Постанова № 75559209, 19.07.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року Справа № 918/127/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

позивача- не з’явився;

відповідача- Мякищук О.Ф.;

третьої особи- не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Управління праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради на рішення господарського суду Рівнен-ської області від 02.05.2018р., повний текст якого складений 05.05.2018р., у справі №918/127/18 (суддя Бережнюк В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», в особі

Рівненської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» м.Рівне

до Управління праці та соціального захисту населення

Дубенської міської ради м.Дубно

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача -

Головне управління Державної казначейської служби України

у Рівненській області м.Рівне

про стягнення 210 366 грн. 94 коп. відшкодування за надані телекомунікаційні послуги,

інфляційних та річних,-

У березні 2018 року ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» (нада-лі в тексті – Товариство) звернулось до господарського суду Рівненської області із позовом, в якому просило стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради (надалі в тексті – Управління) 210 366 грн. 94 коп. відшкодування за надані телекомунікаційні пос-луги, а також у зв’язку із невиконанням рішення суду – інфляційні та річні.(т.1, арк.справи 3-8).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.05.2018р. у справі №918/127/18 за-доволено позов та присуджено до стягнення з Відповідача на користь Позивача 210 366 грн. 94 коп.

Рішення вмотивоване тим, що Позивач, як оператор телекомунікацій, надає послуги зв’язку споживачам, в тому числі й на пільгових умовах. За 2017 рік Позивачем надано послуги зв’язку на пільговій основі. При цьому, головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в даному випадку щодо відшкодування витрат на послуги зв’язку, які надавались споживачам на пільгових умовах є Уп-равління праці та соціального захисту населення, тому саме на останнє покладено обов’язок щодо виконання зобов’язань з оплати наданих послуг зв’язку на пільгових умовах. Крім того, через неви-конання Управлінням рішення суду щодо стягнення відшкодування за надані послуги за поперед-ній період, Позивач нарахував інфляційні втрати та річні, які підставні та також підлягають стяг-ненню.(т.1, арк.справи 102-105).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до Рівненського апеля-ційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 02.05.2018р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що Управління не вправі самостійно реєструвати бюджетні зобов’я-зання, а тому оскільки у Державному бюджеті асигнування на виконання програм щодо соціально-го захисту населення не передбачені, то в Управління відсутні кошти для відшкодування Товарис-тву вартості наданих телекомунікаційних послуг.(т.1, арк.справи 120-122).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.06.2018р. відкрито провад-ження за скаргою Відповідача. Крім того, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача – Головне управління Дер-жавної казначейської служби України у Рівненській області. А також, витребувано у Позивача для долучення до матеріалів справи зведені розрахунки, акти звірок за формою « 3-пільга», списки або-нентів за формою « 2-пільга» за 2017 рік.(т.1, арк.справи 118-119).

У зв’язку із відрядженням судді Бучинської Г.Б., судове засідання, призначене на 03.07. 2018р. не відбулося. Представники учасників справи, які з’явились повідомлені про неможливість проведення судового засідання. Обставини, які унеможливили проведення судового засідання – від-пали 11.07.2018р.(т.3, арк.справи 10).

У зв’язку із перебуванням у щорічній відпустці судді Філіпової Т.Л., за наслідками повтор-ного автоматизованого розподілу між суддями судової справи №918/127/18, колегія суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. ухвалою від 11.07.2018 року прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та призначила судове засідання на 19.07. 2018р.(т.3, арк.справи 80-84).

На виконання вимог ухвали суду, Позивачем 27.06.2018р. подано відзив, у якому зазначено, що апеляційна скарга безпідставна, крім того подано витребовувані судом зведені розрахунки, ак-ти звірок за формою « 3-пільга», списки абонентів за формою « 2-пільга» за 2017 рік.(т.2).

02.07.2018р. через канцелярію апеляційного суду Третя особа подала відзив, у якому зазна-чає, що відповідно до вимог законодавства відшкодування пільг за послуги зв’язку здійснюється виключно із місцевих бюджетів.(т.3, арк. справи 1-2).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 19.07.2018р. представник Управління підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.

Позивач та третя особа не забезпечили явку своїх уповноважених представників в судове засідання призначене на 19.07.2018р. Разом з тим, така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов’язковою, а матеріалів справи достат-ньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що предметом діяльності ПАТ «Укртелеком», зокрема Пози-вача – Рівненської філії ПАТ «Укртелеком», є надання телекомунікаційних послуг, у тому числі міс-цевого, міжнародного та рухомого (мобільного) зв’язку, комп’ютерного зв’язку, радіозв’язку, пос-луг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.(т.1, арк.справи 31-40).

Матеріали справи свідчать, що протягом січня-грудня 2017р. Товариство надало телекому-нікаційні послуги населенню на пільговій основі на суму 161 152 грн. 55 коп., вартість яких підля-гає відшкодуванню за рахунок субвенцій з бюджету, про що свідчать розрахунки видатків на від-шкодування витрат, пов’язаних із наданням пільг, за 2017 рік, списки громадян, які відповідно до законодавства мають пільги, а також яким у вказаний період надавались Позивачем телекомуніка-ційні послуги (за формою « 2-пільга»).(т.1, арк.справи 12-93; т.2, арк.справи 5-192).

Вказані розрахунки, акти звіряння розрахунків та списки громадян, які відповідно до зако-нодавства мають право на пільги і яким у вказаний період Позивач надав телекомунікаційні послу-ги – надсилались Відповідачеві, про що свідчать зведені списки рекомендованих відправлень з від-битками поштового штемпеля, лист Управління від 28.03.2017р., адресований Позивачу, в яких ос-таннє зазначає, що через відсутність фінансування з Державного бюджету не може оплатити вар-тість наданих послуг.(арк.справи 28, 50, 64-75).

Матеріали справи також містять рішення господарського суду Рівненської області від 31.10. 2017р., залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01. 2018р. у справі №918/637/17 щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради на користь ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філії ПАТ «Укртеле-ком» 166 570 грн. 60 коп. відшкодування за надані телекомунікаційні послуги. Доказів виконання зазначеного судового рішення матеріали справи не містять.

Відтак, зважаючи на неоплату Відповідачем вартості наданих телекомунікаційних послуг, Позивач нарахував за борг 2016 та 2017 років на підставі ст.625 ЦК України 39 616 грн інфляційних втрат та 9 597 грн. 89 коп. -3% річних.

Як зазначалося вище, рішенням від 02.05.2018р. господарський суд Рівненської області задо-волив позов в повному обсязі.(т.1, арк.справи 102-105).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального пра-ва, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на наступ-не:

Предметом позову є стягнення компенсації за телекомунікаційні послуги, надані пільговій категорії населення, а також інфляційних та річних за користування чужими коштами.

Зобов’язанням, відповідно до ст.509 ЦК України – є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Такі ж правила встановлює і ст.174 ГК України.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, ін-ших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сто-рони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законо-давства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до Закону Украї-ни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Закону України «Про жертви на-цистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраж-дали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів органів внут-рішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» і Закону України «Про охорону дитинст-ва» – для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв’язку.

Разом з тим, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.(ч.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації»).

Отже, норми відповідних законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним кате-горіям громадян, за якими передбачено безумовний обов’язок оператора телекомунікаційних пос-луг надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондується обов’язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених поста-новою КМУ №295 від 11.04.2012р., визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред’явлен-ня ним документа, що підтверджує право на пільги.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що Позивач як оператор телекомунікацій, надає послуги зв’язку споживачам, в тому числі й на пільгових умовах.

Постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002р. №256 затверджено Порядок фінан-сування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціа-льного захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, згідно п.2 якого фінансу-вання видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення про-вадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах об-сягів, затверджених в обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об’єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об’єднаних територіальних громад, до компе-петенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі – головні розпоряд-ники коштів).

Колегія суддів також зауважує, що абз.2 п.12 Порядку, фінансування видатків місцевих бюд-жетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за раху-нок субвенцій з державного бюджету передбачено, що погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України №117 від 29.01.2003р. «Про єдиний дер-жавний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (в редакції чинній на момент ви-никнення спірних правовідносин) Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають пра-во на пільги (далі – Реєстр), – автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного дер-жавного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із закона-ми України (далі – пільговики), отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей.

Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автоном-ної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурних підрозділів з питань соціа-льного захисту населення районних, районних у м.Києві та м.Севастополі держадміністрацій, вико-навчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утво-рення) рад.

Згідно з п.10 Положення, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вар-тості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».

Матеріалами справи стверджується, що Відповідач отримував від Позивача розрахунки за 2017 рік за формою « 2-пільга», а прийнявши вказані розрахунки, не заперечував факту надання по-слуг і тим самим вчинив дії, які свідчать про визнання боргу. Натомість, з матеріалів справи вба-чається, що такі кошти не відшкодовувались Відповідачем з мотиву, що Державним бюджетом вони не передбачались.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів також приймає до уваги, що пунктом 2.2 Порядку ре-єстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюд-жетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мініс-терства фінансів України №309 від 02.03.2012р. – розпорядники бюджетних коштів протягом 7 ро-бочих днів з дати взяття бюджетного зобов’язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1 на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов’я-зання.

Згідно ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України (надалі в тексті – БК України), бюджетні зо-бов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних пос-луг та послуг зв’язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компен-сацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з дер-жавного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у по-рядку, визначеному Кабінетом міністрів України.(ст.102 БК України).

Відтак, з огляду на те, що зазначені приписи законодавства були чинні протягом 2017 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що головним розпорядником коштів місцевих бюд-жетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в да-ному випадку щодо відшкодування витрат на послуги зв’язку, які надавались споживачам на піль-гових умовах є Управління праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради, тому саме на нього покладено обов’язок з оплати наданих послуг зв’язку на пільгових умовах.

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів спра-ви – у 2017 році Позивач надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, обчисливши вартість даних послуг в загальній сумі 161 152 грн. 55 коп.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів відшкодування Позивачеві таких коштів Відповідачем станом на дату прийняття рішення.

Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів зауважує, що з у листі від 30.06.2011р. №31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз’яснило, що деякі програми, які віднося-ться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку прово-диться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах установлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих жит-лово-комунальних послуг та послуг зв’язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із за-конами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначе-них на цю мету бюджетних призначень.

Крім того, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з поста-чальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Окрім того, законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактич-ного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних прог-рам соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, або повне чи част-кове звільнення від обов’язку щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, колегія суддів відхиляє доводи Відпові-дача щодо порушення вимог п.4 ст.48 Бюджетного кодексу України

Так, законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансував-ня видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або частково-го звільнення від обов’язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Зако-нів України.

Також безпідставними є посилання скаржника на розбіжність в розмірі заборгованості, оскі-льки, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи – Відповідач в порушення вимог чинного законодавства не направляв Позивачу уточнені списки пільгових категорій громадян, яким надавалися послуги ПАТ «Укртелеком» для актуалізації розрахунків. Такі відомості з’явилися лише після порушення провадження у даній справі.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що у Відповідача були усі правові підстави для від-шкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення.

Стосовно ж доводів Відповідача про неможливість здійснення вищевказаного відшкодування у зв’язку з відсутністю бюджетних асигнувань для таких виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави для зві-льнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможли-вості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рі-шення від 20 березня 2002р. №5-рп/2002, від 17 березня 2004р. №7-рп/2004, від 01 грудня 2004р. № 20 рп/2004, від 09 липня 2007р. №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007р. №6-рп/2007, Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерів-ні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зо-бов’язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутнос-ті правового регулювання покладаються на державу.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Єв-ропейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006р. №3477-IV – суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти Укра-їни» (заява №63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допус-кається, доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення Суду). У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими вста-новлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005р. у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсут-ність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004р. зазначено, що від-сутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05. 2012р. у справі №11/446.

Таким чином, відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям грома-дян при цьому, зобов’язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що-до обґрунтованості позовна вимога про стягнення 161 152 грн. 55 коп., яка підлягає задоволенню, тому апеляційну скаргу Відповідача належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Крім того, доказів виконання рішення суду у справі №918/637/17 між цими ж сторонами та у цих правовідносинах за 2016 рік матеріали справи не містять.

Так, Позивач також заявив до стягнення 39 616 грн. 50 коп. інфляційних та 9 597 грн. 89 коп. -3% річних за період з 01.03.2016р. по 15.01.2018р.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможли-вість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зо-бов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, як-що інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов’язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладають-ся додаткові юридичні обов’язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки ос-тання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відтак, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджує-ться із висновком суду першої інстанції щодо вірного застосування індексу інфляції та арифметично правильного обрахунку відсотків річних, а також про задоволення позову в частині стягнення 39 616 грн. 50 коп. інфляційних та 9 597 грн. 89 коп. -3% річних за період з 01.03.2016р. по 15.01.2018 року.

Такої ж думки щодо можливості стягнення інфляційних втрат та річних за невідшкодування вартості наданих телекомунікаційних послуг дійшов Верховний суд, що знайшло відображення у постанові від 27.03.2018р. у справі №926/4314/16.

Порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов’язань Відпові-дача, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про обґрунтованість заявленого позо-ву, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задо-волення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов’язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпо-посередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни ос-каржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсько-го суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесу-ального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 02.05.2018р. у справі №918/127/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №918/127/18 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.