Постанова № 75559871, 30.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 496/2161/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Драніков С.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В. , Шеметенко Л.П.

за участю секретаря - Сінча А.Ю.

розглянувши в режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи без громадянства ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до особи без громадянства ОСОБА_2 про продовження строку затримання та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з адміністративним позовом, в якому просив продовжити строк затримання на шість місяців особі без громадянства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки Р. Узбекистан, тимчасово проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Біляївського районного суду Одеської області від 13.12.2017 року по справі № 496/4539/17 було задоволено адміністративний позов Біляївського РВ ГУДМС України в Одеській області до особи без громадянства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк шість місяців. У зв'язку із відсутністю необхідних відомостей з країни громадянської належності та співпраці з боку відповідача видворення особи унеможливлене, в зв'язку з чим закінчився термін тримання відповідача в тимчасовому пункті перебування.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року адміністративний позов Біляївського РВ ГУДМС України в Одеській області до особи без громадянства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки Р. Узбекистан, тимчасово проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - задоволено.

Продовжено строк затримання на шість місяців до 14.12.2018 року особі без громадянства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Допущено негайне виконання рішення суду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт зазначає, що вказуючи на відсутність з її боку співпраці, позивач нічим не підтверджує свої доводи, оскільки анкетні дані надані відповідачем в повному обсязі. Позивачем не надано жодного доказу направлення запиту для одержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи убачається наступне.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 13.12.2017 року по справі № 496/4539/17 було задоволено адміністративний позов Біляївського РВ ГУДМС України в Одеській області до особи без громадянства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк шість місяців.

29.12.2017 року Біляївський РВ ГУДМС України в Одеській області звернувся до Посольства Р. Узбекистану в Україні з листом № 5127/6274 щодо підтвердження або спростування належності відповідачки до громадянства Р. Узбекистан з метою подальшого документування сертифікатом на повернення в країну походження.

22.03.2018 року Біляївський РВ ГУДМС України в Одеській області було повторно направлено лист № 5127/1222 щодо підтвердження або спростування належності відповідача до громадянства Р. Узбекистан.

Станом на 01.06.2018 Біляївським РВ ГУДМС України в Одеській області не було отримано відповіді від Посольства Р. Узбекистан, також було направлено запит директору Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_4 щодо ідентифікації та документування ОСОБА_2 посвідченням на повернення в країну походження через Міністерство закордонних справ України, однак на вказаний запит відповіді не надійшло.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача щодо продовження строку затримання особи без громадянства ОСОБА_2.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Згідно п.5 вказаного Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців з дня фактичного затримання особи.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування не може перевищувати шести місяців з дня фактичного затримання особи. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк чи прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, такий строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні три місяці подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для виконання рішення про примусове видворення чи для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Таким чином, затримання іноземця або особи без громадянства та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, можливо також з метою ідентифікації, однак з обов'язковим забезпеченням примусового видворення з України.

Відповідно до ч.1 ст.289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Частинами 11-13 ст.289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач перебуває у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно знаходяться в Україні ДМС України, який затриманий за клопотанням ГУ ДМС в Одеській області.

На день закінчення строку затримання та поміщення відповідача у пункт тимчасового перебування іноземців інформації від Посольства Р. Узбекистан не було отримано. Також було направлено запит директору Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_4 щодо ідентифікації та документування ОСОБА_2 посвідченням на повернення в країну походження через Міністерство закордонних справ України. Однак відповіді на вказаний запит не надійшло.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, за відсутності інформації з країни громадянської належності відповідача щодо ідентифікації особи неможливо виконати рішення про його примусове видворення.

Також відсутні підстави для документування відповідача сертифікатом на повернення в країну походження, в зв'язку з чим відповідач має залишитись у пункті тимчасового перебування іноземців, які незаконно перебувають в Україні.

Погоджуючись з правовою позицією позивача, судова колегія враховує рішення ЄСПЛ з питань обмеження права на свободу, передбаченого підпунктом "f" п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Європейський суд з прав людини у справі "Ливада проти України" (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.

Європейський суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі "Дугуз проти Греції"(рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003).

Пункт 2.7 Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 детально описує вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців та передбачає, що: 1) у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу); 2) у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. У разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

Таким чином, оскільки на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідачки, у зв'язку з тим, що до теперішнього часу інформація Посольства Р. Узбекистан щодо підтвердження факту належності відповідачки до громадянства Р. Узбекистан не надходила, та тим, що вона не може бути документована сертифікатом на повернення в країну походження, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про її примусове видворення за межі України, отже колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо продовження строку затримання відповідача.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.289, 308, 310, 315, 316, 321,322, 325, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи без громадянства ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Біляївського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до особи без громадянства ОСОБА_2 про продовження строку затримання та забезпечення примусового видворення за межі території України - без змін.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів.

Головуючий суддя Димерлій О.О.Судді Єщенко О.В. Шеметенко Л.П.