Постанова № 75559801, 26.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1771/17

Категорія: 11.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Дата та місце ухвалення: 03.04.2018 р. м.Херсон

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

судді - Димерлія О.О.

судді - Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Херсонській області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди з 01.05.2017 року та до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання, виходячи із посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, Указом Президента України його призначено на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області. За час перебування на вказаній посаді, зокрема, у період з травня 2017 року позивачу виплачується суддівська винагорода, виходячи з розрахункової величини у розмірі 1600 гривень мінімальної заробітної плати для визначення посадового окладу, тобто не у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначені обставини свідчать про грубе порушення прав позивача на належну суддівську винагороду, у зв'язку із чим він вимушений звернутись із цим позовом.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

Указом Президента України від 18.05.2012 року №336/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Цюрупинського районного суду Херсонської області та згідно Наказу від 05.06.2012 року №10-к позивача зараховано до штату цього суду, встановивши посадовий оклад згідно штатного розпису з доплатою 15% як такому, що має відповідний стаж роботи (а.с. 7).

Протягом 2017 року, в тому числі за спірний період, позивач отримував суддівську винагороду, обраховану, виходячи з розміру посадового окладу в 16 000 грн., де за основу розрахунку взята мінімальна заробітна плата у сумі 1600 грн. (а.с. 9).

Посилаючись на те, що сума отриманої суддівської винагороди не ґрунтується на Законі, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при виплаті позивачу суддівської винагороди діяв на підставі, в межах та в спосіб, передбачений Конституцією України і Законами України, у зв'язку із чим підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити донарахування суддівської винагороди відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Зазначені положення Основного Закону кореспондуються із приписами ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, згідно якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, згідно із п. 22 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

За правилами ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Як встановив суд першої інстанції та не заперечується сторонами, позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання, а отже відповідно до п. 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII його посадовий оклад має визначатись за правилами ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI.

При цьому, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» з 01 січня 2017 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 гривень.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 600 грн.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень».

Отже, враховуючи викладене, оскільки позивач на момент вирішення спору не проходив кваліфікаційне оцінювання, а у спірному періоді мінімальна заробітна плата як розрахункова величина доходу застосовується у розмірі 1600 гривень, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що відповідач правомірно встановив позивачу посадовий оклад, виходячи з десяти мінімальних заробітних плат з урахуванням наведеної розрахункової величини.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що соціально-економічні права не є абсолютними і в разі неможливості їх фінансово забезпечити, Держава має право на прийняття рішень пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, у тому числі, щодо розміру суддівської винагороди.

Таким чином, відповідач при виплаті позивачу суддівської винагороди діяв на підставі своїх повноважень та у відповідності до законодавства, наведені правові норми неконституційними не визнавались та є чинними, у зв'язку із чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 30.07.2018 р.

Головуючий, суддя: Л.П. Шеметенко

Суддя: О.О. Димерлій

Суддя: О.В. Єщенко