Рішення № 75558916, 30.07.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

30 липня 2018 року

справа №927/435/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О., розглянувши матеріали справи позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКРІС-АГРО”, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВІТАНОК-2016”, вул. Базарна, буд. 17, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000

про стягнення 133532, 53 грн.

Без виклику сторін

встановив:

Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНКРІС-АГРО” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВІТАНОК-2016” про стягнення заборгованості у сумі 430 грн. 99 коп., штраф у сумі 33086 грн. 20 коп., 28 % річних у сумі 51385 грн. 93 коп., інфляційних нарахувань у сумі 27710 грн. 21 коп., відсотків за користування товарним кредитом у сумі 3258 грн. 29 коп., суму втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп., що утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного сторонами договору поставки на умовах товарного кредиту №41-С від 28.03.2016.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 927/435/18 без повідомлення учасників сторін.

Вказаною ухвалою відповідача повідомлено про те, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Від позивача на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог №431 від 27.06.2018, у відповідності до якої позивач зазначає, що у прохальній частині позовної заяви при розрахунку загальної суми заборгованості з урахуванням штрафних санкцій, яку позивачем заявлено до стягнення з відповідача, помилково двічі пораховано суму боргу (430,99 грн.+ 430,99 грн.), тому просить суд урахувати подані уточнення та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 430 грн. 99 коп., штраф у сумі 33086 грн. 20 коп., 28 % річних у сумі 51385 грн. 93 коп., інфляційні нарахування у сумі 27710 грн. 21 коп., відсотки за користування кредитом у сумі 3258 грн. 29 коп., суму втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. та судовий збір у сумі 2002 грн. 99 коп.

Вищезазначена заява позивача є фактично письмовими поясненнями у справі , а тому прийнята судом до розгляду.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 04.07.2018, яким відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі в частині стягнення суми боргу у розмірі 430 грн. 99 коп., 28% річних у сумі 51385 грн. 93 коп. та інфляційні нарахування у розмірі 27710 грн. 21 коп. Відповідачем не визнаються вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. з тих підстав, що хоча і п. 2.4 договору передбачає коригування ціни товару на дату повного розрахунку чи на дату розрахунку, однак він не передбачає встановлення грошового еквіваленту зобов?язання в іноземній валюті, тому застосування коригування ціни внаслідок курсових коливань не відповідає ст. 533 Цивільного кодексу України. Визнає частково вимоги щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом на суму 668 грн. 33 коп., оскільки відсотки за користування товарним кредитом нараховувалися на суму боргу з урахуванням з ПДВ, то сума ПДВ вже міститься у нарахованих відсотках. Вимогу позивача щодо нарахування штрафу у сумі 3308відповідач 6 грн. 20 коп. не визнає у повному обсязі, посилаючись на те, що передбачений договором штраф у розмірі 20% від несплаченої своєчасно суми суперечить вимогам ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань». Відповідач зазначає, що як неустойка за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань за спірним договором може застосовуватися лише пеня, яка не може бути більшою за подвійну ставку НБУ, оскільки лише така відповідальність передбачена ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань». Крім того, відповідачем вказано, що на підставі ч. 2 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України строк позовної давності зі сплати штрафу по додатку №ІА00000253 від 19.04.2016 минув 01.10.2017, по додатку №ІА00000433 від 31.05.2016 – 31.05.2016. При цьому часткова оплата боргу у грудні 2017 року не перериває перебіг позовної давності згідно із ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки визнання основного боргу не свідчить про визнання штрафу. Враховуючи викладене у відзиві на позовну заяву, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення штрафу у розмірі 33086 грн. 20 коп.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив №447 від 11.07.2018, яким позивач пояснив, що одночасне нарахування пені та штрафу є правомірними, оскільки їх нарахування передбачене нормами чинного законодавства. Нарахування позивачем відсотків за користування товарним кредитом здійснені відповідно до умов договору та додатків до нього. Позивач послався на існування судової практики щодо розрахунку втрат від курсових коливань та зазначив, що відповідно до п. 7.3 договору поставки сторони погодили збільшення строку позовної давності до 3-х років.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч.8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

28.03.2016 сторонами у справі укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №41-С (далі за текстом - договір) (а.с. 11-13), у відповідності з умовами пункту 1.1-1.2 якого у строки, визначені договором, постачальник (позивач у справі) зобов'язався передати у власність покупця (відповідач у справі) продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару та нарахованих відсотків, а також інші умов, визначені в додатках до договору, які є невід'ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по задоволеним постачальником замовленням визначаються згідно видаткових накладних. Перераховані аванси зараховуються в оплату товару, який було реалізовано в першу чергу.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість договору складається з загальної вартості товару, визначену із урахуванням вимог п.п. 2.2-.2.5 договору, що передається за договором та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість (ціна) товару встановлюється у гривнях і відображення у додатках до договору.

У пункті 2.6 договору зазначено, що покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із урахуванням вимог п.п. 2.2-2.5, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, у розмір, вказаних у додатках до договору, шляхом перерахування коштів у національній валюті на банківський рахунок постачальника.

Сторонами укладено додатки до договору, у яких погоджено номенклатуру товару, кількість, ціну, суму та порядок оплати.

У п. 2.12 договору зазначено, що моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата виписки видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 3.2 договору покупець зобов’язаний провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку та термінів, передбачених п. 2 договору та додатку до договору.

Пунктом 9.12 визначено, договір набирає чинності з моменту його підписання.

Позивач свої зобов'язання за договором та додатками виконав у повному обсязі, поставивши відповідачеві товар на загальну суму 177880 грн. 56 коп., а саме: згідно додатку №ІА00000253 від 19.04.2016, видаткової накладної №247 від 22.04.2016 поставлено товар на суму 165000 грн. 00 коп., згідно додатку №ІА00000433 від 31.05.2016, видаткової накладної №455 від 31.05.2016, поставлено товар на суму 12880 грн. 56 коп. (а.с. 14-17).

Факт отримання товару за вказаними накладними відповідачем не спростовано.

Відповідач у порушення умов договору та додатків до нього розрахунок за поставлений товар здійснив частково, сплативши 404346 грн. 40 коп. відповідно до платіжного доручення №159 від 08.12.2017 (а.с. 18). У призначенні платежу платіжного доручення вказано, що кошти у сумі 404346 грн. 40 коп. перераховані «за насіння та пестициди згідно з видатковими накладними №247 від 22.04.2016, №114 від 24.03.2017, №557 від 05.05.2017. Вищевказаним платіжним дорученням після остаточного направлення коштів за вищевказаними видатковими накладними також було повністю погашено борг у рахунок оплати видаткової накладної №247 від 22.04.2016 на суму 165000 грн. 00 коп., а залишок у сумі 9873 грн. 46 коп. був направлений на погашення боргу за видатковою накладною №455 від 31.05.2016 на суму 12880 грн. 56 коп. Таким чином, заборгованість склала 430 грн. 99 коп. Заборгвоаність визнана відповідачем у справі у повному обсязі.

Заборгованість у розмірі 430 грн. 99 коп. заявлена до стягнення позивачем за даним позовом.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення умов договору постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань з оплати у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення умов договору покупець :

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від суми боргу з кожен день прострочення;

Б) сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов’язання;

В) сплачує на користь постачальника 28% річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.3 договору визначено, що керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов?язань (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі договору до 3-х років. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов?язань здійснюється без застосування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Сума відсотків річних підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків річних та підлягає обов?язковій оплаті покупцем.

З посиланням на п. 7.2 (Б) договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі 33086 грн. 20 коп., що позивач обґрунтовує наявним у позовній заяві розрахунком. (а.с. 4).

На підставі п. 7.2 (В) та приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28% річних за період прострочення платежу з 02.11.2016 по 07.12.2017 у розмірі 47719 грн. 00 коп., за період з 02.10.2016 по 07.12.2017 у розмірі 3607 грн. 20 коп., за період з 08.12.2017 по 06.06.2018 у розмірі 59 грн. 73 коп., що у загальному розмірі складає 51385 грн. 93 коп., а також інфляційні нарахування за жовтень 2016 - листопад 2017 у розмірі 25894 грн. 40 коп., за жовтень 2016 - квітень 2018 у розмірі 1815 грн. 81 коп., загальна сума склала 27710 грн. 21 коп., що позивач обґрунтовує наявними у матеріалах справи розрахунками. (а.с. 5).

Пунктом 2.7 договору за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком до договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов’язковій оплаті покупцем.

Відповідно до п. 2.8 договору строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується у день повного розрахунку покупцем за поставлений товар.

З посиланням на п. 2.7 договору та додатки до нього позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму відсотків за користування товарним кредитом за період з 25.04.2016 по 07.12.2017, з 01.06.2016 по 06.06.2018 на загальну суму 3258 грн. 29 коп. та суму втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. на підставі розділу 2 договору.

Згідно додатків №ІА00000253 від 19.04.2016, №ІА00000433 від 31.05.2016 кредит надається під 1% річних.

Таким чином, у додатках до договору не йдеться про відсотки за користування товарним кредитом, а зазначено про відсотки річних, що підтверджено змістом таблиць у додатках.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги у частині стягнення суми боргу у розмірі 430 грн. 99 коп., 28% річних у розмірі 51385 грн. 93 коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 27710 грн. 21 коп. визнає у повному обсязі. Позовні вимоги щодо стягнення суми втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. та 20% штрафу у сумі 33086 грн. 20 коп. відповідач не визнає. Крім того, відповідачем просив суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу у розмірі 33086 грн. 20 коп. Визнає частково вимоги позивача щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом на суму 668 грн. 33 коп., оскільки відсотки за користування товарним кредитом нараховувалися на суму боргу з урахуванням з ПДВ то сума ПДВ вже міститься у нарахованих відсотках.

У відповіді на відзив відповідача позивач зазначив, що одночасне нарахування пені та штрафу є правомірними, оскільки їх нарахування передбачене нормами чинного законодавства. Нарахування позивачем відсотків за користування товарним кредитом здійснено на підставі умов договору. Крім того, звернув увагу, що відповідно до п. 7.3 договору поставки сторони погодили збільшення строку позовної давності до 3-х років.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Спір між сторонами даної справи виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з оплати одержаного за договором поставки на умовах товарного кредиту №41-С від 28.03.2016 товару.

Договір від 28.03.2016 №41-Ш, що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт поставки обумовленого договором товару за вищезазначеними накладними на загальну суму 177880 грн. 56 коп. (а.с. 15,17). Вищевказані обставини відповідачем не спростовано.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вартість поставленого товару у визначений п. 2.6 договору строк та додатків до нього відповідач сплатив частково, заборгованість склала 430 грн. 99 коп. Факт отримання товару за договором відповідач не заперечує. Товар повернутий позивачеві не був.

Крім того, боргу у розмірі 430 грн. 99 коп. відповідачем визнано у повному обсязі, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

З урахуванням викладеного вище вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у сумі 430 грн. 99 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі 33086 грн. 20 коп. на підставі п. 7.2 (Б) договору.

Суд з наведених нижче підстав не погоджується із запереченнями відповідача про те, що нарахування штрафу у сумі 33086 грн. 20 коп. відповідно до п. 7.2 (Б) договору суперечить вимогам ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань» та в якості неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань за спірним договором може застосовуватися лише пеня.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства та ст.61 Конституції України, а відтак посилання відповідача на неможливість одночасного стягнення пені та штрафу є необґрунтованими.

Відповідачем заявлено клопотання про необхідність застосування строку позовної давності щодо нарахування штрафу за ст.258 ЦК України., оскільки строк позовної давності зі сплати штрафу по додатку №ІА00000253 від 19.04.2016 минув 01.10.2016, по додатку №ІА00000433 від 31.05.2016 – 01.11.2016. При цьому часткова оплата боргу у грудні 2017 року не перериває перебіг позовної давності згідно із ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки визнання основного боргу не свідчить про визнання штрафу.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 258 Цивільного кодексу України передбачає спеціальну позовну давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Судом становлено, що п. 7.2 договору сторони погодили право нарахування штрафу у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов’язання, а також відповідно до п. 7.3 договору сторони, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, дійшли згоди про збільшення строку позовної давності з усіх зобов?язань (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі договору, і домовились про те, що позовна давність складатиме 3 (три) роки.

Враховуючи ст. 259 Цивільного кодексу України та п. 7.3 договору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення штрафу.

За таких обставин вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі 33086 грн. 20 коп., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки відповідачем було порушено договірні зобов’язання щодо вчасної оплати поставленого позивачем товару.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 7.2 (В) та приписів ст. 625 Цивільного кодексу 28% річних за період прострочення платежу з 02.11.2016 по 07.12.2017 у розмірі 47719 грн. 00 коп., за період з 02.10.2016 по 07.12.2017 у розмірі 3607 грн. 20 коп., за період з 08.12.2017 по 06.06.2018 у розмірі 59 грн. 73 коп., що у загальному розмірі складає 51385 грн. 93 коп., а також інфляційні нарахування за жовтень 2016 - листопад 2017 у розмірі 25894 грн. 40 коп., за жовтень 2016 - квітень 2018 у розмірі 1815 грн. 81 коп., загальна сума склала 27710 грн. 21 коп., що позивач обґрунтовує наявними у матеріалах справи розрахунками. (а.с. 5).

Наданий позивачем розрахунок вказаних нарахувань відповідає фактичним обставинам справи та враховуючи визнання відповідачем зазначених сум 28% річних та інфляційних нарахувань у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача 28% річних за період прострочення платежу з 02.11.2016 по 07.12.2017 у розмірі 47719 грн. 00 коп. та за період з 02.10.2016 по 07.12.2017 у розмірі 3607 грн. 20 коп., за період з 08.12.2017 по 06.06.2018 у розмірі 59 грн. 73 коп., що у загальному розмірі складає 51385 грн. 93 коп., а також інфляційні нарахування за жовтень 2016 - листопад 2017 у розмірі 25894 грн. 40 коп., за жовтень 2016 - квітень 2018 у розмірі 1815 грн. 81 коп., загальна сума склала 27710 грн. 21 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивачем з посиланням на п. 2.7 договору та додатків до нього заявлено до стягнення з відповідача суму відсотків за користування товарним кредитом за період з 25.04.2016 по 07.12.2017, з 01.06.2016 по 06.06.2018 на загальну суму 3258 грн. 29 коп. та суму втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. підставі розділу 2 договору.

Щодо нарахування позивачем суми відсотків за користування товарним кредитом суд зазначає таке.

Розмір відсотків за користування товарним кредитом не зазначений ані у договорі, ані у додатках до нього. Так, у додатках №ІА00000253 від 19.04.2016, №ІА00000433 від 31.05.2016 зазначено лише «% річних», що не може судом на власний розсуд тлумачитися як чітке встановлення сторонами договору саме розміру відсотків за користування товарним кредитом, що мають відмінну від річних (ст. 625 Цивільного кодексу України) правову природу.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом за період з 25.04.2016 по 07.12.2017, з 01.06.2016 по 06.06.2018 на загальну суму 3258 грн. 29 коп. є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Судом не приймаються запереченнями відповідача щодо нарахування суми втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. з таких підстав.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 Цивільного кодексу України, згідно із якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. У свою чергу, згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/706/17.

Визначивши у розділі 2 договору можливість коригування ціни товару в залежності від зміни курсових коливань, сторони тим самим відповідно до вимог частини другої статті 533 Цивільного кодексу України встановили у зобов'язанні грошовий еквівалент у іноземній валюті.

За таких обставин, наданий позивачем розрахунок нарахувань суми втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп. є обґрунтованим, а вимога про стягнення вказаної суми такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином, позов підлягає задоволенню у частині вимог заборгованості за поставлений товар у сумі 430 грн. 99 коп., штрафу у розмірі 33086 грн. 20 коп., 28% річних за період просточення платежу з 02.11.2016 по 07.12.2017, з 02.10.2016 по 07.12.2017, з 08.12.2017 по 06.06.2018 у загальному розмірі 51385 грн. 93 коп., а також інфляційні нарахування за жовтень 2016 - листопад 2017 у розмірі 25894 грн. 40 коп., за жовтень 2016 - квітень 2018 у розмірі 1815 грн. 81 коп., загальна сума склала 27710 грн. 21 коп., а також суми втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп.

В решті позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СВІТАНОК-2016”, вул. Базарна, буд. 17, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська обл., 16000, код 40258479 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкріс-Агро”, вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, код 38661762, заборгованість у сумі 430 грн. 99 коп., штраф у суму 33086 грн. 20 коп., 28% річних у сумі 51385 грн. 93 коп., інфляційних нарахувань у сумі 27710 грн. 21 коп., суму втрат від курсових коливань у розмірі 17660 грн. 91 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1954 грн. 11 коп.

3. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом у сумі 3258 грн. 29 коп. відмовити.

Згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складення та підписання повного рішення – 30.07.2018.

Суддя Демидова М.О.