проходив і не занесений до графіка його проходження через надмірне завантаження ВККС України, суддівську винагороду за 2017 р. і січень 2018 р. отримав у сумі, визначеній з застосуванням розрахункової величини для встановлення посадових окладів 1600 грн. відповідно до п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 1774-VІІІ), а не 10 мінімальних заробітних плат (32000 грн. в 2017 р. та 37230 грн. в 2018 р.) відповідно до п.23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-III). Внаслідок таких дій та бездіяльності відповідачів йому не донараховано і не виплачено в 2017 р. 50% передбаченої профільним Законом суддівської винагороди в сумі 264714,6 грн., а в січні 2018 р. - 31845 грн.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області подало відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказано на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, казом Президента України від 13.05.2009 року № 320/2009 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначений на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області в межах п'ятирічного строку.

Указом Президента України від 12.06.2017 року № 157/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначений на посаду судді Гайсинського районного суду Вінницької області.

На даний час, ОСОБА_2 є працюючим суддею Гайсинського районного суду Вінницької області.

Позивач призначений на посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

За період з січня 2017 року по січень 2018 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду (16000 грн).

Вважаючи бездіяльність та дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області протиправними, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн. не передбачені, тому відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_2 поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VІІІ базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В той же час, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону №2453-VІ.

На час розгляду цієї справи позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено пп. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2017 року визначений у розмірі 1600 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року визначений у розмірі 1762 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду справи, Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Крім цього, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового (их) акту (ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів також звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

В цій частині колегія суддів також вважає обґрунтованими посилання відповідачів на рішення Конституційного Суду України: від 25.01.2012 №3-рп/2012 згідно якого рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості; від 26.12.2011 №20-рп/2011 в якому зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства; від 25.01.2012 №3-рп/2012 за яким зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн з урахуванням коефіцієнту, не передбачені, відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №825/933/17 та від 25 квітня 2018 року у справі №820/2640/17.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.